Спочатку я їв те, чим мене годували. Всі так роблять – їдять те, що їм дають. У багатьох ця звичка залишаться і надалі, цей піпл починає хавати. Спочатку мені давали, у далекому дитинстві, материнське молоко, потім мені його не давали і я його не споживав. Тому, що не давали. Потім, мене годували різними фруктовими пюре. І я їх їв доти, доки мене не припинили ними годувати. Ну а потім… борщі, супи, кава, натуральна кава, чай, молоко, юшка, картопля. І я це все їв, бо мені давали все це їсти. А потім в мене явився смак. Хто мені його дав і чому мені дістався саме такий смак я не знаю. Теоретично до мене вві сні міг прийти якийсь дядько і сказати: «Слухай, мен, до вже досить дорослий. Скоро ти почнеш заглядатися… Фак, я пропустив цей момент, ти вже почав заглядатися на дівчат. Скоро ти почнеш дивитися тупі телешоу, мен, тебе нудитиме від політики, і ти будеш щось робити. В тебе буде якесь хобі, мен. Послухай, ти будеш писати або малювати. Але, мен, ти не маєш свого смаку. Ось тобі коробка, вона схожа на лототрон з номерками. Зрозумій, мен, це лото трон смаків. Мен, ти маєш запхати руку у цей ящик. Послухай мене, мен, ти вже дорослий, тобі вже чотири. В такому віці має формуватися смак. Далі без смаку ніяк жити не можна. Але, мен, зрозумій мене правильно. Це моя робота. Давай…».
І я обрав собі свій смак. Може б я його і змінив би потім, але вже все. Це як лотерея – після трансляції по ТВ з виграшними номерами ти вже не зможеш змінити квиток.
Так воно і сталося. І я обрав список у якому було молоко. Пити я його можу багато і завжди. Дуже вже подобається цей продукт маде ін село, від корови що живе у сусідки моєї бабусі.
А тоді почалося. Я почав ненавидіти звичайну музику, натомість обожнювати етніку. Зараз, коли я питаю в батьків, чому вони не віддали мене на навчання до музичної школи, вони мені чесно кажуть, що більшість дітей верне від піаніно, роялів і гітар, а вони не хотіли щоб мене теж нудило в шкільному віці. Тим більше через це пройшов мій батько і купа моїх знайомих. Але зараз я обожнюю свою сопілку і блок флейту, мою трошки іржаву дримбу…
З часом я почав ненавидіти шкільні уроки з літератури, особливо української, але вже у десятому класі відбулося моє заочне знайомство з сучасниками і я полюбив сучасну літератури. Там люди кажуть те що думають і про що думають, іноді з матюками, іноді з будуна, іноді під впливом плану, але мені подобалося це читати. Натомість мені не подобалися вірші. Віршовані вірші. Я був переконаний, що коли вірш добре і потужно римований, то він має бути поєднаний з музикою і стати піснею. Так я почав робити пісні з римованих віршів. Самі ж вірші, чомусь я став у цьому переконаний, мають бути білими і малоримованими. Можливо це не чесно, але такий вже смак я витяг тоді.
Я почав ненавидіти контр страйк і інші ігри такого типу, але натомість мені подобалося грати у покер. Потім я зненавидів покер, класі у восьмому, і почав грати у… театрі. Зі сценою так і не зміг розлучитися, і тепер граю з людьми, даруючи їм музику і пісні.
Потім мені подобалося курити, потім не подобалося.
І зараз я іноді замислююся над тим, що коли б мені зустрівся той чоловік з лото троном смаків, я б сказав йому щось таке: «Послухай, браза, я помилився. Я не хотів такий смак, він не такий як треба. Я хочу багато чого змінити. Я може хотів бути у школі ботаніком, а після школи вчителем історії, ну або кимось на нього схожим. Наприклад адвокатом або кілером. Я хотів би любити драм-ен-бас, хотів би обожнювати їздити на велосипеді, грати в азартні ігри і носити сорочку заправлену в спортівки, спортівки заправлені у шкарпетки і взуті туфлі з гострим носком. Я хотів би займатися академічною греблею і щоб мене п’яного з витрєзвітєля направили в якості експерименту в космос». А він би мені сказав: «Мен, ти що? Ти це серйозно? Мен, кинь курити траву…». А я йому: «Я не курю. Але все одно, дай мені повний список смаків і я виберу собі смак до смаку!». А тоді він сказав би мені: «Послухай, мен, коли я ходив до Джексона, він витяг смак і став таким як є зрештою, може він би хотів щось змінити. Окей,мен, окей. Я дам тобі повний список. Але ж ти вибиратимеш щось за своїм смаком, який обрав тоді у дитинстві, коли тобі було чотири… Але я дам тобі шанс»
І я б все змінив, а потім би страшенно жалкував.
Нащастя нема такого дядька, який ходе з лототроном смаків, але є смаки. Ну, сподіваюся, вирозумієте про що я. Про те, що часто, хочачи щось змінити м не усвідомлюємо, чи справді ми хочемо змін…
«Окей, мен, окей…Ти зробив правтльнй вибір, хоча і не зірвав джек-пот...»
