Минула осінь була тягучо-болісною і я розучилася відмовляти гіркому присмаку на скарифікованих майже ідеально посередині губах. Почала вводити холод підшкірно і не озираючись збільшувала дози ін’єкцій. Закинула улюблені мултяшні краватки в темний куток і мала стати серйознішою, але не сміливішою..
Рік тому карта мого метрополітену отримала нові позначки з траурними відтінками: чорний та заплямований білий. Як і потрібно для 2-х станцій. Намагалася уникати їх і подумки ненавиділа, бо у стіни в’ївся солодко ніжний погляд, а застережна смуга поблідла від твоїх fallen*ів..
Тією осінню я шалено і, можливо вперше кохала.. але ж мав мені по безглуздю трапитись номер твоєї icq..
Ти запевняв, що ніколи і нікого не покохаєш, але не відмовлявся від випадкового сексу. Я уважно слухала і посміхалася, а ти кидав мені у обличчя істеричні зізнання, щодо нерозуміння оточуючого світу. Ти був фотографом, а я маленьким дівчиськом з пропірсованим обличчям. Ти запевняв себе, що роль жертви якнайкраще підходить до твого образу і давав яскраві вистави для близького оточення. Я дарувала тобі желейно-прозорі цукерки й боялася взяти за руку. Ти щоразу шукав мене поглядом, ніби боячись загубити і пригощав чорним Lipton*ом з жасмином. А я майже вірила, що мені вдалося трохи закохати тебе в себе..Тобі було 21, мені-18, а сумісному болю- 7 місяців..
Ти пішов в той час, коли скінчилися жовтневі зливи і мій вересень згорів до тла, а мозок почав розриватися від депресивного screamo..
Я шукала тебе , хоч щоденно бачила твоє ім’я в електронному віконці.. Привіт! привіт? привіт.. Переставав відповідати й жалівся на брак часу..
Твої фото були скрізь, а я не могла змиритися з тим, що гру скінчено і, вибач, але ти програла. Кожну секунду простору я шукала привід, щоб зустрітись. Але тільки раз ним скористалася..
Ти був таким як і раніше, хоча татуювань побільшало и зачіска стала походити на old school. В багатотисячному приміщенні нам не вдавалося залишитися непоміченим. Розігріте посмішкою : «Як справи?» не змінило обставини та додало болісної байдужості. Ми розходилися в протилежні сторони ..І, дякувати долі, це було в останнє.
Сьогодні все по-іншому.. і сигаретний дим, заплутуючись у синьо-чорному волоссі не дає торішнього спокою.. червона рідина з бульбашками досі не закінчується і, чим далі, тим липкішими стають думки. Мрії тануть, а бажання зміщуються в бік примітивізму.. хочеться загорнутися в пухку ковдру і за відсутністю живого пульсуючого тепла, обійняти блакитну подушку з ромашками.. Стає важко повірити у спогади річної давності, але може це й на краще. Пробач, що потурбувала, прошепотівши уві сні твоє ім’я. Я виправлюсь і буду гарною дівчинкою і сіра самотність мегаполісу надасть мені гостре відчуття того, що цієї осені слід сильніше закривати двері, бо іноді ті, хто пішли без пояснень, повертаються, а нам це ж зовсім ні до чого..!
Super girls don’t cry!..
