Їх, студентів, відправили «на кукурудзу».
Середина 20-го століття в «есесері» (тобто в СССР) відзначилася початком
хрущовської «відлиги». Послаблення політичного тиску призвело навіть до «культурного вибуху» – без особливих проблем можна було придбати платівки з піснями Петра Лещенка з його неповторними «Журавлями» – «…Здесь под. небом чужім…»*
Поки молодь захоплювалася піснями Петра Лещенка, комуністичний поводир Хрущов захопився кукурудзою. Її, «царицю полів», стали сіяти ледве не за північним полярним колом.
В колгоспах не вистачало робочих рук, кукурудзозбиральних комбайнів взагалі не було в господарствах, тому виручали студенти.
Це вже була не перша його поїздка «на кукурудзу», але ця поїздка вийшла особливою. З паралельною групою приїхала Вона, в яку він встиг безнадійно закохатися. До безнадійного кохання він уже майже звик, бо щось подібне було у школі, коли він закохався в учительку. Якби хтось його попрохав описати цей стан закоханості, то він, мабуть, і не зміг би висловити словами. Як можна описати дію хмільного напою, якщо не дати його покуштувати? Ту вчительку одного разу він навіть поцілував. Не її, звичайно, а скло, під яким висів її портрет на «Дошці пошани» в шкільному коридорі. Перед поцілунком він боязко упевнився – чи ніхто не бачить прояву його почуття.
«Кукурудзяне» безнадійне кохання пролетіло швидко. Він знав, в кого Вона закохана. В думці він називав його «Той», розуміючи, що вступати у «любовний двобій» із цим красенем – теж безнадійна справа. Він втішався тим, що міг щодня крадькома розглядати Її профіль, Її фігуру, чути Її мелодійну українську говірку, якої Вона не цуралася попри російськомовне оточення.
Годували студентів під час «кукурудзяної битви» смачно і вдосталь. Йому ж особливо подобався борщ, який щодня варила колгоспна кухарка тьотя Галя. Тьотьогалині борщі мали якийсь особливий присмак, який неможливо описати словами. Його треба було тільки відчути, бо не все, що винайдено людьми, піддається опису словами
Вона і Той побралися на п’ятому курсі, Вона уже була помітно вагітною. А есесерівська людинозмішувальна система успішно розкидала усіх колишніх студентів по безмежних просторах країни будувати комунізм.
* * *
Свою відпустку він останні років п’ять використовував для побудови дачі. Працьовиті руки зробили із дачі «лялечку». Оригінальний будиночок, фруктовий садок, доглянуті овочеві грядки… Дружина з дітьми приїжджала тільки на вихідні дні, а він насолоджувався тим неповторним зв’язком із землею, який всотався у нього ще з дитинства.
В житті бувають такі моменти, коли богиня Доля, наче пустуючи, дарує непередбачувані сюрпризи. От і сьогодні день відзначився неочікуваним подарунком. Зваривши борщ, а він любив і умів варити справжні українські борщі, вирішив покуштувати. І раптом – о Диво! – відчув смак отого далекого «кукурудзяного» тьотьогалиного борщу. Його мати, дружина і він сам – ніхто не міг зварити отого незвичного борщу, а він ніяк не міг пояснити того присмаку, який переплівся у його свідомості десь там, далеко разом із безнадійною закоханістю.
Заглянувши до холодильника, він вирішив поповнити харчові припаси. Вийшов на подвір’я, завів машину. Коли вже їхав до «Гастроному», через вітрове скло побачив чорнющу хмару, яка встигла окупувати майже півнеба.
Вибігши із «Гастроному», він встиг отримати на розлоге плесо своїх залисин декілька холодних дощових крапель. Потім небо провалилося – двірники безпорадно гицали по суцільному потоку води. Їхав повільно, включивши фари.
Вона стояла на узбіччі, навіть не «голосувала» – стояла безпорадна і незахищена. Стихія, мабуть, вирішила познущатися над цим тендітним створінням, щоб показати свою безмежну силу.
Звичайно, він розумів, що такого НЕ буває, що його величність ЧАС безжальний до всіх. Але щоб була така схожість із Нею – не міг собі уявити. Вона, тремтячи всім тілом, сіла поруч на сидінні, тримаючи в руках закручений целофановий пакет – мабуть, з документами. Білу аерофлотівську блузочку, наче скульптор різцем, дощ обліпив-приладнав навколо її довершеного тіла. По струнких ногах із синьої спіднички збігали, щасливі від близькості із нею, струмочки води.
У завеликому для неї халаті, вона швидко розвісила сушитися свій одяг на протягнутому дроті від одних внутрішніх дверей до інших. Того борщу, що йому так несподівано вдався, вони майже не їли. Півсклянки домашнього саморобного вина її достатньо зігріли, а довершила справу сама Природа.
Коротка літня ніч пролетіла швидко. Віддавши всього себе Природі, він заснув, мов немовля.
Прокинувся від запаморочливої тиші. Розплющив очі, погляд сковзнув по власноруч намальованій фресці, опустився нижче – одяг уже не висів, натягнутий дріт порожньо з’єднував двоє протилежних дверей. Рвучко вискочивши із ліжка, він підійшов до столу. Записка стрельнула коротко: «Спасибі!».
Що це була не ВОНА, він розумів, але ніхто в світі не міг би його переконати, що це була НЕВОНА.
Безцільно повештавшися дачею, він зайшов у помешкання, приліг на диван, взяв до рук «Світовий сонет». Поезію він не любив, ніколи не любив, особливо ту, яка випадково потрапляла на очі останнім часом. Але подарований томик перекладів світових сонетів якось змінив його погляд на поезію, він почав відчувати у деяких віршах отой невловимий «присмак» чи відгук на його власні почуття, власні переживання, власні пошуки чогось незрозумілого і таємничого.
За деяким часом він піднявся із дивану, механічно розігрів борщу, задумливо сів кінець стола… Кімната наповнилася м’яким шурхотом кукурудзяних качанів, а розігрітий борщ приготувався подарувати так довго приховуваний Долею присмак…
*Пісню «Журавлі» П.Лещенко ніколи не записував. В Інтернет-мережі є багато майже детективних матеріалів про історію цієї пісні.
