1
На скрипучому ґанку чарівної крамниці Вадим раптом збагнув, що палко шепоче молитву. Як на перший раз, виходило цілком пристойно. Щирі благання зводилася до того, щоб у цю мить не потрапити на очі комусь із знайомих чи – Боже збав! – партнерів.
Він звик купувати подарунки численним знайомим у дорогих крамничках, де ввічливі продавщиці за кілька хвилин підбирали милі, ні нащо непридатні дрібнички. З тих, які складуються після нових років та інших днів народження на книжкових полицях або ж у верхній шухлядці столу. Якби ж то цього разу від вибору не залежало так багато! Не те, щоб він жити не міг без Майї, навіть кольору її очей зараз не назвав би, але її батько… Треба ж, щоб доля фірми залежала від цього дивака! Ні, Вадим першим би з обуренням відкинув підозру, що він залицяється до доньки багатого батечка. Тим більше, що Семен Артурович нібито не надто пестив свою первістку, на 18-річчя відселивши доньку в окрему квартиру і трохи не в той же день привівши додому нову жінку – її ровесницю. Справа в тому, що Майя інколи виступала своєрідним лакмусовим папірцем для його молодших партерів.
І тепер, отримавши запрошення на День народження дівчини «в сімейному колі» ймовірного компаньйона, Вадим був недалеким від того, щоб вигадати собі раптову хворобу. Але такого він не дозволяв собі навіть у шкільні роки. Залишалося, тяжко зітхаючи, відшукати на споді книжкової шафи старий, притрушений пилом підручник з етикету і уважно проштудіювати розділ, присвячений подарункам. Врешті він склав список (на диво короткий) того, що у книзі радили дарувати майже незнайомій дівчині із пристойної сім’ї, і замислився. Йому видавалося, жодна жінка не може зрадіти будь-чому із такого набору. Щоправда, якщо вірити пліткам, Майя була трохи дивною і вже точно несучасною. А знайомі Вадима належали до іншого, цілком сучасного, типу жінок, тому не могли виступати порадницями. Але ж це не привід втрачати залишки сумління і взагалі не зважати на ймовірні бажання іменинниці… У результаті, на думку самого Вадима, його розшуки достойного подарунку могли б стати сюжетом для пристойного авантюрного роману. Звісно, якщо серед сучасних авторів знайшовся б хтось, хто не пошкодував би часу та паперу на таку маячню.
Та не даремно ж кажуть, що у сучасному Києві можна, при потребі, відшукати що завгодно. Зрештою, почувши у випадковій, непризначеній для його вух розмові якихось диваків про чарівну крамницю, хлопець вирішив ризикнути. І от… Облуплені двері, скрипучий ґанок, збоку, хтозна навіщо, причеплений дверний молоток, який можна побачити лише в історичних фільмах. Чого його взагалі сюди занесло?! Похопившись, Вадим розвернувся, аби піти геть, але тут до крамниці із рішучим виглядом наблизилася жінка - ні, швидше, дама, - середнього віку і впевнено рушила до дверей:
- Ви заходите чи просто стоїте?! Неможливо пройти!
- Заходжу, - він галантно відчинив перед нею двері, подумки вилаявши себе останніми словами: навчившись витримувати чималий пресинг від чоловіків, зовні не виявляючи своїх почуттів, він продовжував нітитися перед такими-от мегерами. Там відступати не було куди - він також увійшов до крамниці…
2.
Вадим не мав жодного уявлення, як саме повинна виглядати пристойна чарівна крамниця. Але вже точно не як занедбаний склад прогорілої фірми, яка і в кращі свої дні не гребувала торгувати усім, що під руку трапиться: від продуктів до старих речей. Хоча й таке порівняння було не зовсім доречно: він не ризикнув би назвати більшість предметів, навалених на прилавки та полиці. На пошуках цінного подарунку в цьому місці сміливо можна було ставити хрест, але… хлопець звик довіряти своєму нюху, а тут інтуїція трохи не в голос волала, що не варто поспішати, можна віднайти щось дійсно варте уваги. До того ж, коли ще доведеться потрапити у таке дивне місце?
Тому він терпляче перечекав, поки єдиний продавець – старий із акуратною сивою бородою, який справді підходив на роль господаря… чогось такого, незвичного, дістав для впевненої дамочки із верхньої полиці запилену пляшечку з приворотним зіллям (ото не пощастило якомусь горопасі! Краще б мітлу собі купила). Потім, не змовляючись, обидва перечекали, поки залишаться наодинці, і лише тоді господар повернувся до відвідувача із на диво щирою посмішкою.
- Вам, звісно, потрібно щось геть незвичайне?
- Цінний подарунок, якого б не було б більше ні в кого. Такий, аби допоміг висловити свою приязнь, - прийняв правила гри Вадим.
- Для дівчини? – господар ледь прищулив праве око, ніби намагаючись розшифрувати якісь нерозбірливі знаки на обличчі покупця. – Для незвичайної дівчини, яку не задовольнить щось буденне, хай за нього навіть правлять великі гроші?
Вадим поморщився: теж мені, чарівник знайшовся, не так важко здогадатися, через що сюди може забрести пристойна з вигляду людина, не схиблена на всіляких забобонах.
- Скажіть-но, а як Ваша знайома ставиться до тварин?
- Та не можу ж я дарувати їй тварину без попередження! Та ще й у міську квартиру! А раптом у дівчини виявиться алергія на шерсть?
- Алергія на шерсть і незручності міського житла не мають значення, якщо Ви вже завітали сюди. Чи Ви думаєте, що в ці двері може увійти будь-хто з вулиці? – суворо, ніби вчитель на недбайливого учня, глянув на Вадима співрозмовник.
Той лише мовчки стенув плечима: знаємо ми ціну цим штучки про крамниці для обраних, де утричі більше луплять за той же крам, що і в сусідньому вуличному ларьку.
- Ходімо. Просто глянете, ніхто не змушує Вас купувати, якщо не сподобається, - господар розчинив двері у глибині крамниці, не надто переймаючись, як зреагує на його запрошення клієнт.
3.
Лише зараз Вадим повірив, що втрапив-таки до незвичної історії: зала була на диво простора, така просто не могла розміститися у крамниці, що притулилася на першому поверсі блочної дев’ятиповерхівки. Вражала й відсутність специфічного запаху: він, провівши півдитинства у бабусі в глухому селі, добре пам’ятав, як пахнуть ферми. А тут – ледь вловимий натяк на якийсь антисептик. Ну й, звісно, довгі шеренги кліток та невеличких загонів.
От із-за найближчої загородки на нього косує жовтим пташиним оком, клацнувши дзьобом і замахнувшися левиною лапою, якась потвора.
- Заспокойся! – лунає наказ господаря, і тварина робить вигляд, ніби миттєво втратила інтерес до людей. – Молодий грифон, - це вже до Вадима. – Дорослі втричі більші. Звісно, тварина закордонна, але добре підлягає акліматизації. Кращого сторожа для заміського будинку не знайти: непідкупний і завжди голодний. До того ж, при відповідній підготовці, йому неважко втовкмачити, що господар та його сімейство не належать до потенційної здобичі.
Вадим мовчки кивнув, відчувши, як раптом пересохло горло. У голові чомусь крутилось дурне питання: невже, коли в нього з’явиться власний будинок, він забажає собі такого сторожа?
- Але навряд чи може вважатися вдалим подарунком… У цьому році непогано розходяться розумні щури: як-не-як символ року за східним календарем, а це зараз модно…
Вадим глянувши на клітку, де шурхотіли чималі хвостаті істоти, які зовсім не надували звичних декоративних мишок чи хом’ячків, перехопив уважний погляд розумних, але не дуже доброзичливих очиць і рішуче хитнув головою: він же не конкурентам вибирає подарунок.
- Маєте рацію. Це швидше тварина для офісу: за її поведінкою дехто швиденько навчається передбачати коливання на фінансовому ринку. Та й, відверто кажучи, товар на любителя екзотичних витребеньок… Краще гляньте он сюди.
«Сюди» - це на просторий вольєр, де розміщені зо два десятки крихітних чоловічків із буйними чубами, вбраних у чистеньку одіж старовинного крою. Дехто з них, нудьгуючи, вештався загоном, інші весело перемовлявся із сусідами, он у кутку, трохи збоку, розмістилися заклопотані двоє: трохи вищий старанно підмітає долівку крихітним віником, а меншенький захоплено щось майструє зі сплутаної дротини.
- Це і є Ваш гарний подарунок?
- Розумію Вашу іронію, молодий чоловіче. Але спершу дайте відповідь на питання: у Вас є дім? Не пристойна квартира, якою Ви цілком справедливо пишаєтеся, а справжній дім? Спитаєте, у чому різниця? Як не банально це звучить, у душі дому, які не так-то просто відшукати у типовій квартирі. А це, повірте, може і не так важливе для чоловіків, але багато важить для господинь. Більшість із них із ніг збивається, намагаючись досягти того, що вони звуть затишком, – а потім від розчарування лаються із родиною. Так що, певен, дехто з Ваших знайомих із радістю приніс би додому такого-от помічника. А якщо у когось немає постійного супутника життя, то придбавши домовичка, він не відчуватиме самотності.
Вадим змовчав. У його уяві несподівано виник детальний план рекламної кампанії під умовним лозунгом: «Домовики – гарант затишку та спокою у родині». І поки він боровся із власною розбурханою і явно нездоровою уявою, господар продовжував розписувати усі вигоди від такої покупки. Залишалося лише дивуватися, чому до крамниці не стоять кілометрові черги, намертво блокуючи рух транспорту на сусідніх вулицях.
Але… Ідея придбати такий подарунок поступово переставала видаватися такою вже дикою. Зрештою, ніхто не збанкрутує, годуючи такого малого, вигулювати його не треба, а користі, хай господар продавець перебільшує та хоч і наполовину, від нього виходить чимало…
- А як звати он того, з віником?
Здавалося, що домовикам і діла нема до людей. А тут, диви-но, одразу кинув підмітати, кумедно, але із почуттям власної гідності, вклонився:
- Мене – Маврикієм, пане. А це от – мій молодший брат, Ізько, Ізот тобто. Та вклонися ж, неслуху! – це вже пошепки, до сусіда, що так і не відірвався від своїх дротів
- Навіщо купувати двох домовиків для однієї квартири?! - Вадим, відчувши, до чого йдеться, аж трохи оговтався від авантюрних думок, що хтозна де й взялися. - Вони ж, ніби, сім’ями не живуть, сваритися будуть!
- А звідки, по-вашому, у домовиків малі беруться? – не надто поштиво хмикнув Ізько, затягуючи кольоровий дріт таким вузлом, що хоч відразу на якусь виставку авангардної скульптури.
- Тихо ти, - звично дав йому штурхана Маврикій і ввічливо пояснив: - Так сім’ями живемо, пане. І нам веселіше, і робота домашня аж кипить.
Вадим лише хитнув головою. І так зрозуміло, що для нього призначили «позитивного» Маврикія, а Ізько працює на контраст. А якби й справі вмовляли взяти, то нащо йому два домовика?
Зрозумівши, що можливого господаря не переконати, Маврикій насупився, але не суперечив. А от Ізот сполошився, почав благати, обіцяючи небачену працездатність і сумлінність. Тут обережно вклинився і господар крамниці: чи варто відштовхувати домовика, який так рветься до твого дому? Але Вадим залишався невблаганним: у Ізька на кирпатому обличчі було написано, що від нього варто чекати будь-якої капості, а от його старшого брата кожен би визнав надійним помічником. Та, мабуть, на те вона й чарівна та крамниця, щоб, вдихаючи її повітря, чинити такі речі, що потім залишається лише хапатися за голову: чим я тоді думав?!
Коли вже за покупку було сплачено, Маврикій неголосно попрощався із колишніми сусідами і слухняно попрямував до дверей.
- Чекайте! Ти ж свиту забув! От тримай! – Ізько захекався так, ніби пробіг пів вулиці. Свитка, яку він перекинув через руку, була трохи замала на його брата. Та й не скидався Маврикій на чоловіка, домовика тобто, здатного забути корисну річ.
- Ну, бувай? Ти ж мене там інколи згадуватимеш, га? – прошепотів Ізько, дивлячись жалібними-жалібними очима не на брата, а на Вадима.
Вадим подумки чортихнувся.
- Ви приймаєте потім товар назад, якщо він виявиться непридатним? У виключних випадках?
- У виключних – приймаємо. Навіть якщо продаємо його зі знижкою, - теж тяжко зітхнув господар крамниці. – Зрештою, ця покупка може виявитися і досить вигідною…
