Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2588
Творів: 47086
Рецензій: 91486

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Танок над дощем

© Настя Мельниченко, 20-09-2008
Дощі були другим обличчям Міста. Вони щоразу знаходили його у западині між Альп і щедро сипали срібним просом води. Часом вони приходили легкою невиразною мжичкою, часом – важкою зливою, що наповзала на Місто мокрим важким тілом, немов слимак, і лишала по собі лискучий слід на дахах та бруківці. Тоді туристи купляли парасолі з Моцартом або Клімтом на численних ятках, тоді туристи ламаною німецькою просили продати їм дощовики, і, затесавшись у невеличкі ресторанчики, замовляли кави... “і вершків... побільше”.
Ане повірила у зливу ще з вечора, коли хмари так тяжко хмурилися, а ліс мовчав, розгубивши голоси птахів та комах. “Буде гроза”, - сказала мама, заносячи до будинку пакети з супермаркету. Ане кивнула і ще міцніше вчепилася у книжку, хоча читати їй вже не було терпцю: вона лиш раз у раз зиркала на бляшане підвіконня, очікуючи перших водяних цілунків.
Але злива розродилася тільки ближче до півночі. Вода впала на дах, підвіконня та двір аж наче вся, не шкодуючи рук та сліз, впала без страху витратитися до дна. Ане лежала на ліжечку у мансарді і слухала шалені ритми, мільйони крихітних ніжок, що гарцювали на даху. Навіть краще, що їхній дах не накритий черепицею, як було заведено у тих місцях. Зрештою, кому б відбивав ритми дощ, як не їм, аби не бляшана поверхня?
Нарешті – вже час. Ане знала це по лоскоту в животі. Вона заплющила очі і розкинула руки. Ковдра поволі сповзла вниз, неохоче відпускаючи з обіймів дитячі ніжки. Ане здригнулася, коли тисячі холодних голок вперше торкнулися її обличчя, але, зрештою, це лише на секунду. В наступну мить дощ зник. Ане розплющила очі. Нарешті...
На великій хмарині, масно залитій білим-білим світлом повного місяця, з’являлися хай розгублені, але безмежно щасливі діти. Вони пробували пухку хмару під ногами – а та холодила ступні і звивалася мокрим туманом між пальцями. Вони обсмикували довгі нічні сорочки, поправляли коси і сором’язливо роззиралися. Ось вони впізнають одне одного, збираються до гурту, починають бігати, реготати, гратися в лови. Хтось із хлопців дістав м’яча і пожбурив його далеко-далеко, лиш місяць встиг блиснути на слизькому боці. До Ане вже підійшла подруга Ута і вони разом зачаровано дивились на місяць. Ута взяла Ане за руку і стиснула холодними пальчиками – таку красу краще спостерігати разом з другом, плечем до плеча.
Раптом з-за хмари з’явилася дівчинка, яку Ане раніше не бачила.  Вона мала гостре обличчя нічної тваринки, а руки скидалися радше на білі тонкі гілки вишні. Випнуті коліна проглядали крізь сорочку, вона ледь трималася на ногах і тремтіла.
- Хто це? – тихо спитала Ане. Вона не знала цієї дівчинки, хоча думала, що знає всіх в окрузі.
Діти збиралися купками поодаль від дівчинки і спостерігали за її несміливими, обережними рухами.
- Що вона робить? – питав хтось.
Дівчинка ж сіла на хмару і почала обережно вдягати якусь взуванку. Довгими стрічками обхоплювала тонкі щиколотки .
- Це Крістіна, - сказав чорнявий Ганс. – Я її знаю. Вона хвора. Вона весь час вдома, тому ніхто її не бачив останні кілька років.
- Хвора? На що? – стиха спитала Ане.
- На щось... невиліковне, - похмуро відповів Ганс.
- Це як? – спитала Ума, побачивши, що Ане аж ніби сахнулася від цих слів, - Вона завжди буде хворою?
- Напевно. Не знаю, - відрізав Ганс.
Тепер стало зрозуміло, що Крістіна одягає пуанти. Справившись, вона підвелась, похитнувшись. Діти очікували, що вона підійде до них, адже таким був закон їхнього дощового братерства: вони приймали радо, бавилися разом, трималися купи. Але Крістіна лишилась осторонь. А потім враз скинула руки. Місяць миттєво лизнув прозору шкіру. Здавалося, він просвічував крізь її руки, а крізь пальці – і поготів. Крістіна ступила крок. Потім – вже певніше – ще один. А потім вона почала танцювати... Куди поділася та слабкість й непевність? Легка, невагома, майже безтілеса, вона танцювала перед мовчазною зачудованою публікою, на найвищій сцені світу. Оркестром завивав вітер, дощ плескав долонями по дахах і дорогах, місяць софітом виривав її постать із мороку ночі. Коротенька недоречна сорочка оберталася на вишукане вбрання, адже такий чарівний танок змінював світ навколо, робив реальним усе, що мусило би доповнити цю мить. Вона танцювала легко; здавалося, що її пальці давно вже не мали під собою опори. Так могли танцювати німфи, так могли танцювати чарівниці із казкових лісів... Цей танець злизав усі розмови, знерухомів всі ігри. Мовчазні діти, на півдорозі між грозою та ясним місячним небом, дивилися і боялися ворухнутись – необачний рух міг розвіяти чари того танцю.
А потім дощ почав вщухати, хмари розходилися по своїх гірських домівках, у лакунах під ногами жовтими плямами майоріли ліхтарі. Пора. Ане відчула, як повільно опускається назад, додому, під теплу ковдру. Всі ті, хто стояв поруч, так само повільно і обережно чиєюсь невидимою рукою доставлялися вниз, у Місто. І тільки Крістіна танцювала, як і раніше. І навіть коли під її ногами не лишалося хмар – вона не падала. Вона напівпрозорою постаттю лишалася вгорі, облита молоком місяця. Сама.

Ане прокинулася і кинулась до вікна. День був похмурим. Краплини нічної зливи ще блищали на квітах. Дівчинка збігла сходами вниз, на кухню. Її мама вже зібралася на роботу і задумливо дожовувала хліб з повидлом. Побачивши доньку, вона враз підійшла і обняла її.
- Я тебе дуже люблю.
- І я тебе, мам.
Мамини очі були сумними. Вона тужливо дивилася на Ане, зрештою, знову промовила:
- Ми не розлучимося ніколи.
- Ні, мам. Звісно ні.
Щось легко йокнуло в грудях. Мама взяла сумку і пішла надвір. Ане замислено провела її і зупинилася на ґанку. Коли мамина машина зникла за рогом, до хвіртки підійшов Ганс. Хоч до школи ще йти було рано, однак він вже вбрався. Ганс поклав руки на дерев’яні балки і зітхнув:
- Крістін вночі померла.
А потім розвернувся і пішов.

Ввечері Ане попросила маму зводити її на балет. Вона ще раз хотіла згадати, як плескає у долоні дощ.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Оповідки дощу

© Наталія Дев’ятко, 14-08-2009

Щемно і світло !

© Тарас В'єнц, 22-09-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Читач, 20-09-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55743288993835 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …