Ще один осінній день наближався до обіднього брейку и починав дощити своїми рясними голками. Ось так цілий тиждень вилився в одну велику нескінченну калюжу і чим далі, тим дужче затягував на самісіньке дно хворобливої байдужості.
Ендрю повертався з роботи,з повними пакунками святкових дрібниць: різнокольоровими повітряними кульками, стрічками і листівками. Він займався тим, що дарував людям свято, перетворюючи урочисті події на незабутні спогади. Йому було за 30-ть, а він ще досі виглядав як випускник ВУЗу. Модна зачіска, кумедна футболка(а тільки такі в нього і були), конверси, всілякі буси-браслети та незгасаючий оптимізм в очах. Якщо б ви випадково зустріли його посеред вулиці, то відразу зрозуміла про кого йде мова!
Його поява біля розламаного стадіону ніяк не вписувалась в загальну картину художника Сірості. Занадто яскравою особистістю він був. Ендрю квапливо йшов додому, розмовляючи по телефону. На іншій стороні невидимого дроту хтось задавав питання, а він весело відповідав. Одна щаблина, друга,тр..
-Ой, привіт! А ти тут як опинилась?..
Він зупинився і заховав сотовий у карман. Навпроти нього була дівчина в плащі кольору капучіно, вузьких джинсах і чорних кедах. Ще мить тому вона дуже кудись поспішала, а тепер стояла, дивилась прямо у вічі і сором’язливо посміхаючись поправляла зачіску.
-..привіт! А я тут раптово вирішила заїхати додому, а то якось дуже засумували за рідними та цим дивакуватим містом. Тим паче випала така нагода,і ось,- я тут!
Її звали Кенді, але не тому, що вона любила солодощі, а на честь героїні її улюбленого австралійського фільму, який вона ладна була дивитися все життя. Звичайно, це було несправжнє ім’я, але то немає значення. Декілька років тому вона покинула місто С і поверталась сюди лише на свята або разом з вітром несподіванок. Її неважко було помітити серед постійних мешканців С і кожен приїзд Кенді залишав по собі яскравий відбиток на фоні місцевого пейзажу. Тут вона була втікачкою, але літом погоджувалась на добровільне ув’язнення в вигаданій в’язниці міста. Вона намагалась вірити, що нічого не змінилося і дитинство назавжди заплуталося посеред горіхового листя.
-А в мене є дещо для тебе!Дивись!
Ендрю розгорнув один із пакунків.
-Полуниця! А що, не сподівалася вже побачити?! Ото ж! В секретному місці знайшов!
-Нічого собі! Ти чарівник!
-Ну, бери ж, куштуй, але вона не мита,хоча зараз такий дощ.. що і ніяке миття непотрібне!
Кенді обережно дістала стиглу червоно-рожеву ягоду. Їй було ніяково,тому вона не наважувалась одразу вкоротити полуничне життя. Тримаючи зелений хвостик дівчина продовжувала розмову. Він питав про її плани, всіляко підбадьорював й висловлював захоплення щодо її любительських фото. Він був такий справжній і щирий, що не хотілось щоб злива закінчувалась, а випадкові зустрічі переходили в розряд спланованих.
- Дякую за такі приємні каменти, це справді для мене важливо. Я сподіваюсь, що далі все піде на краще.
Вона не відривала очей від його обличчя, лише інколи. Закусувала губи, поправляла шарф, вкладала заплутане від вологості волосся. Вона як завжди хотіла його. Хотіла по-справжньому і шалено. І це було одним з незмінних атрибутів її міста С. Стоячи під прозорою стіною, Кенді хотіла загорнутися під його куртку і відчути тепло його вуст на своєму тілі. Рік у рік все залишалося на своїх місцях, тільки вона вже не маленька дівчинка. Щось таке в ньому було, що змушувало тремтіти від колючого холоду у спині. Ні, вона не кохала його, він не снився їй посеред ночі, його фото не входило в число улюблених волпейперів. Вона просто хотіла спробувати, як воно, бути з ним.. Хоча, хто його знає, що то було насправді.
Ендрю перебирав події, називав знайомі імена і точно так дивився у серце.
- Тобі ж 20?!.. Я згадую по випускним..
Він знав, що вдома його чекає дружина. День ще не закінчився, то ж попереду ще купа роботи, а він стояв зараз з нею,не відчуваючи дощу і говорив ні про що. Звичайно, між вами різниця у віці майже в 15 років, то на що ти сподіваєшся, коли вона така молода і красива. Як завжди скажеш: був радий тебе бачити!, а потім, коли вона піде, повернешся до своєї повсякденності і лише зрідка будеш відправляти їй електронні листівки з грайливими смайлами, роблячи вигляд, що це лише елементарна увага.
-Так. Мені майже стільки як твоїй племінниці.
Чорт! Якщо б він був неодружений, я б давно наважилась на перший крок, і неважливо, по скільки нам років!..
Але хмари переміщувались і небесний кран на деякий час закручувався. Годинник перегортав електронні цифри і час було йти по своїх справах..
- Бувай, Кенді! Не зникай надовго, згадуй інколи..
- Обов’язково! До зустрічі..
На прощання вона палко цілувала його в губи поглядом, а він як завжди говорив приємні слова. Таємниці залишаться невідкритими, а найголовніші слова застрягнуть у горлі. І цього разу випадкова зустріч залишалась ще одним нагадуванням того, що не має місця відбутися тут і зараз.
Полуниця виглядала зовсім дивно посеред пожовклого світу.. Вона була такою ж невчасною, як почуття після одруження..
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design