Осіннє небо плакало дощем, лишаючи сліди опісля на асфальті....сонце пекло, здавалося розтопить... але той камінь(серце) променем не зрушиться нажаль.
Ця розповідь про того хто марнує своє зимне життя, як говорили наші прадіди колись, хто не любив – даремно народився.
Ти був вродливим, недурним, багатим і прочитавши психологію людську, навчився все по іншому сприймати, усе крім того, що від серця йшло... воно, як йшлося вище було не із м’яса.
Я знала, ти насправді інший, під маскою живе сумне дитя, яке в дитинстві втратило надію у те, що є на світі почуття...
Твоя любов крушилася з дитинства, коли з слізьми ,хлипаючи, закрила двері мати, лишивши за порогом пів твого життя, яке рушало до чужого дому. Ти був малим й не розумів ту лаконічність його слів останніх ... Ти ріс в любові і в надії в те, що ти отримаєш від Бога шанс, не стративши здоров’я на безвихідь ( тобто шукаючи рятунку у людей, вони такі ж безпомічні і смертні).
Ти полюбив, тоді тобі здалося так... бо її очі зеленню цвіли, а вії крилами голубки кидали погляди в безмежну даль...кокетно, граючись у те, що смакувало їй, як шоколад “Корона”....вона кохалася в собі і твердо йшла угору до поставленої цілі. Вона погралася тобою, погралась як з всіма, а далі одружилася з банкіром і в розкоші буденності жила.
Минали роки, ти навчався, на того ж самого банкіра....щоб доказати їй ,йому, собі, усім, що ти не гірший... ти грався (ти ж пройшов цю школу...) всіма... І весь час, закритим був , хоча здавалося зворотнє...сміявся, хоч від байдужості кричало все єство, ти психологію виучував для того, щоб добиватися всього, кидаючи до власних ніг дитячі мрії, ти їх топтав, роздушував, калічив, та звести нанівець не зміг. Твої криштальні сині небеса туманами гляділи на реальність, в твоєму серці ще жила краса казок дитячих і омріяного щастя.
Ти прокидаєшся в чужому ліжку, п’єш чужий чай, цілуєш чужі губи і так живеш, не розуміючи, що губиш мрії, які встеляються до твоїх ніг.
Так хто ти ? Грішник чи святий, адже душа лишилася невинна, адже надія в серці доти, поки стоятиме цей світ на трьох слонах , допоки буде в них ця сила... Поплач над тими в кого серце зкам’яніло, покрилось льодом, омертвіло, поплач над тими хто з-за тебе плакав, за тими хто страждав, кохав і жив надією, яку ти стратив. Поплач, можливо стане легше, можливо ти збагнеш, прозрієш, осягнеш й повернешся з минулого, щоб тут почати новий шлях, заливши рану медицинським спиртом, почнеш сторінку нового життя !
