Цвіркуни. Я ніколи їх не бачив. А навіть якщо і бачив то не знав, що це вони. Пам’ятаю як ще малим у діда в селі слухав їхню дивну мову і намагався вгадати місце звідки доносяться ті звуки. Цвіркуни ніби з радістю проводжали сонце і зустрічали ніч. Чи навпаки, сумували за денною зіркою і з жахом спостерігали за настанням темряви?!
Тільки що згадав літо кінця століття, коли було затемнення сонця і я з молодшим братом з нетерпінням чекав насупного дня, щоб підти до діда Захара, що жив через три хати від нашої, дивитись крізь темне скло маски зварювальника, як місяць затуляє сонячний диск. Поки мій брат захоплено таращив очі в небо, я дивився на щохвилинну зміну тіней від трави, дерев, будинків, перехожих, які заклопотані своїми життєвими проблеми, не звертали уваги як на землю лягали сутінки. Зник вітер, стало тихо, і було чути як стукає серце, а по судинах тече кров. Ось тоді, і починали співати свою пісню цвіркуни – перед вісники темряви. Та коли сонце знову з’являлось, вони замовкали і нагадували про себе лише ввечері.
Тепер коли пройшло більше тридцяти років, я сиджу в одиночній камері для засуджених на довічне ув’язнення. Так само відчуваю як на вулиці зникає вітер, як у владу вступає тиша та серед білого дня заводять свою розмову цвіркуни.
Пишу ці рядки чорним олівцем на м’якому туалетному папері, з надією, що якась розумна істота колись знайде і вивче мої численні спогади. Звичайно я не писав як у стані наркотичного сп’яніння три години знущався над своєю дівчиною, а потім безжалісно наніс їй тридцять сім ножових поранень. Цікаво, чому саме тридцять сім? Питання не в тому чому саме це число, а в тому, що мене зупинило на тридцять сьомому ударі? Ніж затупився чи мене попустило? Я згадати не можу до сих пір, так само як і пояснити причину моєї агресії.
Щільно згортаю папір та ховаю під ліжко у видовбану в підлозі схованку. Лягаю, закладаю під голову руки, тупо дивлюсь у стелю та слухаю як стукає серце. Безлуздо, та це все, що залишилось робити в останню мить життя. Сьогодні все скінчиться. Душу гріє думка, що разом зі мною загинуть усі. Та водночас болить серце, що серед цих всіх будуть мільйони дітей.
Чомусь тільки зараз починаю розуміти, яка я паскуда, і тільки зараз хочеться повернути все назад, коли був ще малий, щоб не казати неприємних слів рідним та друзям, щоб не починати безглузде доросле життя, підти іншою дорогою, зустрічати інших та не поривати з тими кого любиш. Та живемо лише один раз, тому пішло все до біса і я туди ж. tolstuhi.com: ua.порно .
