Чи відомо вам, з яким нетерпінням батьки чекають появи коханої дитини, Як оберігає її у своїй утробі майбутня мати? Але ви навіть не здогадуєтесь, як сильно піклувався про свою підопічну маленький ангол, який чекав на неї вже близько 300 років. Для нього не стільки було важливим народження Лізи, скільки знайомство з нею, адже душа дівчинки була жива з моменту зачаття, проте Аарон чекав пробудження свідомості, просвітлення розуму.
Томка не вважала цю ідею вдалою. „Дуже мало хто з людей має здатність нас бачити”, - говорила вона. Та Творець був згідний з Аароном: „Адже ти не знаєш, можливо саме вона належить до тих небагатьох!” Тому Аарон використовував будь-яку нагоду, щоби представитися.
Декілька разів, коли Ліза була ще немовлям, вона, здається, реагувала на його присутність, але її пам’ять ще не була розвинутою, і дівчинка одразу ж про все забувала. Пізніше, коли маленька трохи підросла, анголові часто вдавалося проникати у її сни, але як тільки Ліза просиналася, її чутливість зникала.
Незважаючи на постійні невдачі, Аарон не здавався. Він робив усе можливе, щоби дозволити дівчинці відчути його хоча б якимось органом чуття. Він доторкався до неї, говорив, кричав їй просто на вухо, але ніщо не мало успіху. Томка сміялася до сліз. „Краще попереставляй її іграшки”, - порадила вона одного разу. Але і це не допомогло – для світу дитячої фантазії іграшки, що пересуваються, це цілком нормально.
Аарон повинен був народитися дуже впертою дитиною, і хоча йому не судилося стати людиною, ця риса передалася в його ангольський характер. Тому він продовжував свої спроби, незважаючи на їх безуспішність та на нескінченність Томчиних жартів.
Аж ось, одного разу настав той щасливий день. Ліза була вже школяркою. Аарон, як завжди, супроводжував її до школи, на уроках сидів у неї на плечі, а потім знову супроводжував додому. Там на них уже чекала Томка. Вона часто бувала поблизу цього будинку, тому що тут повинен був народитися її підопічний Антось. Крім того, вона знову хотіла розважитися, спостерігаючи за намаганнями свого друга. Аарон сьогодні був в ударі. Подорозі він постійно пролітав крізь Лізу, на уроках підказував їй правильні відповіді, в їдальні навіть відкусив шматочок її булочки, та дівчинка, як завжди, нічого не помічала.
Поки Ліза вдома обідала та перевдягалася, Аарон поводився спокійно, але щойно вона сіла за уроки, зрозумів, що прийшла його пора: він вхопив Лізин зошит і підняв його до стелі. Дівчинка вилізла з-за парти і почала підстрибувати, намагаючись дотягнутися до літаючого зошита. Цією витівкою маленький ангол хотів добитися, щоби Ліза з ним заговорила. Та яким же було його здивування, коли він почув:
- Кузя, віддай!
Ангола це так вразило, що він випустив зошит з рук і стрімголов полетів донизу.
- Мене звати Аарон, - відповів ображено.
Але раптом сталося диво: падаючи він вдарився об дзеркало, і воно засвітилося, як від соняшного променя. Цей спалах відкрив Лізі очі, і вона побачила свого ангола.
- Так ти не домовий, ти просто хлопчик?
- Я ангол. Твій ангол-хоронитель.
- У мене є власний ангол?
- Щось таке.
- Ой, поглянь, ти вимазав сорочку. Тебе мама не буде сварити?
- У мене немає мами.
- І тата також немає?
- Немає. У мене є Творець.
- Він тебе народив?
- Створив.
- Як це?
- Він мене вигадав, і я з’явився. Точніше я не одразу з’явився, а лише після того, як моя мама у мене повірила.
- Ти ж казав, що у тебе немає мами.
- Тепер вже немає, тому що я став анголом, а колись я мав стати людиною.
- А чому не став?
- Це довга історія.
- Розкажи, будь-ласочка! Я так люблю слухати історії.
- Ну добре, слухай. Моя мама була особливою жінкою, вона вміла чути Творця. Одного разу він їй сказав, що в неї народиться син. Навть описав його. Вона йому повірила і почала мене чекати, хоча у неї ще не було чоловіка. Саме тоді Творець мене і створив. Я просто був душею і жив на Небі.
- А що сталося потім?
- Мама знала, хто повинен стати моїм батьком. Вона любила його і відкидала всіх інших залицяльників. Він її також любив, але вона була з іншого народу, і він не наважився з нею одружитися. Йому був даний певний час, щоби він прийняв правильне рішення, та він не захотів.
- І твоя мама ніколи не вийшла заміж?
- Чому ж не вийшла? Коли закінчився час, відведений для мого батька, Творець послав їй іншого чоловіка.
- І вона змогла покохати його?
- Змогла. Вона довіряла Творцеві, і він в усьому їй допомагав.
- Чому ж ти тоді не народився?
- Тому що я повинен був стати сином певних двох людей і народитися у визначений для цього час. Але мій батько всіх підвів, і тоді я став анголом. Через те, що я був близький до людей, мені призначили бути анголом-хоронителем.
- А що, бувають інші анголи?
- Звичайно. Вони бувають дуже різні. Наприклад, є анголи-музиканти. Вони весь час співають для Творця та грають на музичних інструментах. Музиканти ніколи не покидають Небо. Ще бувають анголи-воїни або демоноборці.
- А анголи-дівчата бувають?
- Дуже рідко. Такими анголами можуть стати лише померлі діти. Але, взагалі-то, це немає значення, адже у нас не буває сімей.
- Чому?
- Анголи створені для служіння Творцю і людям, вони не можуть жити для себе.
У цей момент задзвонив телефон. Ліза ненадовго вийшла в коридор, а потім знову повернулася до дитячої кімнати.
- Це мама, - сказала вона з кислим виразом обличчя, - вона запитує, чи я вже зробила уроки. Як вони мені набридли! А анголи також ходять до школи?
- Звичайно. Кожен за своїм покликанням.
- І вас також примушують вчити табличку множення?
- Ні. У нас все складніше. Ось, наприклад, ми вивчали людей. Перед тим, як отримати книгу життя свого підопічного, кожен ангол-хоронитель повинен пройти багато випробувань. Але про це я розповім тобі іншим разом. Роби уроки.
І Аарон вилетів з кімнати крізь зачинене вікно.
