До певного часу ти не відчуваєш своєї залежності. Що може бути більш буденно та безпечно, ніж закинути голову трохи вверх і закрапати спочатку в праву, а потім і в ліву ніздрі по кілька великих холодних крапель? Та навіть матері дають своїм малюкам, що тільки-но народилися, цю заразу. Чому їх ніхто не попереджає, що малюк виросте та стане наркоманом?
Пам'ятєш свою першу свідомо прийняту дозу. Років, напевно, вісім-десять. Ви вже жили у новій квартирі, тому десь у той час.
Страшенно закладений ніс. І мати вперше дає тобі "дорослі" краплі із змістом нафтизину чи галазоліну (точно не можеш згадати) 0.1%. Ти крапаєш цю отруту в ніс. Невміло. Тому багато, як для маленьких дихальних шляхів маленької дитини. Тобі боляче та гірко - рідина потрапила на слизисту горла та язик. Тому мати дає тобі півапельсина, щоби перебити ці неприємні відчуття.
Ти лежиш на спині, сконцентрувавшись на своїх відчуттях. Рот уже не болить, проте приємне полегшення розпливається носоглоткою. Задля цього можна було трохи потерпіти. Ще і півапельсина отримав.
Тепер тобі тридцять, і ти не можеш жити без крапель для носу.
Ти сам не помічаєш, як прокидаєшся. У ледь свідомому стані ти ще не можеш думати та розмірковувати, проте одне відчуття перекриває тобі інші. Почуття дискомфорту. Ти ворочаєшся з боку на бік в надії, що воно пройде само, треба тільки трохи полежати на боці, протилежному "хворій" ніздрі. Проте це лікування нічим позитивним не закінчується.
Проходить час без сну, лише трохи марень. І тобі стає зовсім погано. Ти вже не можеш дихати. Всі клаптики твого тіла кричать тобі: "Закрапай ніс! Закрапай ніс!"
Зрештою ти не витримуєш, дістаєш руку з-під ковдри та намагаєшся намацати заповітний флакон, що повинен лежати десь на тумбочці поруч із ліжком. Завжди на своєму місці на відстані витягнутої руки.
Але сьогодні його не має. Ти раптом згадуєш, що забув флакон на роботі. Дурень! Скільки можна собі нагадувати, що треба мати два флакони крапель для носу: домашній та робочій. І от вкотре ти опиняєшся у подібній ситуації.
Тобі погано, і з кожним подихом стає ще гірше. Тобі здається, що ти задихаєшся.
Ти стаєш на ноги, запалюєш світло у кімнаті та перериваєш усю кімнату в пошуках старого флакону та надіях, що в ньому залишилось бодай пів краплі,рятувальні пів краплі.
Але флакон абсолютно сухий.
Паніка охоплює тебе. Ти вже не розумієш, що твориш. Ти згадуєш, що у дитини, у твоєї маленької дитини, здається, є якісь дитячі краплі для носу. Забувши про голос розуму, ти кидаєшся в дитячу кімнату. Дитину будити не можна - хоч щось ти все ще розумієш. Але ж твій ніс! Ти підсвічуєш собі ліхтариком на телефоні та навшпиньках носишся по кімнаті. Де? Де ці кляті краплі? Знаходиш у найдальшому куті. Дитина вже починає ворочатися. Ти хапаєш флакон і миттю вибігаєш з кімнати. Ти сидиш на кухні, заганяєш половину ємкості з якоюсь несильною, розрахованою на немовлят, лікарняною рідиною в одну ніздрю, а іншу половину - в другу. І тобі стає трохи легше. Зовсім трохи, проте легше.
І в цей момент дитя починає плакати.
Ти рано встаєш невиспаний та їдеш на роботу. Сьогодні без запізнень.
Ти сідаєш на своє робоче місце, знаходиш на столі поруч із клавіатурою улюблені краплі, використовуєш їх і щасливо сповзаєш кріслом. Це краще, ніж оргазм.
І так кожного дня.
