У небі залишився легкий відтінок дощових хмар. Повітря вкрилося непомітною лускою – маленькими пір’їнками зі срібним відблиском.
Дзвони починають лунати по місту – то старенький дідусь могутніми руками смикає за мотузки.
Шовковиста шкіра вкрита легким покривалом, волосся хвилями накриває плечі і спину. Дихання майже не чути, бо воно розмірене й спокійне. Спи.
Маленька фея давно не залітала, а отут якраз принесла троянду – її вогкі пелюстки цнотливо закривають від сонця тичинки. Крізь вікно видно небо в дощі. Краплі падають і падають. Розливаються по землі, збираючи відомості з усього світу.
Фея з золотими крилами посилає повітряний поцілунок і зникає у шелесті дерев. Востаннє видно чарівний світ веселих вогників.
Заколисуючи, дзвони помалу стихають. Дідусь у сірому капелюсі втомлено сідає на лавку біля вікна – і щезає.
Свіжість.
