ЛІЗА: Що це?
ЯНА: Де?
ЛІЗА: Це!
ЯНА: А, це... Це... це...
ЛІЗА: Ложечка?!!
ЯНА: Так. Це ложечка. Ну то й що! Звичайнісінька собі прозора пластикова ложечка для морозива. Я хочу змити її в унітаз.
ЛІЗА: Ви їли його ложечкою?
ЯНА: Його? Так. Ми просто колупали його м’яку цукрову шкіру ложечкою для морозива. Так приємніше.
ЛІЗА: Йому?
ЯНА: І йому теж. Крім того, він був дуже молодим.
НІКА (жує жуйку): Так. Молодим і нестерпним.
ЯНА: Постійно канючив і просив щось.
НІКА (жує жуйку): Всі свої 17 років.
ЯНА: Так. За таке вбивають.
(пауза)
Точно.
НІКА (жує жуйку): Однозначно.
ЯНА: Так от, ложечка... Треба її позбавитися. Це явний доказ його вбивства.
НІКА (жує жуйку): Угу... Ми вже дві з половиною години не можемо змити цю кляту ложечку. Вона там просто ПЛА-ВА-Є!!!
ЯНА: А все через тиск. Води.
НІКА (жує жуйку): І ми поганої вдачі. Якби-то хтось інший це зробив, то давно і забули б про цю ло...
ЯНА: Словом, ми хочемо, щоб ви позбавили нас цього. У вас легка рука і ще щось.
НІКА (жує жуйку): Натисніть важіль зливу, і все минеться!
ЯНА: Бо, знаєте, його бридкий присмак так і закляк у роті. А це недобре для зубів. Вода погана. Дантисти дорогі. І він зіпсував нам Різдво.
НІКА (витягує жуйку з рота, кілька разів розтягує її в руках, ліпить кульку, і знову закидає до рота).
ЯНА: А ви ж не хочете теж зіпсувати нам свято?
НІКА (випльовує жуйку): Ви уявити собі не можете, як це було важко: сніданок, обід, вечеря, і все – він. Постійно одне і те ж. Викидати жаль якось... І ця ложечка...
ЯНА: Натисніть кнопку! Що то для вас? Ми хочемо, щоб ви позбавили нас цього. У вас легка рука і ще щось...
НІКА: Харизми!...
ЯНА: Так. Харизми. Це повинні бути саме ви.
(пауза)
НІКА: Ходімо спати! Сьогодні з неї толку не буде.
ЯНА (зачиняє двері до ванної): На добраніч! Посидьте там до ранку і добре подумайте!
ДІЯ ІІ
Лікарняний коридор. ЛІЗА і МЕДИК. Ідуть
МЕДИК: Знову так само?
ЛІЗА: Точнісінько так, як і завжди. Жодних зрушень.
МЕДИК: Знову ті ж прохання?
ЛІЗА: Так. Уже рік минув.
МЕДИК: Знаєте, лікар відмовився ними опікуватися. Мовляв, випадок безнадійний. Групова шизофренія.
ЛІЗА: Знаєте, мене не хвилює думка того лікаря. Все ж я як їхня мати хвилююся за дівчат і наполягаю на продовженні лікування... Це ж діти!!!
МЕДИК: Знаєте що! Ці діти минулого Різдва урізноманітнили святковий стіл своїм однолітком!
ЛІЗА: Знаєте... Знаєте... А ні фіга ви не знаєте! Та і як би могли мене зрозуміти, ви ж не мати!
МЕДИК (зашарівшись): Ну... та... Я ж... цей...
ЛІЗА: Ага! Цей! Всі чоловіки козли!
(плаче і біжить коридором геть)
ДІЯ ІІІ
Темрява. Світло падає на дівчину, яка стоїть біля стіни зі свічкою. На стіні – слайди //змінюються//
ЛІЗА (спокійно): Я люблю їх, якими б вони не були.
(пауза)
Це ж мої дівчатка, ще діти. Зрештою, так було б краще для всіх.
(пауза)
(до камери)
Гмм... Можна ще раз?
(пауза)
(до залу)
Про нервові клітини треба дбати. Бо ця екологія, громадський транспорт, ще й ложечка... А ліки дорогі. Завжди дорогі. Знаєте, мені постійно хочеться натиснути той клятий важіль, змити цей шматок пластику, цей каталізатор їхнього механізму самознищення, і навіки позбутися кліше, на мене навішаного. (переходить на крик)І щойно така думка з’являється у моїй голові, я одразу ж уявляю, в яке жахливе провалля порине їхня свідомість, що звикла діяти за однією схемою, яка явно не передбачає цього мого вчинку.
(пауза)
(спокійно) А далі – перевантаження, глухий кут, self destruction, і це Джері Льюіс і його “Break Balls Of Fire”. А я ж їх люблю. Все-таки.
(пауза)
(вбік, до камери) Все?
(прямо) Таки все.
(посміхається) Точно все.
Темрява
ДІЯ ІV
Балкон. ХЛОПЕЦЬ у дитячій новорічній масці вовка (або Мікі Мауса) на резинці. Внизу – машини. Рука ХЛОПЦЯ у крові, сорочка теж заляпана.
ХЛОПЕЦЬ: Часом я дивлюся у дзеркало і думаю: „Господи, хто це? Я? Ні!” Хтось інший дивиться на мене із дзеркала. Вирячкуваті очі, абсолютно асиметричне обличчя, скуйовджене волосся. Я його боюсь. Надто вже демонічний він, інший. Дивно якось: неприйняття себе.
(іде до дзеркала у вітальні)
(знімає маску, відповідно відображення у дзеркалі робить те ж саме)
Але потім я думаю: „Це – ти. Ось поглянь: піднімаєш руку вгору (демонструє), опускаєш... Посміхаєшся...” Тільки посмішка якась зла...
(посміхається)
(вже навіть весело до дзеркала)
Та все нормально! Не варто хвилюватися.
ВІДОБРАЖЕННЯ (спокійно): А я і не хвилююсь. (плює оригіналові в обличчя, смикає його за рештки волосся, втім, виробляє все, що завгодно)
Чути дурнуватий смішок. Музика. Піаніно. Темрява
ДІЯ V
Ніч. ЛІЗА, перехрестившись, заходить до ванної, натискає кнопку зливу, і ложечка зникає. ЛІЗА тихо виходить
ЛІЗА (шепотом): Тільки б допомогло, тільки б допомогло, тільки б...
ДІЯVI
Майже ранок. ЯНА та НІКА в своїй кімнаті. Увімкнений телевізор. На столі – велике відро морозива, поряд – нова упаковка прозорих пластикових ложечок для морозива. Чути гуркіт дверей до ванної і шум води.
НІКА (жує жуйку): Ян, як думаєш, вона вже пішла?
ЯНА (дещо роздратовано): Та могла б уже й запам’ятати – вона щодня так робить: приходить сюди рівно о 4:00 і за 2 хвилини йде геть.
НІКА (жує жуйку): Бідолашна... І так уже рік. Треба піти покласти туди нову ложечку. Звісно, можна було б цього і не робити... Але ж її психіка...
ЯНА: ... і свідомість. Свідомість, що звикла діяти за однією схемою, яка явно не передбачає такого вчинку.
НІКА: Все-таки вона – наша мати. Як би ми могли її не любити?
(виходить із кульком ложечок)
Темрява
ЕПІЛОГ
ХЛОПЕЦЬ у дитячій новорічній масці із зав’язаними очима ходить по намальованому крейдою на підлозі колу. Стіна зі слайдами. Лунає музика
ХЛОПЕЦЬ: Безвихідь. Це гра у піжмурки.
Це сумнів, записаний стовпчиком.
Цей хлопчик з обличчям дівчинки –
Це дівчинка, що є хлопчиком.
Мінливість. Від неї кашляють.
Пливуть або змінюють почерки,
Свої забувають прізвища,
Й влаштовують в ніч збіговиська.
Ковтають сталеві ножиці,
Болти і медичні прилади,
Самі себе розфарбовують
В безвихідь, що хтось вигадав.
(слова ніби-то віддалюється, стають тихіші, музика поступово гучнішає, наростає)
ЦИКЛІЧНІСТЬ. І ТИ, ЯК РАДІУС,
ЧІПЛЯЄШ КРАЇ ПРОСТОРУ,
ЩОБ МАТИ ХОЧ МИТЬ СПРАВЖНЬОГО:
ЦИКЛІЧНІСТЬ В ЇЇ РОЗТИНІ.
