Випадок - припадок
«Вона повинна була зателефонувати…вона завжди телефонує, коли запізнюється»
Олег натиснув на гальмо і зупинився поблизу заправки. Він дістав з кишені мобільний телефон і набрав знайомий до болі номер.
«Абонент не відповідає. Зателефонуйте будь ласка пізніше» І це саме по англійській.
Олег ще двічі набрав номер але у відповідь чув те саме.
«Потрібно їхати додому…якщо її нема вдома, то вона в коханця»
Голова неприємно пульсувала. П’ятка на лівій нозі чомусь нестерпно чухалась. Весь на нервах, Олег їхав десь під 200 по пустій, залитій дощем, трасі. По радіо грала якась дурна, на думку Олега, пісня про дівчину, яка покінчила життя самогубством.
«Дурна молодь» тільки і подумав він, скрививши обличчя.
Знову почався дощ.
Чи може він і не закінчувався?
Олег підпалив цигарку і вимкнув радіоприймач. Знову його думки поринули вдалечінь…туди, де є місце Анюті…Анюта…саме так він називав свою жінку. Він її кохавє. По-справжньому. Не так, я к в дурних голлівудських фільмах, а справжня! Він кохає Анюту вже більше 10 років. Довгих 10 років, які проносяться зараз в очах Олега. І вона жодного разу не зраджувала йому. Він завжди думав, сидячі на унітазі і купаючись у ванній, про те, як йому пощастило. Ні у кого нема такої дружини, як в нього. Анюта…
Він викинув недогарок і дістав мобільний, не зменшуючи швидкості.
- Слухаю.
Камінь відліг від серця Олега.
- Сонечко...я їду додому…
Шкряб-шкряб.
- Ти мене чуєш кохана?
- Так, чую…
- Я скоро буду. Дзвони мені!
І відключився. На серці стало так легко, що він навіть збавив швидкість. Їхати залишалось зовсім нічого, а головне, що він почув її голос.
Голова все ще неприємно пульсувала.
***
Дзинь-дзинь.
Дивно…він не чув її кроків…
Дзинь-дзинь.
Тиша…
Він тремтячою рукою дістав ключі.
«Вона з коханцем…точно…як я раніше не подумав…ось чому вона так дивно зі мною розмовляла!»
Проте двері вже були відкриті. Немов хтось запрошував його ввійти.
Олег переступив поріг квартири і здригнувся.
Посеред кімнати стояло двоє чоловіків. Двоє звичайних чоловіків у сірих штанях і чорних сорочках. Вони навіть не глянули на Олега, який стояв на порозі з виряченими від подиву очима.
«Що за маячня?»
Він почав тяжко дихати і повільно підходити до чоловіків, один з яких з божевільним виглядом кидав до шафи простирадло і реготав.
- Ооо, ти глянь хто прийшов!, - вигукнув він, показуючи пальцем на Олега. Чимось він нагадував рибу. Так, саме рибу. Бліде лице, великі очі і висолоплений язик, який був синім від того, що чоловік тримав його поза ротом, стискаючи його зубами, - ти що тут забув, бовдуре?
Олег відчув, як його сорочка стає мокрою і липне до спини. В роті відразу пересохло. Він перевів погляд на другого чоловіка, який похмуро дивився у вікно. Він був близнюком першого, проте лице було серйознішим, від чого ставало смішно. Він мовчав. Мовчав і Олег.
- Чого став, пеньок? Ану геть звідси!
Це кричав «висолоплений язик». Олег спробував видавити з себе слово.
- Де…де моя дружина?...
Перший знову зареготав.
- Ти чув? – звернувся він до «похмурого», - він питає де його шльондра!
- Хай піде подрочить, - тихо сказав другий, не відводячи погляд він вікна.
Олег заціпенів. Сказати, що ситуація бентежила його – нічого не сказати. Він не міг дати ладу думкам. Хто вони такі? Що вони роблять в його квартирі? Чому вони риються в його речах? Грабіжники? То чому вони знущаються з нього?
Перший повністю вліз до шафи. Другий розвернувся лицем до Олега.
- Вона мертва. Ти вбив її. Вбив своєю прив’язаністю до неї. Старий ти пеньок! Ти ще задушив її коханця, з яким вона кувиркалася на цьому дивані!
Олег нахилив голову, немов нагадався щось згадати. Але його тіло відчувало дивну порожнечу. І вона постійно про себе нагадувала, немов біль в гнилому зубі.
- Не віриш? – звузив очі чоловік в чорному, - то може тобі освіжить пам'ять ось це?
І він дістав з пакета, який лежав біля нього, щось схоже на порізаний кавун. Проте у Олега таких асоціацій не виникло. Він відразу зрозумів, що йому показують голову Анюти, розрізану від вуха до вуха.
- Ааааа, - якось тихо заскиглив він і опустився на підлогу, -ааааа…..
З шафи вигулькнула голова першого.
- Тепер може йти дрочити на цю голову, козел! Вбив дружину! Скажи йому щось, Лендо, я не можу дивитися на його придовбане лице.
Лендо почав гратися головою Анюти, підкидуючи її догори. Його обличчя випромінювало задоволення.
Олег стиснув кулаки і забився у вугол кімнати. Анюта…
- Щ…що ви з нею зробили?
Вони засміялися. Кімната стала поступово перетворюватись на катівню. Моральну катівню. Олег відчував, що його судомить, а голова нестерпно болить. Він не міг зрозуміти, що відбувається. Йому здавалося, що окрім цих двох в кімнаті ще хтось є. Він чув дикі крики, стони, плач…раптом він усвідомив, що вони перестали сміятись. І лиця їхні стали якимись…жалісними.
- Пропадіть…згиньте….
Вони мовчали і спостерігали за ним. Нижня губа Олега тряслася, а на кутках рота біліла піна.
- Отче наш…- почав було він але тут в голові немов щось вибухнуло. Він відчув як з носа тече кров.
- Він плаче, Лендо, - реготнув «синій язик», - старий козел зрозумів, що повбивав їх! Покажи-но йому ще дещо! Ну покажи, Лендо!
Другий почав повільно підходити до Олега, який намагався витерти кров, але тільки розтирав її по обличчю, і розстібати ширінку.
- Хочеш ще дещо побачити? – саркастично сказав Лендо, витягуючи з штанів свій пеніс, - глянь-но, який він гарний. Я приберіг його для тебе. Відкуси його. Ну…ти ж цього хочеш…хочеш зробити мені погано….відкуси його…а ще краще відсмокчи.
«Синій язик» почав божевільно реготати.
Олег почав плакати. Просто ридати. В нього була істерика, якої ще ніколи не було. Та що казати про істерику, він і не плакав ніколи. Тут його погляд зупинився на ножицях, які лежали біля нічної лампи. Великі ножиці…
- Ооо, так! Вітаю тебе, бовдуре. Ти знайшов вихід! Давай, покажи що ти можеш!
Олег потягнувся рукою до ножиць, які могли вирішити всі проблеми…
Через день. На столі головного лікаря місцевої психлікарні лежала газета з таким заголовком «Не зраджуйте з коханцем при живому чоловікові»
А внизу була стаття.
«О 3 ночі в місцевий відділ міліції поступив дзвінок від громадянки П., яка скаржилась на те, що в сусідній кімнаті, де мешкав бізнесмен Олег Коршунов і його дружина Анна Коршунова, хтось всю ніч кричить і плаче. На місце виїхали оперативники, якими було зафіксовано факт скоєння злочину. В квартирі було знайдено два трупи, серед яких труп Анни Коршунової і так званого Петра Сивого. По слухам мешканців будинку він був її коханцем. Звірське вбивство було скоєне чоловіком Анни, Олегом, який приїхав з роботи і побачив як в квартирі кохаються його дружина та незнайомий чоловік. В стані афекту він взяв зі стола ножиці і розрізав горло своїй дружині, а перед цим відрізав половий член її коханця і зробив у його тілі 17 ножовий поранень. Обоє померли на місці. Сам Олег не намагався нічого приховати, він плакав і кричав, вигукуючи образливі слова. Жителі будинку стверджують, що Коршунов часто слідкував за своєю дружиною і взагалі був роздратованим останнім часом. Що це? Хвороба? Чи може звичайна звірська ревність? Про це від подумає в психлікарні. Отож, жінки, тричі подумайте перед тим, як приводити коханця додому, при живому то чоловікові…»
На клаптику папера стояла чашка, тож інших слів видно не було.
Олег сидів на підвіконні і дивився в небо. Таке гарне. Гарніше ніж звичайно. Синє з хмарками, які пливуть одна за одною, нагадуючи своєю структурою різних тварин. Він охопив коліна руками. Таблетки лежали в його носках. Він їх не пив.
«Я не хворий…я не хворий…я не хворий»
