Як не дивно, але в порівнянні з торішнім 14-м форумом 15-й таки вдався. Але вдався не в центрі самого палацу мистецтв, а по той бік зачитаної й старечої літератури. І утворила вдалу тусовку молодіжна альтернатива, яка не вимагала собі ні попсового гран-прі, ні банальних подяк, – вона вимагала єдиного: уваги і драйву! Тож зрозумілим було те, що на молодіжних акціях було найбільше молодости, але, на жаль, найменше ЗМІ та мас-медіа. Форум відбувся, але якби не молоді ґрона, то знову б тілько для своїх "любих друзів". Для кого ж він був там, у палаці? Заїжджені імена, лаконічні лакмусові посмішки, ті самі кумири, ті самі автограф-сесії, лише з новими назвами книжок! Форум для еліти чи елітарний форум? Стара товстосума еліта, бо, як свідчать оповідки багатьох звичайних людей, книги неможливо було придбати за браком коштів. У книгарнях можна було знайти те саме, але… дешевше! Добре, до біса їх хворум. Власне моя розповідь саме про ті альтернативні акції, на яких сам я був присутній.
1 день форуму:
Він розпочався зустрічами, розвіртуаленням друзів і довгою подорожжю по поверхах палацу для ознайомлення зі стендами видавництв. Погода наказала чекати на милість. Покрапував періодами дощ, розпорошуючи на людей божевільний холод. Ховаємося від непогоди в університетському студклубі. Високонаукова «грузяча» презентація. Щось розповідають про відьом. До кінця не дослухав – 8-місячний син почав влаштовувати власну презентацію. Дана Наугольник у своєму репертуарі: сина нафоткано достатньо! Дружина, через нестійку погоду, їде з сином домів. Мої прибулі знайомі, два запорожці та одесит, прорізуючи мештами негостинні львівські калюжі, їдуть зі мною на мою роботу-сторожівку. Аншлаг. Коньяк, горілка. Ще горілка. Не пам’ятаю. Сон.
2 день форуму:
Почалося ще на роботі. Хмари бурчали похміллям. Знаючи заздалегідь те, що продовжу бухати, купив пиво і каву (зазвичай не похмеляюся, але все ж буває). Їдемо до Львова електричкою. Гади мугикають Гадюкіних, бо кросівки! Львів. Презентація запорізького альманаху "Час’ник". З поетом Олександром Колісником біжимо на "Добробут" по атрибутику. В "Кабінеті" (таке собі культове кафе ім. модератора Юрка КучерявогоJ) всі вже теплі. Колісник не п’є. Пробую заздрити, але не умію. Ще важчими, ніж на небі, хмарами звисає над слухачами маса ненормативної лексики, часниковий аромат, що ріже ніздрі, і якісь іноземці, які не можуть вдуплитися в суть, лише чується: "Фак ю шет!" А можливо, то були німці... Якісь фотографи, думалось – журналюги. Я – як завжди напідпитку – в своєму репертуарі: "Хто Вакуленку ставить пива?" Щоправда, поки були в мене гроші, ще й Скиба був при каві. Так незручно було перед паном, який мені все-таки поставив. Коли попросив його назватись, він кинув: "Привіт від Отара!" В цьому і полягає незручність – ну ніяк не стоваришуюся з Отаром Довженком: то бухий, то забіганий. Але що там казати: презентація вийшла кльова! Тягнули годинника за важелі до останнього. Я ще напівп’яний представляв поетесу Машу Козиренко і редактора альманаху "Вакації" Лілію Мусіхіну… Багатьох не пам’ятаю. Закінчилося роздачею альманахів "Час’нику" та знайомствами. Часник зі столів або розібрали як талісмани, або врешті він потрапив на кухню. Що таке кухня – мені б і не знатиJ Та особисто для мене свято не закінчилося. В кухлі дивилося з-під лоба на мене недопите пиво, Вано Крюґер долив своє, звідкілясь узявся Юрко Завадський, хтось узяв на довічне зберігання даровану мені книгу Маші Козиренко і фотоапарат. Як слухали Завадського – не пам’ятаю; скоріше всього – насправді там слухали мене, через львівську толерантність. Завадського перечитував удома по-тверезому. Нічого так пише, даремно я на нього фуфло приміряв. Далі пиво ставив Короборо на Західному фронті. Влаштував скандал у "Білому Лицарі" (постійний осідок Скиби і мій) стосовно того, що моїх друзів не пустили до туалету. На МРП напрошувався читати вірші дружини, потім десь зник. То "десь" з’явилося на презентації онуки Льва Толстого – Тетяни. Стало страшно – російська. Намагався боротись. Виганяли – не пішов. Лишивши в собі чималий кавалок злости, вирішив побити охоронця з гуртожитку. Нічого так, нормальний хлоп, щоправда, вполовину більший за мене. Забоявся моєї манії величи. Мене не побив. Домів. Стограмове запивання вечері. Сон.
3 день форуму:
День почався боротьбою з власним алкоголізмом. Короборо не вмовив. Розвіртуалив багатьох друзів. Зустрів Сліву біля шушенського палацу. Виступив. Оголошений мереженим розпиздяєм. Вирішив поставити винне. Вина не було, виставив "Старий ринок". Губи скромно облизнулись. Борюся до повного реваншу, готую прапор на рейхстаґ високої вежі. Пили всі, кому було захолодно. Крапав дощ. Не завадив. Чхали на нього всі набутим грипом. Вперше почув тих, під кого ноги самі напрошувалися танцювати. Лід зсунувся, панове, інліт мало не всім складом волав "біс"! На "біс" пройшла і сама акція, до біса були усім холодні суміші непогоди. І де я тілько не був у той день! Не пішов лише на вечер пам’яті Василя Кожелянка. Боюся просто прочуття смутку. Боюся, все те депресивне. Не люблю жалітися, не вмію жаліти, ненавиджу, коли мене жаліють. Я панк. Панк у перекладі з іноземної – покидьок, викинутий із усіх верств і прошарків черствого суспільства. Ненавиджу розкіш, а особливо її наслідок – жадібність! Але в астралі інліту я вперше почав відчувати себе людиною, ще на щось здатною і дієвою. І де я, дійсно, тілько не був! Зайшов у Музей Ідей. Ледь помітний хлопчина з пірсинґованими чорними бровами сидить у кутку.
А, стронґовський, привіт! А де наші, ну, ті, що з "Вакацій?"
Будуть!
Вони й справді з’явилися, бо як же без них? Презентували та розповсюджували альманах, читали власне. Впрохали й мене виступати, хоч я не хотів – стомлений був, бо це було вже під вечір; я просто прийшов підтримати друзів та з цікавості до долі проекту, який був першим у моїй «дорослій» літературі. Барет тусувався з Горобчуком, на що йому буцімто давала право його 3-я премія. Але тримався він на всю 1-у! Позабував своїх друзів, відходячи в якийсь непроникний туман. У повітрі запахло димом непогашеного багаття, зібраного з недоїдених міллю останків на горищі. Все ж таки презентація вдалася. Переді мною Маша Козиренко розпіарила тернопільських друзів масштабно і красиво. Спливав час, обіцяючи мінімум дощових припливів і, як наслідок, потугу та вдалість акцій.
Субота плювала в охмелілу пику тижня, їй хотілося Четверга. Все-таки 13-й день місяця: у пеклі нам усім бути, чорти спочивають, а янголам у цей день дозволяється ворожити на пивовій гущі та кавових вогниках. «Дзиґу» хтось розкрутив на ґотичний безлад. Німе кіно, живі актори літератури: Іздрик, Винничук, – і панки… Ґотика, одним словом. Навіть мене "Українська правда" називає ґотичним літератором J. Стомився. Намагався читати справжньо ті окрушини мене, які на вечір подарував друзям у відповідности до їх вдач. Виходило хрипло, але вдало і врівноважено. В ході акції невимушено подякував усім літераторам: насправді без їх допомоги не було б цього проекту, та й мене в четверговій тусовці. Хочу співпрацювати з ними всіма надалі, тому щедро ділюся часом та роллю в проходженні акції. Іздрик презентує прозаїків, я – поетів. Артем Захарченко додав і своїх людей. Час б’є по нирках. Встигаємо. Чітко, незалежно читає тексти Ірина Шувалова. Ромко Скиба читає як завжди. Тисну руку з панківським привітом. Не за сценарієм викликаю Ані Антоні. Супер!!! Сон розвіявся. Публіка не встигає зрозуміти: від захвату кому ще "вниз", а кому вже "віє" вітер армагеддонних плащаниць. Наостанок миролюбні ґоти спостерігають за польотом феєричних метеликів від Одеси-мами Юрія Власішена. Йому й дістався останній примірник журналу – з тої причини, що їх встигли видрукувати аж три! Та все одно ми поділилися чесно: два инші взяли з Іздриком саміJ Далі не пам’ятаю. Не пив. Виборов собі почесний орден борця з власним алкоголізмом. Лаврін щось там пропонує… Шкода, але я сьогодні робот, у якого ще й сів акумулятор.
Сафарі по мальовничому Львову разом з Ані Антоні та її непопсовою мамою в пошуках алкоголічно причарованих у якійсь невідомій кнайпі Олеся Барлога і Юрка Власішена. Останній то в гуртожитку, але редактор "Час’ника" має відбивати нічний натиск моїх домашніх вампірчиків і барабашок за 45 км від Львова, а туди добратись о такій порі непросто. Ну ось нарешті й хлопці. Дівчата померзли. Мене хвалять за презентацію, я серджуся, бо Іздрик тут основна фішка – у нас усе фіфті-фіфті. Він засновник і головний редактор, а я – кухар, який готував обід на шпальтах видання. На останню маршрутку спізнюємося. Пішли на потяг, що відходить зі Львова аж через півтори години. Провели заодно й Ані Антоні. Колісника ще вдень не стало… Тіпун мені на язик – він домів поїхав. В електричці заробляємо останні дивіденди холоду, щоб вистачило на кашель і застуду. Але вдома є ще часник і горілка. Прочалапавши 3 км з електрички, капітулюю перед порцією гіркої панацеї. Вечеря. Сон.
4 день форуму:
На початку дня я ще був у стані гарно спілкуватися. Якраз перед гак-читаннями, біля того самого шушенського палацу, що і вчора, я зустрівся з досить-таки цікавими людьми, тобто з Оксаною Яблонською, організатором гутірки поетів Sevama, із Владиславом Івченком, який рятував не тілько Україну, а й недоорганізовані подальші читання. Та де там, усіх присутніх перелічиш. Плануючи боротися далі з утомою, застудою та алкоголем, згадую всі можливі революції, що відбулися за 36 років мого життя. Згадуючи останню, помаранчеву, кажу: «Ой, бля…» - і на цій оптимістичній ноті хтось підсуває мені склянку загальновизнаного антидепресанту, до речі, мною й привезеного для зігріву ближніх – погода продовжує знущатися з форумчан. Та й смуток за старими й новими знайомцями, що роз’їжджаються, бере мене поволі у свої тісні обценьки. Тож моя революція повторила невдалий початок минулого століття. Хвороба й далі прогресує – турботливі друзі наливають ще склянку «мирової». За таких обставин мій виступ на гаківських читаннях, ковтав з дощовою вологою слова. Моя капітуляція перед випивкою після читань перекочувала в кафе «Ольга». Цікавий факт: там за столом остограмлювалася вся Україна – з центру полтавець Макс Непорада, зі сходу – запорожець Олесь Барліг, з півдня – одесит Юрій Власішен. Ну, і, звісно, я – східно-західного розливу. Барліг мусить повертатися домів, форум потроху стихає. Хильнувши по останній сотці з Власішеним, ми тупо пішли тинятися містом. Напідпитку танцювали під скрипку біля Шеви, напідпитку розпрощалися біля трамваю. Юрко повторив учорашні Колісникові слова: «Як у вас гарно – це б отут жити…» Що ж, принаймні ще побачимось!
Останній виступ, «читання по скайпу», для мене вже й справді був найневдалішим. З технічних причин зв’язок зі скайпом не відбувся, що розбило мої захмелілі сподівання. Що і як читав – не пам’ятаю. Пригадую тільки, що пропіарив – певно, на «автопілоті» - вже й без того добряче розрекламований «Четвер». Допив пиво, яке ледь не перекинула Ванда Нова. Мирослава Сапко (організаторка акції) наказала: "Сатурнові більше не наливати, бо, здається, він зійшов з орбіти". Ноги й самі вже розуміли, що таки не варто, а от мозок спровокував ще на бірмікс. На решту грошей банально захотілося їсти. Після того, як утоптав яку-не-яку закусь, попустило, ноги досить легко відшукали собі злітну смугу і на автоматичному управлінні звично (не вперше ж…) донесли обважніле тіло до потрібної маршрутки. З мене було хоч коників ліпи: всю дорогу проспав. Форум наказав довго жити – до наступного року. Отоді вже, думаю, вибереться все моє сімейство і відповідальність, що ляже на мої плечі, візьме реванш над моїм набутим алкоголізмом. Чи не такJ?
23.о9.2оо8
