Я закриваю очі, бачу синю речовину, синя речовина вливається в мій мозок , перетікає через мої вуха, ніс, засмоктуються кожною судинкою мого тіла, з’їдає всю сутність.
Тепер мене нема, я залишилась в невагомості, залишила думки і міркування.
Проходить час ....Ця секунда для мене триває вічність, кожна із молекул мого тіла живе окремо. Я більше не бачу її. Я більше не бачу його. Синя речовина зжерла мене, вона злилась із червоною і перетворилась у фіолетову, тепер мені все фіолетово, тепер я вільна. Моя поверхня, аура мого тіла - брудна, мені потрібно очистити її, я залишаю її тут, вам, беру собі лише фіолетову речовину, мені вистачить, мені достатньо. Тепер я з’єднаюсь із безмежним потоком фіолетової речовини. Світлодіоди проникають крізь мої думки, що залишились десь там – в безмежності. Де закінчується безмежність? Безмежність закінчується там, де починається все, що має початок, все до чого має причетність матеріальна сутність, присутність з’їдала мене, тепер мене нема ніде і я є всюди. Чи було мені важко зробити це? Ні, я й не пам’ятаю як це сталось, я просто закрила очі і все, але це ненадовго, пройде 8 людських годин і все знову повернеться, все почнеться спочатку. Ця боротьба триває вічно, не знаю де я залишусь - там чи тут, але одне знаю точно, що між цими паралелями існує зв’язок, він має синювате забарвлення, він має назву і навіть смак і скільки буде тривати людство , стільки буде відчувати синю речовину.
