Я хочу створити найкращу в світі присвяту. Тобі. Але чи буває що в світі найкращим? Крім тебе, звісно.
Я хочу сказати розумні й прекрасні слова, але вони розсипаються на підлогу кольоровим “M&M-сом” і я не встигаю їх зловити, бо хвилююсь. Ти змушуєш мене хвилюватись!
Коли ти наближався, як влітку неждана злива, я про це не знала. Але йокнуло серце і я здогадалась – зараз з’явишся ти. І я не помилилась. Коли ти за два кроки, я не можу чути нікого і сміятись із найвдаліших жартів, коли ти серйозний. Ти чомусь часто серйозний.
Не схоже, щоб в сумці ти носив магніти, але від тебе важко відірватись. Я близька до відкриття другої сили тяжіння.
Я зараз знущаюсь над папером, ручкою і тим, хто буде все це читати (тобто над собою, бо тобі не віддам), адже такі присвяти, мабуть, нікому не цікаві, тому що їх мусять читати лише адресати. Але завжди є винятки з правил, хоча правил насправді реально нема, вони штучні, несправжні. На відміну від тебе.
Сьогодні, коли після завтра почнеться зима, я вперше за довгий час, стоячи посеред попсової центральної вулиці, кинула оком на небо й натрапила на місяць, що схожий на шматочок ананасу. Признайся, ти водиш його за собою? А чим його треба годувати, щоб він міг отак зненацька причаровувати погляди перехожих, у яких змерзли носи й вуха?
Повір, я вперше, як ненормальна, через кожні чотири кроки намагалась обернутись назад, стрибаючи очима по перехожих. Серце не йокало, і я, дурна, одразу мусила збагнути, що не наздоженеш. Зате яка була надія! Розміром з Прагу або цілу Ямайку! Чому Ямайку? Бо там дуже багато сонця, пісок під босими ногами і танцювати можна прямо вночі посеред вулиці в натовпах місцевих жителів. Уявляєш?
Ще ніколи мені не хотілось ось так тупо стояти на платформі і розбирати кольори чужих курток, що їдуть ескалатором. Надія справді була гігантською. Я не лаялась навіть на метрополітен, який підняв тарифи на проїзд і забув пускати ввечері електрички трохи частіше, я не лаялась, я б кілька століть ще чекала, доки б зачепилась за твою куртку на ескалаторі. Але, видно, ти користуєшся іншим транспортом. Щось стримало, і я не розплакалась. Бо дуже вже хотілось.
Ой, а ти місяць мені подарував? Он де висить собі на небесній гойдалці й теліпає невидимими ніжками. Сам про це не знаєш, а так мене потішив.
І я готова робити тобі приємне, щоб ти частіше посміхався. Твоя сонячна усмішка дуже тобі пасує.
Ця присвята була для тебе, милий, останній у цьому році, що починаєшся після осені.
