Ви знаєте, в російсько-українському словнику, виданому у 2004 році в Києві видавництвом «Наукова думка», немає слова «благоговєніє». А в цьому словнику міститься, якщо вірити упорядникам, «понад 60 тис. слів». Невже «благоговєніє» не належить до 60 тисяч найчастіше вживаних російських слів?
Так от. Яке «благоговєніє» відчуваєш, дивлячись на пустий листок паперу. Це, можливо, навіть страх. Природа ж страху полягає у благоговінні, правда? Ми благоговіємо перед Богом, океаном, горами через страх перед їхньою величчю. Нас страшить велике. Але і притягує водночас. От і листок притягує. Скільки в ньому величі! Він може вмістити і зрозуміти всі існуючі слова, вигуки, букви, знаки, символи. Все ще не написане міститься у ньому потенційно. Як і фортепіано містить у собі всі мелодії. Я навіть сумніваюся, звідки беруться написані слова – з голови чи з листка. Принаймні, коли слова погані, можна звалити все на бездарність листка.
Ні, в пустому листку немає пустоти. Пустота з’являється з кожним написаним словом. От здається: на відміну від Бога, гір чи океану, як легко перемогти пустий листок – просто сідай і пиши. І зовсім не страшно. Але страшно, бо ти щоразу програєш йому в чесності, справжності, природності, необхідності, чистоті. Заповнюючи його, ти народжуєш непотрібне, зайве. І розумієш, що це не листок пустий, а ти. І все, що ти робиш – це заповнюєш його своєю пустотою.
Але, все-одно, сідаєш і пишеш. Бо хочеться показати свою здатність, спроможність, талант. А от бачите, і я можу! У групи Cranberries перший альбом називався Everybody else doing it so why can’t we? Але вони таки змогли. А от я, мабуть, не зможу. Слава Богу, я – не один. Нас ціла армія. Армія, яка скоро дасть спати спокійно пустим листкам паперу. Нехай живуть дерева.
І знаєте… Чорт з ним, з цим листком. Якось справимося. Якщо не переможемо його словами, то, принаймні, підітремося! Ми ж ЛЮДИ!
