Я саме вгрузала у мед, і тут прийшов він і витягнув мене на фіг.
Вічність засмоктувала мене, і для повного щастя бракувало лише молока на персах, але прикотився свастикою він, підчепив мене одним із своїх гачків і поніс, і поніс…
Куди, питається?
Він клав мене на вертикально-горизонтальні графіки, робив з мене логічні витяжки, пропускав через мій мозок низки з цифрами, вибивав у мене з-під ніг мову, вираховував і дистилював мої мрії, а я лише реготала, відлипала його руки від своїх стегон і казала: «Я не буду твоєю юртою».
Мабуть, піти від нього. Загубитися за своїми обличчями чи впасти у розбите небо – і загальне адью! Але ж моє зникнення нічого не змінить…
Отож ми роздвоїлися. Одна я залишилася, щоб реготати між його пальцями. Ще одна я потанцювала у простір, і зустріла там голоси аріїв, і взагалі там ще багато всього було, а потім покачалася голою по зірках і анти зґвалтована – нарешті повернулася.
Ну, і що ж було далі?
А далі все було просто. Я вдарила його стільцем по голові, одягнулася і пішла геть.
