Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51125
Рецензій: 95824

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 11479, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.117.197')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Жіноча проза

Яскраве життя та незвичайні пригоди Зоряної Мальви

© Глорія Мирська, 21-09-2008
Міра смикає мене за ногу.
- Вставай, а то люди почнуть вмирати без майбутнього. Вставай!
Взагалі то у нас політика невтручання, але у неї комплекс вини, бо це вона вчора запропонувала "відпочивати, так відпочивати". В результаті ми приперлися с клубу о четвертій. А о шостій мені треба було вставати. Щоб встигнути намацюлити мармизу і прийти хоча б до якогось телевізоро-сприйнятного вигляду. Бо о восьмій двадцять у мене робота. Мені треба виглядати "тривожно-гарною". Ось саме так формулює свої вимоги моє керівництво. Не більше, не менше. Бо я ж ведуча "Астрологічного ранку", найпопулярнішої в країні програми про майбутнє. Я так розумію, що люди, коли хочуть почути щось про майбутнє, то з тривогою чекають на щось гарне. Тому я повинна бути саме тривожно-гарною.
- Мальво, ну давай же! Я навіть каву вже тобі налила. І пігулки поклала. Давай. Бодун краще переживати активно. – продовжує наставляти мене на путь істини Міра. Вона в нас залізна, спала стільки ж, як я, а он вже одяглася, натягує на свої сірники-ноги довгі чоботи і співає, що тобі соловей. Мамо, де моя рушниця. Тут в голові наче хтось по рейці садить, а воно співає. Не, ну звісно, Міра ходила біля тих чобіт тижні три, все розповідала, які вони кльові, навіть в ночі сняться і взагалі в них вона буде наче янгол небесний, що передвіщає Страшний суд.
Не, це щось я прогнала, не те. Що вона буде, Тунгуський метеорит. Тільки десь з'явиться і на кілометри у всі боки кучугуру звалених мучачиків. А вона йде по тілам та вибирає, які ще і нічого. Такі ось мрії, які не давали Мірі жити десь днів зо двадцять. Бо, з одного боку, вони їй дуже подобалися, а з іншого – коштували якісь великі гроші навіть для таких шибайголов, як ми з нею. Міра казала, що її принц приїде не на білому коні, а з тими чоботями під рукою. Можна навіть, щоб пішки прийшов, тільки щоб з чоботями. Тут я її лаяла, по піші принці це моветон. Міра погоджувалася, але якось непевно, відчувалося, що вистачить і чобітків. Та принц якось забарився, з принцями воно завжди так, а Мірі на її прекрасному радіо видали премію за великі досягнення у справі покращення настрої народонаселення столиці та ще сорока чотирьох міст, де віщає її станція. Алілуя! Тепер Міра співає навколо чобітків, як тільки їх бачить. Як же нам треба мало для щастя!
- Все, я пішла, знімаю з себе усяку відповідальність за тебе, пані нерухомосте. – каже Міра і обережно зачиняє двері. Моє золотко, могла ж грюкнути, але знає, як важко відізвуться ті звуки у хворій моїй голові. Я шепочу їй услід слова подяки та примушую себе відкрити очі. Якщо полежати кілька хвилин з відкритими очима, то сон куди й дівається. Цьому нехитрому методу мене навчив Олег. Він закінчив медичний, то пояснював щось з наукової точки зору. Світло в очі, там якісь гормони у мозку виробляються і сону – катма. Він все пояснював через гормони. Що не означало, що він не був романтичний. Дуже навіть був. А ще у нього ніс був не просто майстерний. Не в тому, що ви подумали, а нюхати вмів хлопчик. І краще за нього духи мені ніхто не підбирав. А мені дарували духи дуже багато. Нажаль, зараз Олег десь в Європі, ховається від наших ментів, якій вигадали, що він у себе в лабораторії робив всякі веселощі для просунутої молоді. Ну, може і робив, принаймні їздив на "Мустангу", хоч був безробітний. Але знаєте, "Мустанг" то така машина, за яку можна багато чого пробачити.
Так, я роблю рух ногою з-під ковдри. Бр-р-р-р, холодно. Топити почнуть тільки у жовтні, а що робити коли середина вересня, а вже дубняк? Ховаю ногу. Як можна жити поза ковдрою? – в черговий раз дивуюся я і вирішую, що треба подзвонити на програму і сказати, що я захворіла. Потім я думаю, що після цього мені дзвонитиме Едік, наш менеджер з казковим прізвищем Баблов. І буде в дещо ультимативній формі переконувати вийти на роботу. А потім ще і особисто припхається сюди, щоб забрати мене. Бо який же "Астрологічний ранок" без Зоряної Мальви. Ну, тобто без мене. Звісно, по паспорту я не Мальва і тим більше не Зоряна. В паспорті в мене простеньке "Юлія Бурячок", місто народження – мале, рік народження – зовсім недавно, прописана в Києві – не прописана, сімейне становища – нестале. Але вже чотири роки я у "Астрологічному ранку" і я Мальва Зоряна чи краще Зоряна Мальва, найбільший в країні знавець майбутнього та...
Тут дзвонить телефон. Якого біса? Хіба я не попереджала кожного з тих, кому давала свій номер, що дзвонити мені раніше десятої – то важкий злочин, що буди жорстоко каратися. Прислухаюся до мелодії. Так, це група "Зайоби". Ну, хто б сумнівався. Хто може дзвонити о-пів на сьому, окрім зайобів? Намацую телефон, навіть не дивлюся хто саме дзвонить, бо зайоб і є зайоб, тисну на кнопку з зеленою трубкою і кажу "Альо". Кажу, це дуже сильно сказано, не кажу, а скрегочу пересохлою горлянкою.  Хриплю, як повоєнна карусель, що забезпечувала ще і мені щасливе дитинство у районі.
- Мальвочко, це Едік. Як справи, Мальвочко? – питає мене все той же Баблов, про якого Міра жартує, що у нього все бабло пішло на прізвище. Ну, тобто Бабло в нього є, то він просто жлоб. Причому клінічний. На минулий день народження йому подарували десятка зо два букетів. Так він погнав нашу офіс-менеджера Дашу продавати їх на Бессарабку. Потім ще і гроші всі забрав. Оце таке чмо і тут вже навіть не допомагає, що у нього кльова спортивна "Ауді".
- Мальвочко, не мовчи, а то ти мене налякаєш. – лагідно-підорським голосом лізе Едік зі слухавки. Не, він не підор, він же трахав собі ту бідну Дашу, аж поки вона не знайшла собі директора якогось крутого турагенства, з яким зробила щасливу родину і ось-ось народить двійню. А Баблов досі шукає нового офіс-менеджера, який би ще і його задовольняв. Я жартує Міра, у Баблова зараз лов баб. Ну десь так.
- Мальвочко, тільки не кажи, що ти захворіла. Тебе і твою бахнуту подругу бачили вчора в "Тропікані". Точніше вже сьогодні бачили, як ви о третій там хряцали "блакитну лагуну" на коня.
От, бля, не Київ,  село якесь! Вже хтось настукав і що от тепер робити бідній Мальві?
- А твоя бахнута знов з кимось побилася? – цікавиться Едік, зачаївши подих. Він на Міру має види,  але тут, як кажуть "і хочеться і колеться". На позаминулий Новий рік, коли Міра тільки приїхали до Києва і працювала зі своїм янгольським голосочком у сексі за телефоном, Едік вирішив її покорити. Справа була на корпоративній вечірці моєї шараги, яка офіційно зветься "Перша астрологічна корпорація" и збирається монополізувати увесь астрологічний ринок України. Скорочено "ПАК". Насправді цей ПАК від перший літер прізвищ трьох її засновників. Пацюка, Альтшуллера та Кирпи. Ага прізвища? У процесі, який в офіційній історіографії нашої превелебної корпорації  зветься "великою розбудовою", П та К, як це не дивно, з'їла А. Пан Альтшуллер втік до Ізраїля, бо його тут повинні були арештувати. Тепер він з-за кордону пише лайливі листи і дошкуляє судовими позовами. Вимагаючи свою третину.
Оце ви зараз посміхаєтесь і думаєте, що дівуля верзе. Проспися, Мальво, а потім балакай, бо які там гроші з тих гороскопів. Так я вам скажу, що хороші гроші. Принаймні вистачало платити зарплати майже сотні співробітників, включаючи топ-менеджмент та зірку корпорації №1 – Зоряну Мальву, знімати офіс на Подолі і оплачувати засновникам цілорічне проживання на Рив'єрі. Бо ПАК робив не просто гороскопи, а елітні гороскопи і не тільки для людей, але й для компаній чи навіть галузей. Що буде завтра з важким верстатобудуванням? Спитайте у ПАКу, Зоряна Мальва знайде вам відповідь.
- Мальво, я вже їду! – кричить Баблов. Козел. Я ж так і не розповіла про його перетинання з Мірою. Я її привела на корпоратив, щоб дитина не кисла вдома після восьми часів уявних оргазмів за слухавкою. Ну, Міра тоді була ще не така зірка, як зараз, то трохи ніяковіла у присутності різних крутих дядь і хлопчиків. Баблов це зрозумів так, що от прийшло якесь провінційне козеня, якому дай цукерку і воно раде всьому буде, а тим більше спати з ним (Даші тоді ще не було, то проблема стояла гостро). Ага, ну він почав щось там загравати до Міри, а потім запропонував відвезти додому. Тоді у нього був голімий старий "Ніссан", але Баблов подумав, що гості з провінції приймуть його за золоту карету казкового принца. Навіть від'їздити не став, а там вже в машині попросив Міру тут і зараз задовольнити його пристрасть. Міра вже була трохи нетвереза, до таких поворотів не звикла, то у відповідь сказала, що єдине, що може зробити, то вирвати йому кадик. У Мірі п'ятдесят кілограмів ваги, вона, як горобець, але вона іноді вміє так говорити, що люди вірять. І бідний Баблов так здриснув з машини, що навіть ключі залишив. А ще по дорозі йобнувся, бо це ж стерво встигло розстібнути собі матню. Навіть ґудзик на поясі штанів розстібнув, ось так ґрунтовна людина. А тепер картина, весь ПАК, вже досить не тверезий і щасливий, випиває і танцює у "Острові скарбів", коли туди ввалюється переляканий Баблов з розбитою у кров мармизою і штанями, які він тримає в руках. Пир цьому він кричить, що "та сучка мене ледь не вбила!". Кажу ж, Міра може говорити, тому вона й золотий голос українського радіо ефіру.  
Я скидаю ковдру на підлогу. Це рішучий хід, але відступати мені нікуди. Треба вставати, треба жити, треба зробити все можливе, щоб Зоряна Мальва виглядала хоч трохи гарно. З тривогою усе нормально. Лежу. Холодно. Відкриваю очі, дивлюся. Зараз три хвилини на підняття самооцінки. Ось цицьки. Хіба вони не класні? Та вони суперові! Один п'яний поет у Коктебелі про них сказав "Ваші сісі, стирчать як вуха у рисі". Поет хотів кохання, але я йому сказала, що в нього завеликий живіт, що коханню досить таки заважає. Він відповів, що це примітивно. Я відповіла, що так зірки говорять. Потім він поспорив зі мною, що от зараз, прямо на березі створить про мене півсотні віршів. Ну, точніше, я з ним не спорила, він сам сказав, що от прочитає півсотні віршів і тоді я йому віддамся.
На березі Чорного моря
Займемось з тобою amore
Під небом Коктебеля
Любитиму я bellu
Нас прийме кримськая terra
У позі місіонера
В такому стилі. Поет прочитав тридцять два вірша (я рахувала, я чесна дівчина), а потім впав. Він вже був добре вгашений, а віршескладання, мабуть, викликало прилив крові у мозок. То бідній Зоряній Мальві довелося доправляти поета до дерев'яних лежаків. Щоб не став він інвалідом творчого пошуку.
Далі дивлюся на руки. Так, руки в мене красиві. Режисер "Астрологічного ранку" завжди вимагає, щоб я побільше жестикулювала, не квапливо, велично, як і личить людині, у який прямий контакт з космосом. За легендою, яку поширюю ПАК, мій дід був сільським чаклуном, який і передав мені багато знань та таємниць про космос і нескінченність. Але легенди – лайно, ось руки, руки це – сила. Один мій хтивий знайомий, колись сказав про них: "Такими б руками та медку!". Одного разу на руках я навіть заробила. Для реклами якоїсь ганебної китайської машинки потрібні були "сексуальні жіночі руки, одна б з яких ніжно стискала кермо, а інша ширяла б по перемикач передач". Потім я кілька місяців бачила свої руки по всьому місту. і вони були того варті!
Так, далі живіт. Він плаский, як плазмовий телевізор.  Зоряна Мальва слідкує за собою. Раз на тиждень басейн, двічі на тиждень фітнес-клуб. Все оплачує ПАК. Цур йому ПАК! Якби в мене були очі на потилиці, я б могла перевернутися і подивитися на свої сіднички. Сказати, що вони довершені, це нічого не сказати. Якщо хтось з хлопчиків бачить їх, то серце його розбите. Міра каже, що у неї встає на мої сіднички. Це давня маза. У тусі є плітка, що ми з Мірою лесбійки (вона – чоловік і я її зву Серьожка), а те, що ми розводимо/заводимо хлопчиків, то так, відмазки. Я кажу Мірі: "Бляха-муха, Серьожа, ти ж підор, ти ж з пацанами спиш!". А вона відповідає: "Закрий рота, сучко, говорити в цій хаті будуть тільки чоловіки!". Вона в нас грізна.
Так, ось я витягнула ноги. Коли я тільки переїхала в Київ і працювала в якийсь навіженій газеті, бо там мені заборонили ходити на роботу у спідниці, бо, бач, я відволікала чоловічу частину колективу від виробничих проблем. З тих пір ноги стали тільки краще. Навіть оті два невеличкі шрамики їх не псують. Шрамики з Криму, де я зробила помилку, коли дозволила одному мучачику покатати себе на кабріолете "Мерседес". Те чмо чи нюхнуло чогось, чи від народження була йобнуте, але не встигло від'їхати і сотні метрів, як вперлося у кам'яну стіну. Бідна Зоряна Мальва вилетіла з того грьобаного кабріолету, як корок з шампанського. Добре хоч впала на коліно, а не на голову. З тих пір у мене два шрамика і я не довіряю мучачикам з мутними очима, нехай вони і заливають, що то від кохання.
Ну і обов'язково треба сказати про пальчики. Мені один знайомий кіноман казав, що з такими пальчиками, я могла б стати музою Квентіна Тарантіно, який на цьому знається. Якось в мене був один знайомий, скажімо так, іншої вікової категорії. Міра зве таких "одногрупники тата", але це був вже мабуть "татусів професор". Але нічого так дядя, знав куди зводити і чим принадити сердечко Зоряної Мальви, його брилики я до сих пір на великі свята одягаю. У ліжку він був більше теоретик, але ось любив полизькати мої пальці. І дуже дивувався, що я від того не кайфувала. А що кайфувати, коли тільки і того, що лоскотно?  Так він казав, що то вікове, молода я занадто, ось і не розумію. "Подростьош, поймеш, довочка". Оце тепер коли мені починають лизькати пальці, а таке час від часу трапляється, я починаю з острахом чекати, що ось зараз за кайфую. І все Малявочка, вік, стала ти не хлопаком, а козаком.
Це моя знайома Елізабет, класна тітка за сорок із американського посольства, з якою ми якось здибалися на дивіч-паті з чоловічім стриптизом, так ось вона розповідала, який в неї був шок, коли вона побачили що в неї з носа виросла волосина.
- І я зрозуміла, що це мені підморгує вік, то показала йому фак! – реготала п'яна Елізабет.
Та Зоряній Мальві до волосся з носу ще далеко. До кайфу від лизькання пальців, сподіваюся, теж. Рухаю своїми пальчиками, ох які вони красиві. Солдатики в строю. Так опис Мальвиного тіла закінчено. Звісно, залишилися ще деякі царини, але повірте, там теж все просто чудово. Ти королева – Мальво. Чи ні, принцеса. Ранішня квітка, на небі лелітка. Ти – диво, Мальво.
Так, самозарядка проведена, тепер можна йти у ванну і дивитися на наслідки недосипу та перепиття. Якщо у тіла Зоряної Мальви (один знайомий казав, що моє тебе-псевдо схоже на ім'я якоїсь цариці стрип-клубу, а чи не один хєр) після ночі завдовжки у дві години все в ажурі, то ось мармиза, як кажуть, трохи підгуляла. Оці мішечки під очима, оце павутиннячко біля скронь. Мірі, стерві, хоч би що, вона сяде в своїй буді і давай читати з листка тупі дотепи, а на мене люди дивляться. Кілька сот тисяч, щонайменше. На хуя їм гороскоп? Якщо людина дивиться телевізор, так їй і гороскоп не потрібен, зрозуміло – що галімий лузер. Це Міра так каже, мабуть, заздрить моїй телевізійній славі. Бо ж мене пізнають, автографи просять, на побачення звуть, а Міра, як боєць невидимого фронту. Голос у неї класний, але не так вже легко людину по голосу впізнати. Хоча її одного разу колишній клієнт по "єблофону" (це Міра так зве свою роботу в сексі по телефону) впізнав, навіть на програму дзвонив, бідолашний, казав, що з іншими голосами закінчити не може. Дядю вимкнули, номер забанили, не буде ж він до сусідів бігати та про свої єблофонні проблеми розповідати.
Так ось, про ті кількасот тисяч людей, які дивляться мене щоранку. Не, ну є хворі на голову, яким дійсно потрібен гороскоп. Але, як свідчать данні опитувань, переважна більшість глядачів "Астрологічного ранку", то мучачики від двадцяти до сорока, з доходом вище середнього, майже всі автомобілісти. От е їм гороскоп потрібен? Ага, щоб через пробки проїхати. Гарно-тривожна Зоряна Мальва їм потрібна. Подивитися на мене, витрахати очима. Один знайомий мені розповідав, що от уяви, зранку ж ерекція саме та. Найприємніша ланка – вставати зранку. Але ж всі біжать на роботу. Навіть як тим мучачикам є з ким, так нема коли. І тут на екрані Зоряна Мальва у всій своїй тривожній красі. Подивляться на мене пальчики, може навіть потім порубають капуцина у офісному туалеті і попустить їх. То Зоряна Мальва заміняє їм щось важливе, ось на неї і дивляться, як бандрелоги на Ка. "Ти - субститутка!" – закричала Міра, коли це почула. "Я - цукрозамінник" – відповіла я.
Тру писок кремами, годую шкіру, що була вона, як наливне яблучко (це від бабусі моєї з Великого Висторопу комплімент). Тільки не думайте, що оце Зоряна Міра зовсім той, повернулася на власній зірковості. У теорії, що в "Астрологічному ранку" дивляться не гороскопи, а мене, є серйозні підтвердження. Ось наприклад, коли минулого року я отруїлася (пиріжків домашніх, блять, захотілося дитині, купила і тьоті одної при дорозі. Що там було замість обіцяної печінки бозна, але три дні у реанімація, два тижня на детокс, з'їздила додому), то без мене авдиторія "Астрологічного ранку" зменшилася втричі! Ось і сами вирішуйте, що людям потрібно, я чи гороскопи.
Хоча тут -  стоп. У третьому пункті мого контракту чітко записано, що мені заборонено публічно чи не публічно лаяти, критикувати чи висловлювати зневіру в астрології взагалі і гороскопах зокрема. Також мене не можна жартувати на ці теми. А щоб я не послала куди по далі ці концтаборі витребеньки, мене тримають морквиною корпоративного бонусу. За кожний місяць роботи в ПАК (як оце одоробло відмінюється? ПАЦІ? ПАКУ?) мені на рахунок клалась сума. По закінченню року я могла зняти половину, а решта залишалася. І ось якщо я дозволю собі бовкнути зайвого, то ту решту в мене заберуть. То Зоряна Мальва мовчить, як партизан. І мріє, що роки через три-чотири зможе накопичити грошей на квартирку. "Останній поверх, Борщагівка" – сумно жартує про ці мрії Міра, яка впевнена, що чесні дєвушкі можуть отримати квартиру тільки через принца з депутатським мандатом, чи міністерським посвідченням. Поки Міра виявляється правою, бо ось тільки починає здаватися, що можна зробити рішучий крок, заплатити перший внесок, а там за два-три роки виплювати кредит, як ціни шмигають кудись в гору і знову навіть думати немає про що. До побачення, телебачення, я казав один мій знайомий.
Ну, до біса квартирне питання, головне, що он яка я красива та гарна. І хто скаже, що ця принцеса мало спала? Чия це мармиза виблискує, як нова? Гарно-тривожна Зоряна Мальва любується собою у дзеркало, а потім шпальцирує на кухню, по путі розминаючись. Це мені один знайомий йог порадив, який казав, що усі хвороби від того, що тіло злежується, як те борошно. То його (в сенсі тіло) треба розминати і розминати. От Зоряна Мальва і крутить головою, поводить стегнами, вигинає спинку, як кішечка, вже на кухні дістає пальчиками рук до пальчиків ніг, розводить руки, глибоко видихає і намагається відчути бриніння серця, що повинно означати, що я остаточно прокинулася. Чи не бринить, чи голова моя заважка до тонких інтуїцій, але тихо.
Запалюю чайник, бо кава, яку налила Міра, вже охолола. Мию собі яблуко. Це теж йог. Він знався на здоровому образі життя і вчив мене, що не треба розмінюватися на дрібниці, а краще присвятити себе пошукам істини і гармонії. Ну, у нього папа займався вугіллям, дуже круто займався, то міг дозволити одному сину мати "найперспективнішу нью-альтернатів групу України", доньці – власне модельне агентство, іншому синові – шукати істину. Якби у Зоряної Мальви була трикімнатна квартира з видом на Дніпро, я б теж, мабуть, більше замислювалася над пошуком істини і менше б бігала за примарами марноти. Зараз той йог засів десь в ашрамі на кордоні з Непалом і кликав мене до себе. Я йому писала: "Серце, коли істина поруч і там такий небесний спокій, навіщо тобі я?". Він щось теоризував, плутався в думках, як плутаються навіть розумні хлопчики, які не можуть просто сказати, що в них стоїть, а намагаються напустити мряки.
Коротше, у Індії я не поїхала, бо як же я могла залишити без себе сотні тисяч глядачів "Астрономічного ранку?". Не могла. Хоча коли іноді навколишня дійсність мене починала діставати, я з насолодою думала, що ось плюну на все і поїду геть, поїду в Гімалаї і ми будемо там лежати з Демчиком на карематі під самим небом і хай йому все грець! "Хоча б у думках таємних вільним побудь, офісний рабе", як казав Вергілій. Що? Ви починаєте підозрювати, що я фарбована білявка? Ні, справжня. Але ось Вергілія знаю. Поет, у Парижі жив, поки вухо собі не відрізав.
Кусаю яблуко, з задоволенням дивлюся на правильний слід від укусу. У Зоряної Мальви ідеальні зуби. Правильний прикус, жодної пломби, дивиться і заздріть! Не, ну трохи довелося поносити брикети, щоб виправити деякі помилки природи, але то було давно, ще до початку зіркової кар'єри. А зараз Мальва може щиритися і щиритися, чим успішно і займається. Минулого роду один глянцевий журнал для жінок присвоїв Мальві звання найпосміхненної ведучої телебачення. За це Мальва була запрошена на новорічну вечірку цього журналу, де їй подарували металеву скульптурку, яка зображувала бозна що, але досить огидне. Міра хотіла викинути ту скульптурку у вікно, на машину, в якій серед ночі спрацювала сигналізація і працювала години три поспіль. Але я нагадала подрузі, що на скульптурці вибите моє ім'я, машина виє дорога, здається з блатними номерами, то на фіга нам ці пригоди? Тепер ми колемо тією скульптуркою вцілілі фісташки, а також збираємося відбиватися від маніяка.
Історія про маніяка, це взагалі щось. Оце зараз наллю в чашку кропу і розповім. Маніяка привела до хати Міра. Воно ж дике, перелякане, з радіо, дякувати богові хоч не дротового. Так ось якось сиділа вона в кав’ярні біля "Республіканського" пила собі щось і думала, мабуть про особисте щастя, останнім часом у Міри інші думки бували рідко. Тут підсів хлопець, почав клинки підбивати, на що Міра реагувала стримано, бо спочатку треба роздивитися мучачика ззовні і фінансово, а потім вже вирішувати чи радіти чи розчаровуватися тим, що до берега прибило. Міра казала, що хлопчик був на три бали, по моїй шкалі це неліквід якийсь, бо Мальва в нас балувана, Мальва в нас телезірка. Та й Міра вже збиралася помахати хлопчику ручкою, бо хотіла мати справи тільки з тими, хто на "добре" та "відмінно", коли підійшла до столику офіціантка з букетом. Я той букет бачила, скажу я вам, що здоровезний такий букет, міцна офіціантка в тій кав'ярні, якщо змогла те одоробло обхватити. А в букеті записка: "Моїй радійній принцесі. Містер Х". Ось так. Пацанчик, який з Мірою сидів, коли побачив букет, то вмить відсох, як струп на старій рані, бо сам, мабуть планував нещасною трояндочкою дівулю покоряти. А Міра нумо оглядатися, бо як дівчина з радіо, не звикла вона, щоб оце так її впізнавали, та букет в баобаб у обхваті дарували. Що за Містер Х такий? Розпитала офіціантку, а та каже, що попросив передати букет чоловік, який саме не запам’ятала, але впевнена, що зі столиком не переплутала, саме Мірі букет.
Міра з переляку мені дзвонить, каже що не подобається їй так. Одна справа просто підійти, познайомитися, а інша – ось так, з викрутасом. І тепер здається їй, що слідкують за нею і страшно їй і хоч тікай з міста. Я спитала, що за квіти. Був у мене знайомий, слідчий. Хороший хлопець, але потім по п'яні на машині розбився. Так ось він казав, що любимі квіти у всіляких маніяків – то айстри. Міра подивилася, каже що на половину букет з айстр. Ну все, - кажу, подруга. Попала ти. Пише заповіт, мене не забудь, на тому світі побачимося. Міра в крик, вона то дівчина бойова, але інколи і в неї критичні для психіки дні трапляються. Якось збив її той букет з пантелику. Це Зоряній Мальві легко, бо мені чи не кожного дня букети приносять. А ось тут перелякане дівча з радіо.
Потім ще дзвонила, казала, що наче якийсь хлопець за нею до її фітнес-клубу йшов. Мірі той фітнес-клуб до сраки, бо вона хоч щоб не їла, а худенька, як тріска. Це Зоряній Мальві доводиться слідкувати за собою, щоб складочок не було. Але хтось Мірі розповів, що у фітнес-клубах збираються різні успішні хлопчики і там побудувати особисте щастя дуже легко. Ну, воно і поперлося туди. Кілька разів, навіть, приходило з якимись перепічками. А як ти їх ще назвеш, коли в них такі м'язи, що здається шкіра ось-ось лусне і розлетяться вони шматками по всьому закладу. А ще страшно, коли посміхаються вони, теж здається, що шкіра не витримає. До того ж перепічки ті виявилися у плані успішності гнилуваті, все про змагання якісь терли, а щоб дівчину мохіто пригостити, так це після третього нагадування і зі скрипом. А ще я Мірі казала, що вона буде з тим незграбою у ліжку робити. А Міра сумно так відповідає, що нічого, вони якісь там таблетки жеруть, то смирні, як воли. То на фіга тобі таке щастя? Міра перепічок покинула, але у фітнес-клуб час від часу ходила. Не втрачала надію на бізнесмена, що піклується про зовнішній вигляд.
Надії дєвушек годують. Так мию чашку, щоб срач за собою не залишати, а то потім увечері Міра Зоряній Мальві голову прогризе. Воно хоч і з радіо, а таке же до порядку схильне, аби могла так і постіль в моїй кімнаті примушувала б застилати. Я їй казала, що Міра в минулому житті була прапорщиком. Так, ось дзвонить Баблов. Ну почекай, Едічка, понервуй. Зірки швидко телефон не беруть. Одягає Зоряна Мальва свої чобітки. Ой хороші чобітки, італійські. Як йде в них Зоряна Мальва, так всі тільки в мій бік і дивляться, пліткують, хто ж це і за що ж це ті чобітки відвалив. Починають про корпоративи в лазнях розповідати та інший бруд. Це вони Зоряну Мальву переплутали з хабалками з музичних каналів. А чобітки мені один хороший хлопчик подарував. Не повірити за що. Щоб я його дівчиною побула. Перед родиною. Так і сказав, що година ганьби і чоботи твої. Я не те що через чоботи, а так, щоб допомогти людині. Бо ж він той, гей. В Києві, як хто не знає, їх багато. І вони, зарази такі, красиві, пахнуть приємно, танцюють добре. І цей такий самий. Все б нормульно, але батьки у нього виявилися старорежимні, з провінції і якось важко їм було пояснити про справжню чоловічу любов. А ще батьки ті фінансували блискуче сьогодні хлопчика, було у них десь в провінції кілька хлібзаводів. Ну, оце приїхали сина провідати, та розвіяти якісь пусті плітки, про те, що він не в тих закладах час проводить. А тут я. Ну, вони мене з телевізора знають, як побачили, так мама розплакалася, а тато руку узявся цілувати. Заспокоїла я їх на сто відсотків, як вийшли на балкон покурити, то батько мені каже, що про Стаса різні плітки ходили, але ж брехня, бо з такою жінкою, як я, хто це буде кудись ще дивитися.
Я стою, посміхаюся, думаю, що от завтра вже в чобітках піду. А щодо краси моєї, так вона в цьому випадку недійсна. Бо геї для дівчаток відрізана скиба. Я їх доволі швидко вираховую, бо вже кілька раз обпікалася. Пам'ятаю якось взимку відпочивали з Мірою в клубі. Вона собі знову якогось одногрупника тата второпала, а я дивлюся, що хлопчик один на мене косирує. Гарненький такий хлопчик, зросту вище середнього, в плечах широкий, в талії вузький, дупка штанами обтягнута. І танцює, зараза, що бог. Зоряна Мальва теж небожителька, то теж око на хлопчика поклала. Тільки він хитрий. Танцює, ширяє поруч, а підходити не підходить. Розпалює. А що бідну Мальву розпалювати, коли вона вже горить, як вічний вогонь? Вже хотіла брати ініціативу у свої білі руки Мальва, коли підходить красунчик. Пахне від нього, як від хижака, в оченятах бісики плигають, такий вже принц, що бери ось Зоряну Мальву на руки і неси до кубельця кохання, бо зірка вже станула у передчуттях. А принц починає щось на вушко шепотіти. Ну, я не люблю, коли мені у вушко дують, але тут так мені приємно було, що я вушком до його губ солодких торкаюся і кайфую. Ось, думаю серце, візьми своїми нервовими губками та моє солодко вушко, не пизди ото щось, а просто візьми і помни його, пристрасно.
Та брати моє вушко солодкий принц не став, а все шепотів і шепотів, якось так настирливо, що Зоряна Мальва вимушена була випірнути з солодких передчуттів у жорстоку реальність. І почула там таке, чого б краще і не чула. Бо принц, виявляється, просив Зоряну Мальву про послугу. Ну, я дівчина з добрим серцем, можу і прислужити, але дивлячись в чом. Так ось принц просив мене познайомити його з отим хлопчиком, що сидів у кутку.
- Бо він мені так подобається! – сказав принц і стільки в його голосі було пристрасті та жаги, що Зоряна Мальва ледь не розплакалася, бо ж і пристрасть і жага цього красунчика були не до мене. А я ж якось не звикла стояти осторонь гарячих пристрастей.
- Познайом, будь ласка, ти можеш. – шепотів принц. Який виявився підорком. Нічого проти них не маю, але ось коли не та орієнтація руйнує солодкі плани Зоряної Мальви, то мені це не подобається.
- Познайомиш? – наполягав пацанчик.
- Сама. Все сама. – відповіла йому Зоряна Мальва і пішла в туалет. По офіційній версії  пудрити носик, а насправді прийти трохи до тями від зруйнованих мрій. Ото така гейська історія.
Я вже взулася, одяглася, подивилася на себе, красотулечку, у дзеркало, поправила шарфик, щоб виглядати вже зовсім вбивче. Потім зазирнула у двірне вічко. Бо повертаюся до історії з Міріним маніяком, після якої і Зоряна Мальва і Міра зробилися ну дуже вже обережними. Якщо ви ще не забули, то історія почалася з букету розміром у баобаб. Потім Мірі стало здаватися, що за нею слідкують. Потім їй на електрону пошту почали приходити листи с детальним описом того, де вона була за день і що робила. Ну, чесно кажучи, не дуже приємно відчувати, що хтось, кого ти не знаєш, знає про тебе, якщо не все, то дуже багато. До того ж містер Х почав неявно, але погрожувати, писати Мірі, що занадто швидко вона міняє хлопчиків, що прийдеться їй замислитися над її образом життя і таке інше. Я відразу сказала Мірі, що пише їй якійсь божевільний задрот, який боїться до неї підійти, а тільки щоб нерви потріпати. То плюнь і не звертай уваги.
Так і було, аж поки на Міру не напали. Біля нашого під’їзду. Вона поверталася увечері, набрала код, відчинила двері в під’їзд, а там було чомусь темно. Ну, лампочка перегоріла, Міра пішла собі до ліфту, а тут хтось спробував схопити її і закрити рота. Тільки Міра лише виглядає тростинкою, що подуй і зламається. А так вона сильна, а ще з переляку. Коротше, вона як почала відбиватися, так вирвалася, ще й влучила нападнику у ніс, до крові. Бо коли прибігла додому, то спина у неї була у крові. Тремтить, кричить, у неї істерика. Я подзвонила знайомому із служби безпеки. Той порадив викликати міліцію. Приїхали через годину якісь сільські лохи, спочатку не вірили, що хтось напав, все запитували про наших друзів. Тоді я сказала, що я Зоряна Мальва і якщо треба, так я до їх міністра дійду, он скоро буде вечірка по збору грошей для сиріт, там і міністр буде.
- Хочете неприємностей? – Міра потім розповідала, що я зірвалася і кричала на тих ментів, як навіжена. Ну, у мене ж теж нерви не залізні. А ще як уявила я, що якесь стерво на мою кращу подругу полізло, то зла зробилася. Ментів мої крики наче трохи направили на шлях істинний, принаймні вже під ранок приїхали вони і повезли Міру у відділок, дивитися підозрюваного.  І виявилося, що маніяком був дядя років під п’ятдесят, який жив у сусідньому будинку. Це стерво, купило собі підзорну трубу і роздивлялося по вінках. Ну а ми дівчата прості, могли по кімнаті і без трусів ходити. Так те бидло второпало собі Міру і вирішило, що буде вона його. Продав телевізор, купив букет, той самий, з баобаб. Потім почав слідкувати за нею. Інтернет собі провів, щоб листи писати. На Мірину сторінку в «Однокласніках» заходив під чужим ім’ям. Менти казали, що всю квартиру свою обклеїв фотками Міриними. Де вона одягнена і не дуже. Слідкував, слідкував, а потім прорвало його, вирішив він на Міру таки напасти. Презервативів купив, достав хлороформу, щоб усипити дівулю. Та тільки дзуськи, отримав по носу. А в нього ще виявилося, що кров погано зверталася. Хлистала і хлистала з носу, той хер злякався, що здохне, побіг у лікарню. Там його менти і пов’язали. Кров на Міриному плащу його була. Могли б і посадити та почали бігати його родичі, гроші ментам сувати. Слідчій почав розповідати Мірі, що це на суд прийдеться ходити, свідчення давати, довго і нудно. Ну, вирішили, що дядю не садять, але дядя переїздить кудись на Троєщину і більше ми його ніколи в житті не бачимо, інакше буде йому погано. Ну, більше і не бачили. А ось кватирки завели і вікна зачиняли, бо хто його знає, хто тебе побачить.
- Мальвочко, я дзвоню, дзвоню, а ти не відповідаєш! – кричить мені Баблов, який курить біля своєї машини. Відкриває мені двері, я сідаю. Він обережно рухається з місця, вмикає радіо, на хвилю, де Міра. Підлабузнічає, Едік, розуміє, що Зоряна Мальва повинна приїхати в студію в доброму гуморі і з посмішкою на обличчі. Молодець. Слухаю, як Міра щось оптимістично щось торохтить, оголошує якийсь черговий конкурс своєї станції. Так, розігрують квітки на концерт Вакарчука. Він класний, смішний. А ще коли спить, то смішно посапує, наче бурундучок якийсь. Я його і називаю бурундучком. Ще він розповідав мені, що замість «ти не можеш жити без мети» було спочатку «ти не можеш жити без ментів». Але потім замінив, щоб романтично було.
- Не хочеш виграти квитки? – питає Едік. Хоча знає, що квітки в мене є і не просто квітки, а у ВІП-зону. Оплачує все ПАК, вони не хочуть, щоб Зоряна Мальва тусила разом з усіма, я ж зірка (писала «зірка», написала «дірка»  - по Фрейду?), то повинна сяяти лише у ВІП-зонах.
- Їбати тебе за ногу, куди ти їдеш! – кричить Едік, якого підрізає якась красуня на червоній «Мазді». – Ти що робиш? Повилазило? – верещить Едік. Я помітила, що жлоби дуже неприємно верещать. Оце якщо ти знаєш, що людина жлоб, то майже напевно, що вона верещить, як недорізана свиня і навпаки. Таке спостереження за людьми. А «Мазда» класна, Зоряна Мальва хотіла і собі якусь невеличку яскраву машинку. Навіть на курси водіїв записалася. Та в ПАКу схопилися за голову і категорично заборонили мені пересідати за кермо. Бо, по-перше, дорогу машину я собі дозволити не могла, а їздити на «Мікрі» чи, борони боже, на якійсь міліпіздріческій китайці, це ж завдавати важкого удару по репутації ПАКу. Я їм кажу, так покращить репутацію, купіть мені щось класне. А вони кажуть, що не можуть, що бюджет зверстаний. А ще вони хвилюються, що я вляпаюсь на новій машини в аварію, про це напишуть, а всі надзвичайні ситуації зі співробітниками ПАКу боляче б’ють по іміджу компанії, бо які там на хрін певні гороскопи, коли вони і собі соломки не можуть підіслати? То всі неприємності в ПАКу тримали під сьома замками. Навіть коли в Єгипті посадили нашого головного астролога, ніхто нічого не дізнався.
З астрологом ще та історія була. Ми ось стала в пробці, то розкажу. Його звали Виталік, чи Віталій Семенович. Такий трохи за тридцять, товстуватий, але людина хороша, веселун, на корпоративах завжди грав на акордеоні.  В нього була жінка, я кілька разів бачила, трохи нервова дівчина, здається її звали Ксенія. Така фарбована блондинка з хорошою фігурою, хіба що задок завеликий. Вона працювала десь на телебаченні, потім стала перекладачем. Вони були непоганою парою, Віталік добре заробляв, його гороскопи розліталися, як пиріжки, в нього був стиль і відчуття того, що хоче клієнт. Про те, що у них з жінкою якісь проблеми я дізналася випадково. На корпоративі, вже під кінець, коли всі були п’яні, я вийшла на балкон і почула, як Віталік розповідає колезі. Ну там нічого такого, є проблеми, здається, що жінка не хоче його, принаймні не хоче дітей, щось собі все думає, не хоче поговорити по душах і таке інше. А Віталік її кохає і йому страшно навіть подумати про розлучення. Це він дарма. У відносинах треба витримувати дистанцію, не показувати свою залежність і слабкість. Нікому не потрібні слабкі та переможені, треба бути сильним і успішним, люблять саме таких.
Ну, я йому не лікар, то допалила цигарку (я дозволяю собі покурити тільки коли вже добряче набралася, а так я прихильник здорового образу життя). Потім почула, що Віталік купує путівку. У нас були бартерні відносини з багатьма фірмами, то за путівку можна було платити половину. Віталік купив якусь дорогу до Єгипту, у п’ятизірковий готель на узбережжі Червоного моря. Щось там більше тисячі баксів за тиждень. Непогано. Виявилося, що він відправив на південь жінку, щоб відпочила. Сподівався заклеїти тріщину, яка між ними виникла. Жінка приїхала, засмагла і задоволена, Віталік бігав по офісу, як на крилах, а потім вона зникла. Залишила тільки записку, забрала одну валізу речей і зникла. В записці лише написала, що просить вибачення і не шукати. Як в кіно. Віталік хотів бігти в міліцію, але йому заборонили. ПАК дуже слідкує за репутацією, бо ж його ціни тримаються на понтах. Справою зайнялася наша служба безпеки. Вони спочатку перетрусили комп’ютер. Виявилося, що та Ксенія, перед тим, як зникнути, видалила кілька файлів. Їх відновили. То виявилися фотографії. Безневинні фотографії її у холі єгипетського готелю. З якимось арабом. Просто сиділи на дивані, навіть не обнімалися. Служба безпеки дізналася, що то був менеджер турагенції, який працював з українськими туристами. Ні і все, почали шукати далі, але не знайшли її.
Через кілька місяців Віталік попросився на десять днів у відпустку. Ну, він вже три роки не ходив у відпустку, то нехай. Він навіть виставився за відпустку, чомусь наперед, а не після, як це робили всі. Казав, що дуже хоче подивитися піраміди. Пили ром, я пішла раніше, у мене було призначене побачення. А через кілька днів на роботі зчинився великий шухер. Бо Віталіка узяли в Єгипті за подвійне вбивство. Виявилося, що його жінка втекла туди. І одружилася на тому арабі. Кохання з першого погляду і все таке. У це важко було повірити, то специ зі служби безпеки не звернули уваги. А той Віталік зрозумів, що відбулося. Може йому і справді зірки допомагали? Ну, не важливо. Він приїхав в Єгипет, знайшов їх і вбив сувенірною сокирою, яку купив на туристичному базарі. Потім перерізав собі вени, але його відкачали. Для того щоб потім вбити по суду. В Єгипті смертна кара. Новина про те вбивства пішла по інтернету, але всюди Віталік проходив, як непрацюючий. У ПАКа є зв’язки і налагоджені схеми, то ніхто так нічого і не дізнався.
Йо, який «Бентлі»! Зоряна Мальва їздила на самих різних машинах, а ось на «Бентлі» - ні. І цю недоречність треба виправити. Нажаль вікно зачинене, то не роздивишся, хто за кермом. Машини ледь тягнуться і я, наче від нічого робити, дивлюся в бік. І вікно відкривається. Ну, років під сорок, трохи лисуватий, але ж «Бентлі». Зоряна Мальва посміхається, водій теж.
- Стоїмо? – каже. Дурне питання і голос неприємний. А ще маленькі плечі. При таких плечах срака буде здорова. Не то. Краще вже Зоряна Мальва будете їздити на більш скромних машинах. Киваю йому головою. Товариш з «Бентлі» ще щось каже, але попереду нас звільняється простір і Едік газує.
- Можеш хоча б по дорозі на роботу не фліртувати! – каже він і роздратовано крутить головою.
- А що, можна тільки по дорозі з роботи? Нові інструкції, я щось пропустила?
Він гепає кулаками по керму. Бу-бу-бу, маленьке. Поганенькі мучачики такі смішні в своєму роздратуванні. Смішніші за клоунів. От коли дратується справжній чоловік, отам є на що подивитися, там такий адреналін розлитий у повітрі, що мамо не горюй. А тут повітря тільки струшується.
- Ти ведеш себе, як блядь! – нарешті формулює свою претензію Едік.
- Ти, мабуть, ніколи в житті не бачив блядей. А, ну так, вони ж коштують грошей, а в тебе ж завжди немає вільної готівки. Коли вже почнуть карточки приймати?
Він аж зубами скрипить, але мовчить, не хоче продовжувати сварку, бо все одно я його зроблю, як немовля. Єдине, що може вдіяти - перемикає радіо. І їде на червоний. А тут попереду славні працівники ДАЇ. Зупиняють.
- Блядь! Та що ж за херня!
- Бачиш, як шкідливо називати чесних дівчаток поганими словами. Тепер іди, розплачуйся.
- В мене вже є попередження! Ще одне і прийдеться на перездачу!
- А ти думав патякати всяке і що не буде тобі кари? Бог завжди за чесних дівчаток. – кажу я і з приємністю помічаю піт на його знервованому обличчі. Піди тепер на ментів поскаженій.
- Мальва, поговори з ними, ти ж можеш!
- Слухай, хіба я на червоний їхала?
- Мальва, вони ж тільки на тебе глянуть і все! Благаю!
- Ти ж знаєш, я безжальна.
- Мальвочко! Я зроблю все що захочеш! Допоможи! – він ледь не плаче. І в цій трагічний момент у вікно стукає даїшник. Останній погляд Едіка, повний відчаю. Я заперечно киваю головою. Колись, у минулому житті, Зоряна Мальва вчилася у педагогічного інституті, то знає дещо про виховання. Едік ще недостатньо покаявся, щоб рятувати його. Де катарсис? Де очищення душі? Не бачу цього, то милий, спілкуйся з даїшником сам.
Едік починає. Як же змінюється його голос. У офісі він орел, він ширяє десь в піднебінні і звідти грозить громами та блискавками. А ось тут він малий світу цього, земляний червак, клоп перед великим і всемогутнім. Щось пояснює, сує спочатку перепустку на право проїзду до телестанції. Ну мурло і тут схотів заощадити. Нехай впаде на тебе караюча рука правосуддя. Рука падає, даїшник повертає перепустку і каже про важкість порушення. Забирає документи  і йде до своєї машини писати протокол. Повний відчаю погляд Едіка.
- Мальвочко! – він благає і просить, він стоїть на колінах. Та я ще не впевнена, що крамольник остаточно став на шлях виправлення.  То дивлюся у вікно.
- Сучка! – Едік виходить з машини і хлопає дверима. Ось бачите, мої побоювання виявилася небезпідставними. Дивлюсь у дзеркало заднього виду, як Едік на м’яких лапах йде до машини даїшників, залізає в середину. Стекла тоновані, то процес вмилостивлення караючих органів залишається утаємниченим. А ось відразу за нами зупиняється «Бентлі». Та не вже!
З «Бентлі» виходить водій. Ну так, що там казати, не фонтан. Навіть по Міріній оцінці це три. Тверде, але три. Але «Бентлі». І костюмчик на ньому за кілька тисяч. І черевички. Не те щоб Зоряна Мальва була рабинею лейблів і дорогих марок, але у речах розбираюся.
- Проблеми? – питає мене щасливий володар «Бентлі». В його голосі відчувається така впевненість, що проблем можна не боятися.
- Не в мене, у водія. – кажу я і посміхаюся. Скажу вам, що у мене є кілька натренованих посмішок. Ось зараз я використала «Помірну зацікавленість». А ось на мармизі водія зацікавленість зовсім не помірна.
- Всеволод. – каже він і просовує руку у вікно. Я ще її не потиснула, а вже відчуває, що вона у нього пітна та в’яла. Хоч і їздить він на «Бентлі». Тисну. Ну, могло б бути і гірше.
- А ви ж Зоряна Мальва? – питає він.
- Ні, мене завжди за неї приймають. – брешу я і ще не знаю для чого. Чи щоб відшити цього товариша, бо воно звісно з «Бентлі», але дуже все посереднє. Чи щоб подражнити його трохи.
- Ні, ви Зоряна Мальва, я вас впізнав. Колись на благодійному аукціоні я купив вашого ведмедика.
Як медійна особа я, час від часу, приймаю участь у різних благодійних заходах. Звісно, що свого медведика я не продала б ні за які гроші, той ведмедик був у когось узятий і безжально проданий ось такому от мудаку. Я дивлюся на нього і посміхаюся. Я ж Зоряна Мальва, я не можу просто послати його, куди подалі. До того ж, деякий життєвий досвід підказує мені, що краще не посилати куди подалі чуваків на «Бентлі». Навіщо мені зайві проблеми? В мене своїх повно. Ось зараз я, здається, запізнююся на роботу.
- Десять тисяч заплатив за ведмедика. – каже він і дивиться на мене так, наче я зараз повинна підхопитися і танцювати від радості.
- Круто. Слухайте, … - я розумію, що забула як звати цього хлопчика. Коли їй треба, Зоряна Мальва дуже легко запам’ятовує все, але ж цей був відправлений у глибокий запас. – Ви, часом, не знаєте чарівного слова для даїшників? А то я запізнююся на зйомку, мій водій-бовдур, поїхав на червоний.
Я використовую «Наївність». Жеребчик аж ногами починає перебирати.
- Мальво, країна не може залишитися без «Астрологічного ранку». Зараз побачите справжнє диво. – він підморгує мені (в нього маленькі, свинячі оченята) і чимчикує до машини даїшників. Сує якесь посвідчення. З машини вилізають відразу три менти і віддають честь. Слідом вилізає Едік, який вклоняється і біжить звідти. Заводить машину, але з місця не рухається, бо водій «Бентлі» йде до нас.
- Мальво, думаю, ми ще побачимося. – каже він і посміхається.
- Можливо. – кажу я і клянуся собі, що ніколи. Хай йому грець, тому «Бентлі». Махаю ручкою і ми їдемо.
- Едіку, у нас дуже мало часу. – кажу я.
- Я знаю. – тихесенько каже Баблов. Не кричить, не дратується, мабуть, боїться, що я поскаржуся на нього водію «Бентлі». Не сци, Зоряна Мальва добра.
Ми летимо, на щастя, більше пробок та постів ДАЇ нам не трапляється, то встигаємо вчасно. (Далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

таки дочитав

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 22-09-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84426093101501 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …