По вулицях тихих ступають розвітрені душі.
І я серед них, мої ноги не видно в тумані.
Лиш вітер відвідує швидко спустілі домівки,
А дзвони співають під порух невидимих рук.
Розгублені погляди, звиклі слова і бажання -
Цей вітер іде по Країні вже досить давно.
І подих його розкидає нас скрізь по квартирах,
Вмикаємо прилади... Тілом примарним живемо.
В столиці Країни страйкують ображені фавни,
В столиці Країни спустошив усе ураган.
Літають самотньо по полю голодні лелеки,
Тумани стіною закрили засліплені душі.
Розвіяні, стомлені, вицвілі власною хіттю.
Лиш дощ позмиває цей бруд із примарних обличь.
І я серед них, чистим вітром назавжди розбитий...
І подих наш спільний, ми всі - наче сон боротьби.
