Маленька листівка у вигляді сердечка, щирим теплом гріла руки, вона ніби випромінювала сяйво, і тим радувала душу. Тремтячі пальці вже вкотре розгорнули її погладжуючи по гладких блискучих краях. Кілька рядочків виведених знайомим почерком змусили серце знову посміхнутися. Банальні не хитрі слова, чомусь були такими приємними, такими дорогими, що очі не втомлювались їх читати.
Мов окрилена вже кілька днів вона ходила на роботу. Почувалась шістнадцятирічним дівчам, що безтямно закохалось вперше і в останнє. Усміхалась всім перехожим, а серце радісно тріпотіло при кожній зустрічі з ним. Ні він не Шварценегер, і не Сталоне і зовсім не Том Круз. Високий, худий, вічно заклопотаний, наче скутий якимись вічними проблемами, мовчазний, і часами не зворушний, здавалось ніколи б перше на нього і не глянула. Ну що у неї з ним спільного? Що змусило помітити? Що розхвилювало черстве жіноче серце? Така маленька невимушена, але підкупаюча увага? Чому? Невже через таку дрібничку серце переповнювалося щастям? Посміхнувся і вже розправила плечі, глянув скоса і вже розпрямила крила, ладна полетіти до сонця! Зазирнув у вічі і серце розм’якло, мов зачерпнуло з небес жменю ніжності... Чому поряд нього було так затишно і так легко на душі? Чим він особливий? Очі знову пробігли рядочки, що акуратно були виведені на білому лискучому клаптику. Від прочитаного, мов від наркозу ставало легше, серце знову посміхнулося. Чекала на зустріч, мов на диво. Чепурилась, мов до свята, жила миттями до і після, і з кожною наступною зустріччю в серце закрадався черв’ячок сумніву. Якась невизначеність існувала між ними. Серце не відчувало відповіді на свої почуття. Не відчувало любові. І раптом безхмарне небо почали заволікати хмарки. Сьогодні не помітив, а вчора зовсім забув. Чому не дзвонить? Стільки вихідних прочекала на нього дома, стільки часу пролетіло марно. Стільки часу!!! Можна було бути разом ще більше щасливими ніж уявлялось, лічити зорі, милуватися хмарками, зігрівати поглядом!
Ну ось нарешті трапилась нагода залишитись на одинці. Питання, що мучили, вирвались на волю з претензіями. Вияснити нарешті все до кінця, і не мучити себе рожевими ілюзіями!
- Чому ти подарував мені оте сердечко, коли я тобі байдужа? - запитало серце і завмерло в передчуття чогось поганого. Оте "чому" перекреслило все, що було. Хитке щастя раптом зірвалося і чкурнуло в небо. Потемніло довкола, світ побляк, душа заплакала почувши відповідь.
- А я усім знайомим дівчатам подарував таке ж саме, навіть підписав однаково.
- Навіщо ти вніс мене до списку тих „усіх” ?– з очей мов із захмареного неба намагалося зірватися сотні сльозин, та вони завмерли.
- Усім сподобалось... – спокійно з дитячою наївністю відповів він, не розуміючи чому вона так дивно реагує на просту забаву. – тільки ти чомусь образилась.
- Ні, ні, не образилась, це просто так.. – струснула сльози з очей, - воно пройде. Все буде добре, але коли не знаю.
Сніг кружляв над головою, виводячи хороводи сніжинок, іній підморгував з гілок дерев, але вона того не помічала, ангели дивились з неба і розводили руками. Не зрозуміти тих людей, подумали вони і полетіли обтрушуючи з крил сніг. Маленьке сердечко замітало снігом. Може весною його знайде хтось інший? Той, хто буде цінувати.
Любов.
