- Може тебе зцілити? – співчутливо запиталася Томка, дивлячись, як Аарон корчиться від болю.
- Це не зцілюється, це пов’язано з Лізою.
В Аарона почало боліти серце декілька місяців тому, коли Ліза вперше пішла на гонки скутеристів та почала зустрічатися з Алексом. З тих пір вона стала жорстокою та різкою, нікого не слухала і ні на кого не звертала уваги. А вчора відбулося найстрашніше: Ліза перестала бачити Аарона. Ангол півгодини бився об дзеркало скутера, але дівчина навіть не обернулася в його бік.
* * *
Микола Васильович рішуче увійшов до кімнати дочки і розсунув штори.
- Вставай!
Вчора Ліза прийшла дуже пізно і, звичайно, вставати їй зовсім не хотілося, але тато, здається, був настроєний серйозно, і дівчина почала ворушитися під ковдрою.
Батько зайняв бойову позицію біля вікна і чекав, поки Ліза встане з ліжка. З-під ковдри показалися спочатку руки з довгими пальцями, на кожному з яких був перстень, а зап’ястя стягували шкіряні браслети з металевими набивками. Потім з’явилася голова: розпатлане волосся салатового відтінку та кола пді очима від розмазаної туші. Зовсім відключені зеенкуваті очі запитливо дивилися на батька.
Якусь мить він мовчки дивився на дочку. Боже, як вона змінилася за останній час! Колись рум’яне пухкеньке личко стало блідим і худорлявим; ці довгі пальці, які щойно бігали по клавішах фортепіано, всі обтикані металевими перснями із зображеннями черепів, павуків та всякої іншої нечисті; на гарній довгій шиї набите татуювання скорпіона; чарівне русяве, як в матері, волосся пофарбоване в зелений колір; палаючі колись очі стали тьмяними та пустими.
- В якій ти вчора прийшла? – запитав нарешті Лізу.
- Я не пам’ятаю, - позіхаючи відповіла вона.
- Зате я пам’ятаю: за п’яьнадцять третя.
Мовчання.
- Вчора дзвонили з університету. Ти завалила два іспита. Ти що, хочеш, щоби тебе вигнали?
- Так, хочу! – Лізин погляд став гострим, вона з викликом дивилася на батька.
Микола Васильович відчув, як його руки почали дрібно тремтіти, але він все ще стримував себе, щоби говорити спокійно:
- Для чого ж тоді ми з мамою влізли в борги та заплатили за твоє навчання?
- Не знаю, це була ваша ідея. Я говорила, що не хочу там вчитися, - голос дівчини став холодним та байдужим. На мить Миколі здалося, що це не його дочка, а якесь чуже, зухвале дівчисько, яке треба негайно вигнати. Та це лише здалося: зеленкуваті очі та рівний ніс, як в Олени, вигнуті догори брови, як у нього – звичайно, це Ліза. Знову зібрав усі сили, щоби не зірватися:
- Але ж ти не поступила на журналістику, як хотіла.
- Не поступила, так не поступила. Не треба мене звинувачувати!
- Тебе ніхто не звинувачує, - відказав Микола Васильовмч з гнівом. Руки тремтіли все сильніше і емоції вже ледве піддавалися контролю.
- Значить так, красуне, - сказав майже спокійно, - поки ти не перездаси іспити в університеті, я забороняю тобі кататися на скутері та бачитися з Алексом.
- Ти не маєш права втручатися у моє власне життя! – закричала Ліза.
- Поки ти живеш у моєму домі, і я оплачую твоє навчання, - ти будеш робити те, що я сказав! – також зірвався на крик Микола.
- Тоді я не буду більше жити в твоєму домі! Я пду жити до Апекса. А якщо тобі так шкода грошей, які ти на мене витратив, я їх поверну!
З цими словами Ліза зіскочила з ліжка і почала нашвидкуруч запихати свої речі в дорожню сумку.
* * *
Аарон відчув, як у нього голова пішла обертом. В очах замигтіли чорні кола, почали мліти руки і ноги. Тільки дотик Томчиної руки тримав його при свідомості. Ангол тримтячими руками дістав з кишені риз книгу життя Лізи. Вона помітно змінилася. Останні сторінки стали жовтими та трухлявими. Аж раптом Аарон з жахом помітив, що книга стала набагато тоншою. Він відкрив її на останній сторінці та побачив, що вона датована сьогоднішнім днем. До кінця сторінки залишилося всього-навсього кілька рядків.
- Ні! – закричав Аарон, - НІ!
Він почав шарпати Лізу за волосся, намагався відібрати в неї речі, які вона складала в сумку. Але, здавалося, хтось висмоктав з нього силу, і він не міг жодним чином вплинути на рухи дівчини. Тоді йому згадалися слова Творця: „Пам’ятай: ані люди, ані демони, ані анголи, ані, навіть, я не можемо примусити її чинити так чи інакше. Такий закон!”
Ліза зібралася та вийшла з дому. Там на неї чекала ціла зграя демонів. Вони оточили дівчину з усіх боків: одні сідали їй на плечі та бавилися салатовим волоссям, інші обкручувалися довкола ніг, треті сідали верхи на сумку та махали ногами. Ааронові просто краялося серце від цієї картини, але він все ще сподівався щось змінити. Ангол летів за підопічною на відстані кількох метрів, тому що демони не підпускали його ближче.
Біля гаража, де переважно зависали скутеристи, демонів було ще більше. Але найстрашнішим було те, що окрім дрібних демонят зверху на гаражі сидів величезний потворний монстр – дух смерті. Замість волосся з його голови стікали струмочки крові. Очі були червоні, з рота стирчали жовті ікли, а з них капала липка слина. На руках не було шкіри, а з голого м’яса росли здоровенні кігті.
Ааронові вже не раз доводилось бачити цю потвору, але зараз анголові знову потемніло в очах, бо він знав, за ким прийшов демон смерті.
Алекс був напідпитку.
- Що, з предками посралась? Це нічого, поживеш поки що тут, а там побачимо.
- В гаражі?!
- Мене старий заб’є, якщо я тебе додому приведу.
- Але ж ти казав...
- Чого ти кіпішуєш? Розслабся! Кидай сумку і гайда з нами на озеро.
* * *
Аарон відкрив книгу і побачив, що в ній лишився недописаним лише один рядок. Потвора з кривавою головою злізла з гаража і почала несамовито реготати. Аарон кинувся до Лізи, але демони не пускали. Він кликав її, але, звичайно, вона його не чула. Коли Алекс вже сів на скутер, і Ліза збиралася сісти поруч, Аарон у відчаї пожбурив книгою життя просто їй в голову.
Аж раптом, як багато років тому, сталося диво. Коли книга доторкнулася до Лізиної голови, дівчина неочікувано відчула сильний страх. По ногах, на яких вилися демони, побігли мурашки; руки, на яких також висіли демони, почали дрібно тремтіти.
- Я не поїду, Алексе, мені погано, - ледве змогла вимовити дівчина. Вона раптом відчула, що повинна негайно повернутися додому, лише там бачила безпечний захисток. Ліза схопила свою сумку і побігла. Вона плакала, спотикалася, але боялася зупинитись. Пацани щось кричали їй услід, вражені демони, мов стиглі яблука, посипались на землю, здоровенний кривавий дух перестав реготати та злісно проводжав дівчину поглядом. А вона усе бігла та бігла, поки не опинилася у своїй кімнаті. Вдома вже нікого не було. Ліза впала на ліжко і ридала в подушку. Аарон дістав книгу – вона знову стала грубою, а до останньої сторінки було ще дуже далеко. Ангол підлетів до підопічної та торкнувся її плеча. Аж раптом вона підняла очі і побачила його без жодного відображення у дзеркалі.
- Це ти повернув мене додому? – запитала тремтячим голосом.
Аарон мовчки пригорнув її до себе і довго-довго гладив розбурхане зелене волосся. Ліза ще не знала, що в цей час Алекс лежав на асвальті з розбитою головою, а його скутер розлетівся на запчастини, але знала точно, що тепер вона у безпеці.
