Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89735

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Ельф на ім’я Микита. Глава 1.

© Максим "Січеславець" Беспалов, 19-09-2008
1.
Микита не любив людей. Від вважав себе кращим за них. Він же був ельфом. Хоч і обриганим, проте чистокровним. Жодних домішок чужої крові, хоч людської, хоч циганської. Про останніх ельфи, взагалі, не люблять згадувати. Це сором ельфійської раси. Так от, у Микити та його предків нічого спільного із циганами не було.
Навіть тепер, перебуваючи на найнижчих ланках існування розумних істот у цьому світі, Микита гребував спілкуватися зі своїми колишніми одноплемінниками. Хтось дізнається, засміє. Чи буде вважати його циганом, а це ганьба на все його вічне життя.
Інші бомжі трохи боялися Микиту. І заздріли йому. Він довше за всіх із їхньої спільноти, що осіла у старому покинутому будинку на вулиці Шмідта, жив там. Люди приходили і уходили. Багатьох навіть виносили. А Микита все займав свою невеличку темну кімнатку в підвалі. Він був справжнім духом цього старого будинку. Кажуть, він пам’ятає ще ті часи, коли будинок цей мав справжню адресу, і перебував на обліку в ЖЕКу. Микита і справді пам’ятав ці часи. Й не тільки ці.
Микита вже й сам не пам'ятав, скільки він тут живе. Може, цілу вічність. У його випадку це не було метафорою.
Проте у нечисленні хвилини свіжості в голові, він згадував не тільки грязно-червоні стіни свого ще дореволюційної побудови будинку, а й щось світле й красиве. Якісь величезні ліси, якими він гуляв колись ... дуже давно. Спалахи візуальної пам'яті нагадували великі білі обшиті мармуром вежі якихось далеких замків, де жили такі ж ельфи, як він. Від цього Микиті ставало сумно, й він пив. Точніше, не просто пив, а напивався так, щоби заглушити алкоголем ці болісні хвилинні спогади про своє далеке життя. Життя, якого в нього вже більше ніколи не буде. Минули часи ельфів. Ніколи він уже не буде жити разом із своїми первонародженими братами, ім'я яких Микита давно забув. Він робив усе для того, щоби спогади ці не займали його. Тобто багато пив, майже не повертаючись до своєї ельфійської свідомості.
Але рано чи пізно гроші закінчувались, і взяти їх було ніде. Траплялось, такі періоди затягувались на тижні. І тоді Микита так сумував за своєю справжньою натурою, що готовий був кидатися на стінку. В такі дні він серйозно замислювався над тим, аби полишити таке недоіснування і відправитися на пошуки Валінору. Він ще не забув це священне для всіх ельфів слово, як і пам'ятав поки основи ельфійської мови свого племені.
Думка про Валінор манила його, заворожувала. Іноді Микита навіть починав збирати речі принаймні на перші дні своїх подорожей. Але зазвичай усе це закінчувалося з першою же пляшкою горілки, яку приносив хтось із сусідів Микити. На ранок його нудило. Бо похмілля - це єдина хвороба, якою хворіють ельфи.
- Чекайте-чекайте! - Казав він собі. - От відійду сьогодні, стану на ноги, а завтра вперед, на Валінор!
Але цього «завтра» ніколи не наставало. День за днем, пляшка за пляшкою Микита віддалявся від своєї мрії. І виходу з цього порочного кола не було. А це особливо прикро, коли ти безсмертний.
Микита знав, що може померти тільки від важких поранень та нестерпної туги. Болі він боявся, а т4га була, хоч і великою, проте не такою сильною, щоби стати причиною смерті ельфа. Було в його житті щось таке, що йому подобалось, що підтримувало його безсмертя. Це був футбол. Микита був запеклим уболівальником футбольного клубу «Дніпро» чи то не з часів його заснування. Любов ельфа до копаного м'яча могла би увійти в легенди та пісні. Авжеж, якби хоч хтось із його племені дізнався про неї. Тоді би він неодмінно склав красиву ельфійську пісню про те, як Микита кожного місяця відкладає у недоторканий запас п'ять гривень, щоби мати змогу купити хоч найдешевший квиток на футбольний матч.
І навіть нестерпна жага до алкоголю не може змусити ельфа з низів суспільства витратити ці гроші на щось інше, окрім спортивного шоу.
- Нехай мені буде погано. Дуже погано. Нехай я згадаю всіх до єдиного своїх ельфійських друзів і всі ельфійські міста та навіть села, де я колись був чи просто чув про них. Проте ці п'ять гривень я витрачу на квиток. - Казав собі Микита на раз на кілька тижнів, коли бачив на стовпах сині афіші, що сповіщали про майбутній футбольний матч, і йшов у каси стадіону «Метеор».
Успіхи «Дніпра» подовжували ельфу життя. Негаразди, хоч і вганяли його у сум, проте не настільки сильно, щоби він помер. Бо попереду ще було багато-багато перемог рідної команди. І хто, як не безсмертний, міг про це знати.

2.
Микола був дурнем, як і всі люди! Ця нещасна, обмежена розумом людина всерйоз вважала, ніби «Дніпро» сьогодні програє якійсь там «Белінцоні» - друголіговому колективу зі Швейцарії, що випадково через національний кубок потрапив у Кубок УЕФА. Ну, як можна нормально ставитися до людства, якщо Микола – яскравий представник цієї раси – несе такі нісенітниці. Колись він розповідав, ніби жив та працював у Донецьку на шахті. Звідти, напевно, і така нелюбов до «Дніпра».
Микита ще не вирішив, чи це всі люди такі йолопи, чи тільки донецькі.
Ввечері на нього чекав стадіон, на нього чекав футбол, на нього чекав «Дніпро», а він особисто, як і вся футбольна Україна, окрім Донбасу, чекав на перемогу рідної команди над датськими напіваматорами.
Це ж навіть уявити собі не можна! Програти «Белінцоні»! Чим тільки той Микола думає?

3.
Стадіон був напівпорожнім. Ніхто не сумнівався у перемозі рідного клуба над недолугою європейською командою. Тому й переважна більшість вболівальників «Дніпра» у цей літній день віддала перевагу спокійному відпочинку перед телевізором, а не походу на стадіон задля перегляду матчу із передбачуваним фіналом. Подейкують, ніби швейцарці, взагалі, не хотіли їхати у Дніпропетровськ. Вони би отримали технічну перемогу 0:3 і зекономили купу грошей зі свого і так не солідного бюджету. Але вже у той момент, коли функціонери «Белінцони» майже натиснули кнопку факсу, аби відправити у ФК «Дніпро» повідомлення про відмову брати участь у матчі, якийсь заможний доброчинець - запеклий фанат свого скромного футбольного клубу, пообіцяв дати грошей на поїздку в Україну, аби онукам потім розповідати про той визначний момент, коли він бачив рідну команду у Кубку УЕФА, при чому, їздив підтримувати її кудись на околицю відомого більшості європейців світу.
Чи дійсно все відбувалося саме так, чи все це тільки побрехеньки, ніхто не міг сказати напевно. Так чи інше, але «Белінцона» прилетіла чартерним авіарейсом у Дніпропетровськ за цілих три дні до матчу аби добре потренуватися та повністю акліматизуватися у тутешніх широтах. Швейцарці з серйозним виразом обличчя робили вигляд, ніби вони приїхали перемагати «Дніпро». Це неймовірно смішило як уболівальників українського клубу, так і спортивних журналістів по обидва боки шенгенської завіси.
Ніхто не сприйняв серйозно швейцарську загрозу. І Микита сидів на майже порожньому секторі та відчайдушно вболівав за улюблену команду. Він був у доброму гуморі! Авжеж, знову на футболі! Знову у рідній стихії!
Такий добрій настрій зберігався у нього навіть тоді, коли на другій хвилині матчу захисник «Дніпра» послизнувся на рівному місці і нападник гостей вколотив перший гол  повз воротаря, ошелешеного самим тільки фактом зустрічі з живим швейцарцем у власній штрафній. Більше того, Микита не втратив посмішки на обличчі навіть тоді, коли на початку другого тайму, той гельветский форвард, розводячи шкіряного, лупанув по ньому у бік воріт «Дніпра», й м’яч неочікуване для всіх опустився за спину кіпера, що в той момент поправляв шнурівку бутсів. Перевага у два м’ячі нівелювала мінімальну перемогу дніпропетровської скуадри в гостях. Але Микита вірив, що все буде добре. Інакше бути не може. Але час минав, поодинокі глядачі на трибунах подалі частіше вживали ненормативну лексику, а надія на вихід дніпрян у основну частину Кубку УЕФА танула прямо на блакитних ельфійських очах. Швейцарці кістьми лягли у власному воротарському майданчику та героїчно відбувалися від натиску варварів зі Сходу.
Суддя дав фінальний свисток, виснажені гравці «Белінцони» повалилися на газон, де прямо лежачи і святкували свою історичну перемогу. Ще недавні кумири публіки – гравці «Днірпа» - потяглися у роздягальні, прикриваючи власні голови від твердих предметів, що летіли з центральних секторів «Метеору», а Микита так і застив посмішкою на обличчі.
- Це сон! Це дурний алкогольний сон! – Запевнював він самого себе. – Такого просто не може бути! Такого ще ніколи не було за все моє багатотисячне життя! Такий сором!
Із ступору його вивів несильний удар кийком у спину. Міліція чемно просила Микиту покинути стадіон. Ельф підкорився волі сильнішого і поплентався звідти.
Він йшов, просто йшов вулицею міста.
- Як таке сталося? Ну як таке сталося? – Така поразка улюбленої команди серйозно вдарила по самому сенсу існування Микити. Виявляється, є у світі щось гірше за похмілля та ельфійську тугу.
За годину піших роздумів Микита зрозумів, що прямує не додому. Він був неподалік від вокзалу. За стільки століть ельф навчився слухатися знаків.
- Що ж. Це привід розпочати нове життя. – Сказав він сам собі. Сенсу залишатися на цьому світі більше не було. – Вперед! На Валінор!

4.
Але спочатку треба було зробити одну вельми важливу справу. Не можна було піти залишивши це на милість долі.
Микола спав, як часто бувало, у власному блювотинні.
- Святкував, падлюка донецька! – Ледь процідив крізь зуби Микита і тричі з усією своєю ельфійською силою та злістю вдарив по голові колишнього товариша цеглиною. Добре, що будівля була майже розвалена. Такого добра було вдосталь.
Микита огледів скривавлене тіло Миколи й плюнув на нього.
- З усіх людей, ти найгірший!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

А... так от чому він туди поїхав

© Захар ван дер Бюйтен, 11-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42617106437683 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …