Вона: - Привіт!
Він: - Здрастуй! А чому в тебе пов’язка на очах?
Вона: - Це частина Твоєї Терапії. Я ж тобі обіцяла вилікувати душу, тому нічому не дивуйся – цей рецепт йде з мого серця – і тому ні в якому разі я не завдам тобі шкоди. Не бійся, ця темрява теж необхідна (… і вимкнула світло).
Він: - Добре. А де ж ти загубилася? Я тебе не знаходжу…
Вона: - А ти просто відчуй, не руками чи тілом, а душею – я ж поруч, навіть більше – всередині тебе, звідси з тобою і розмовляю. Хі-хі…
Він: - Так, я відчув твоє тепло і … тремтіння! Що з тобою – тобі холодно? Але ж за вікном – весна!..
Вона: - … на всій поверхні мого тіла проступила… енергетика! Вона, навіть, переливається усіма кольорами …
Він: - Ага… а ще, вона ллється чудовою мелодією, яку ти граєш на фортепіано!!!
Вона: - Та ні – це завжди було лише однією з Моря моїх мрій – не більше…
Ну то й що, що коли я чую гарну гру – мої пальці абсолютно вірно вгадують, які акорди треба брати, та яких клавіш торкатись…
Він: - Ти вмієш грати – я і ти це знаємо!!! «Рояль у студію» - хі-хі… І ось, ти граєш, я чую – я ж не божевільний… Хоча – так, вже, мабуть, так, я -…
Вона: - Який же ти добрий та гарний – та хоч усе життя буду на тебе «дивитися» з заплющеними очима – все одно – зір, як і дзеркало – це ілюзія, омана…
Він: - Та ти, маленька, - хірург – бачиш мене наскрізь своїми «рентгенівськими» відчуттями – і за це я тобі дуже вдячний!
Вона: - А давай тепер будемо спілкуватися Думками – ти знаєш, що і так зрозуміємо одне одного…
Він: - Так, (кохана) !!!
Вона: - Домовилися, (кохання моє) !!!
Він: - Боже, тепер в неї справжній жар – що діється – вона ніби немовля, до котрого вперше доторкнулися!!!
Вона: - Це неможливо – звідки він знає, що я ще…Це щось неймовірне - і на відстані випростаної долоні я отримала все тепло його рук та душі … Я ж ніби то доросла – читала у книжках, дивилася кіно, мріяла, але… Це – нереально… виявляється – дуже, дуже, дуже приємно… та… мені… боляче…О!!!
Він: - Вона мене не бачить – їй байдуже, як я виглядаю, вона Просто відчуває мене, я… я врятований!!!... Але вона палає, вона така ніжна, її щіки такі гарячі і… мокрі??? Вона плаче? Чому? Я ж не доторкнувся взагалі до неї!!!
- Що з тобою? Я тебе образив? Вибач, вибач, але я не розумію, чим саме?
Вона: - Нічого не кажи!... Доречи, ти ж знаєш, що мене «Увы и Ах», просто неможливо образити!
Він: - Тоді чому ти ллєш свої безцінні сльози (кохана моя) – я вбив би кожного, хто змусив би тебе заплакати… але ж – крім нас тут немає жодної людини. Чи… може… «це місце» зайнято кимось іншим - і це не ревнощі, я ж не спроможний (був раніше…) ревнувати!..
Вона: - …Я боюся… я нічого не боюся – ні висоти, ні диких травин, ні, навіть, Божих створінь… але, я більш за все, виявляється, боюся бути… щасливою!!! Це – кохання мої сльози ллє…
… І він її прижав до свого серця – весь світ – то були Вони, а Вони – і є Безмежний світ!!!
