

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12501
Рецензій:	19356

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Настя (із циклу "Коралі")

© Мар'яна Максим'як, 29-04-2006
Коли Славцьо закохався в Настю, йому було вісімдесят. Здавалося б, яка там вже любов. Та ж дідо вже на ладан дише. Але де там! Славцьо не їв, не спав, тільки виходив до хвіртки, коли Настя попри його хату прямувала. Він опирався на старенький паркан і сумно проводив поглядом дівча. І де б він міг подумати, що ота сусідська Настуня розіб’є його старече серце. А дівчисько кидало “добридень” і бігло собі далі. І як Славцьо тоді тішився… Вже минуло десять років з того дня, як його дружина, Настуся, померла. Побивався він довго. Далі в серці рана помалу загоїлась, затягнулась. А якось на Різдво прийшли дітлахи до нього колядувати. Впустив до хати, почастував ласощами. А як глянув у сірі очі Насті – в серці щось забриніло, обірвалось. Такі ж очі були і в його Настусі. Від тоді забув Славцьо, що таке сон. Картав себе, бо ж вже не молодий, та нічого вдіяти не міг. Від тих дівочих очей ледь не збожеволів він. Та ось наприкінці весни Настуня закінчила школу. Зібрали батьки доньку і поїхала та десь далеко в чуже місто. З того дня Славцьо почав марніти, хворіти часто. А далі – геть занепав дід. Відчував, що смерть уже близько, але боявся померти в самотності, не сказавши про свою любов юній Насті. І якось восени вийшов Славцьо на подвір’я, підійшов до хвіртки з надією побачити Настю. Стояв довго і аж раптом – йде дівчина. - Насте, Настуню,- ледве вимовив дід. Дівча зупинилось і запитливо глянуло в старечі очі. - Насте,- голос його затремтів,- Настуню, як я тебе кохаю! Дівчина, наче окам’яніла, а коли оговталась побігла геть від дідової хати. А Славцьо стояв і плакав. Так потепліло йому на душі. І наче тягар якийсь скинув із плеч. Оглянувся – а довкола золота осінь порозсипала мільйони барвистих листків, сплела з тонкого мережива бабине літо і пустила його у вічний танок. Десь у саду гупали яблука і вітерець колихав пожовклі дерева. Славцьо пошкандибав до хати. Вже перед самим порогом зупинився. Глянув ще раз на подвір’я, на стару яблуню. Посміхнувся й зачинив за собою двері. Назавжди. Йому тепер не страшно помирати. В самотності.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Чуттєво
© Umka, 13-07-2006

Настя
© Василь Триндюк, 01-05-2006

Пронизливо
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© svetakedyk, 30-04-2006

Згенеровано за 0.0108749866486 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Настя (із циклу "Коралі")

Чуттєво

Настя

Пронизливо