Спочатку їх ніхто не сварив за це. А зрештою як їх можна сварити? Коли контактних видів спорту типу дзю-до і кікушинкай у них не було, як нікому не було і діла до їхніх нігтів.
Їхні величезні шоломи, що нагадують голову мамонта чи барана тепер не зустрінеш у музеї, вони були позбавлені життя, адже нічого не знали про культ растафарі і про горілчано-пивний коктейль Йорш. Вони не нюхали Казантипу, Jazz-Коктебелю і Шешор , але якогось чорта почували себе прекрасно.
Їхні густі і руді бороди, заплетені у коси які з часом перетворювалися у дреди досі публікуються у підручниках історії. Вони воювали не в контрактній армії, на їхніх луках не було оптики, а їхні боїнги були схожі на морські кораблі, бо таки були морськими кораблями. У них не було думок про пенсію, бо у них не було програмою максимум дожити до пенсії. Вони пили і воювали, їб***ли і пиз**ли, кіряли і розволікалися.
В них не було манікюрних салонів, бо якось незручно сокирою стригти нігті, вони не соромилися блювати червоним вином на людях, а їхні кольчуги були явно не кольчугами від Дольчікабано.
Вони не жаліли награбованих, чесно награбованих коштів, адже з собою на той світ їх не потягнеш, проте у кожного з них був план відступу. Була руда густа борода, нестрижені нігті і план відступу.
І на крайняк, коли б їхню флотилію розбили, а всіх колег потопили як малих кошенят в сортирі, вікінг міг піти у вигнання, здати волосся зі своєї густої бороди на парик за ціною дві штуки за кіло, і цього б йому вистачило на бухло на перший час, поки б не відросла нова борода.
І тоді б старий пропитий вікінг, колупаючись в носі великими нестриженими нігтями сказав би: «що може бути краще за мої нестрижені нігті, через які я не потраплю до раю і до книги рекордів Гінеса? Адже через сотні років всі згадають наші бої, нашу флотилію, наші густі руді бороди і ніхто не згадає мої нестрижені нігті, власне для цього вони мені і потрібні, щоб їх ніхто ніколи не згадав…»
