Отак він підійшов до вікна. На підвіконні стояло декілька вазонів. Він, мабуть потрусивши кулаком, вкинув у вазон з грошовим деревом кілька монет (там вже лежало з півтора десятка. Деякі встигли вкритись іржею, адже разом з деревом поливали і їх).
Поруч письмовий стіл. На ньому – стосом – декілька нових красивих книг, мабуть, куплених нещодавно. Збоку стоїть статуетка, яка віддалено нагадує людську фігуру. Це Мислитель. Обличчя немає. Символічно. Скоріше за все, це Ніцше. Що ж, це вже щось…
Якщо такі справи, то, мабуть, варто подивитись, що ж за книги на столі.
Зупинивши на мить погляд на картині, що одиноко висить на стінці, закриваючи порвані шпалери, ми беремо до рук (тільки нікому не кажіть!) першу книгу. Ту, що зверху. Це Фаулз,
«Вежа чорного дерева». Ага, це там, де старий Генрі Бреслі вульгарно поводячись умудрявся писати непогані картини, чи щось таке. До речі, треба буде потім детальніше роздивитись ту картину на стіні. Вертаємось до книг. Під Фаулзом – Цвєтаєва. Хм, досить дивно звучить… Відкладаємо дві перші книги і йдемо далі. А далі у нас Реверте і його «Тінь орла». Ага, це щось про війну. Потім гордо прокашлюємось і беремо нового «Заратустру». І пишаємось власною інтуїцією, кинувши короткий погляд на дерев`яну статуетку Мислителя.
Лишається ще три книги, але побачивши, що наступна – Коельйо, ми, скривившися, відвертаємось. Набридло: то Поплавський, то Коельйо. Так, щось там ми казали про картину на стіні…
Ой, у вхідних дверях з`явився ключ! Мабуть, треба закінчувати екскурсію. Треба вшиватися. Дивує тільки: а де ж «Кобзар»?!
Та-ак, скільки ж вдалося награбувати?.. Дідько, двері скрипнули!.. Ну нехай, нічого – завтра вранці все-одно в новинах оцінять, навіть в ломбард іти не треба. Ось тільки залишимо на згадку про себе сувенір... Розстібати штани чи не треба?.. Мабуть, вже не встигнемо. Що ж, і так непогано! Не кожен же день в музеї і на виставки вдається сходити. Тихенько радіємо і стрибаємо он-де у те вікно, де на підвіконні грошове дерево, яке приносить тільки збитки. Поливати треба краще!
