Вона ненавиділа їх. З того моменту, коли помер її чоловік, вона стала ненавидіти їх. По ночах вона виходила на дорогу і сипала сіль, щоб відігнати їх від свого будинку. Проте вони йшли і йшли. Щодня вони приходили до її старого, дерев*яного будинку, збудованого років сорок назад її покійним чоловіком Броніславом. Він вклав у будинок частину своєї душі. Принаймні він любив так казати, коли після роботи сідав за стіл і діставав пляшку горілки, яку придбав у місцевої самогонщиці баби Клави. До то ж, баба Клава і раніше завжди виручала ще молодих робітників – трактористів, коли вони були в полі. То води принесе, то їжі, а то ї піде з одним щасливцем в на скирту сіна і задере свою брудну від сажі спідницю. В неї не було чоловіка. Точніше був але повісився. Кажуть, що від п*янства кришу знесло. Але правди ніхто не знав.
Навіть сама бабуля. Так-так, жінку, про яку піде розповідь, всі називали «бабуля». І не тому, що їй вже сімдесят років. Її і раніше так звали. Полюбляла вона в молодості насміхатися зі старих жінок і казала їм вслід:
- Охохо, ото вже стара бабуля. Краще взагалі такою не ставати!
Але вона стала. Навіть не помітивши того, вона стала поступово перетворюватись на стару жінку. А коли помер Броніслав, то вона взагалі загнулась. Стала нервовою, горбатою, старою видрою. Люди казали, що вона відьма. Тому й загинула дивно. А як вона загинула ви зараз дізнаєтесь.
Все діло в криниці. Їхня криниця була відомою на все село, бо її посвятив сільський священник. Проте була вона дуже маленькою. Десь по пояс бабулі. Завдяки Броніславу, який був віруючою людиною, незважаючи на всі свої вади. По неділях ходив до церкви і брав жінку з собою. Сама бабуля не дуже любила це діло. Чомусь її сторонило від церкви. Не могла вона спокійно туди зайти. Одного разу вона взагалі впала на підлогу і почала скавчати, як цуценя. Саме тому люди і думали, що нечисть в ній якась. Пізніше, як помер Броніслав, діти часто розбивали їй вікна і стукали по вечорах у її двері. Як тільки вона виходила з довго палицею – вони тікали. А згодом вона взагалі перестала реагувати на все це. Так і жила в занедбаному будинку, з побитими вікнами і розмальованими дверима. І стали люди помічати, що нема її десь. Думали, сконала десь в лісі, який простягся похмурою долиною біля її будинку.
Проте чарувала всіх криниця. Вода там була дуже смачна і холодна, до того ж – посвячена. І стали люди ходити до тієї криниці по воду. Діти часто бігли зі школи і напивалися цієї води, жінки йшли з поля і набирали воду, трактористи часто ставали біля її будинку і пили.
Бабуля все це бачила. З єдиного нерозбитого вікна вона визирала і краєм ока спостерігала з тим, як люди тягнуть її воду.
Вона ненавиділа їх.
Тому і робила дивні речі. По ночах виходила вона з будинку і приказувала.
- Чорт би вас побрав, кляті виродки…своєї води мало…чужої хочте…ох і блядські ви створіння…
І щосили плювала в криницю по кілька разів за ніч, причитуючи образи.
Так вона собі й жила. Вночі виходила, плювала в криницю, йшла до чужих курників і брала там яйця і курей. Вдома варила все це і їла. Воду ж тягнула в сусідів.
Але ніхто цього не бачив. Звісно люди знали, що хтось порається по курниках вночі, але й гадки не мали, що це робить бабуля.
Так само вона і встала в ночі з ліжка і виглянула у вікно. Там була хурделиця. Вітер щосили завивав, а сніг не переставав ліпити. Проте їсти і зимою хочеться. Вийшла вона на подвір’я, презирливим оком окинула його і підійшла до криниці, скрививши тонкі старчі губи. Помітила, що хтось розмалював її і нагнулась, причитаючи.
- Курви ж ви такі…як вас земля тримає…
І плюнула. Дуже сильно, розмахнувши голову. І тут підвела її стара нога, яка весь час гноїлася і боліла. Підсковзнулась вона на льодові і, втративши рівновагу, перехилилась через низьку криницю і полетіла донизу, в саму темну порожнечу.
Саме цікаве, що її тіло так і не знайшли.
