Жебрак іде. Природа в повній величі. Холод різьбленим
стержнем просверлює мозок. Кістки ламаються від крижа-
ного вітру і хочуть скинути тремтячу холодну шкіру. По-
лярно-холодними крижаними стрілами пробиває очі. Зіниці
готові вистрелити кров"ю. Але та леденіє. Іронічно
всміхається Сонце і своїм милим оскалом будить лють.
Червона шкіра з синіми візерунками гуде, нігті готові
розпастись на частини. Крижини шматують щоки, а дужі,
потужні пориви вітру чіпляють каміння на вуха. Тремтячі
ноги автоматично розвалюються, падають і б"ються об
лід. Вії примерзають до нижніх повік. Замети перетворю-
ються на ринг. Жорсткий асфальт б"є кольором. Таке вра-
ження, що вітер скоро здує все до кісток. В судинах ро-
сте напруга. В венах під шкірою плаває сніг. Слина за-
мерзає на язиці, а зуби впинаються один в одного. Чути
запах горілої кістки. Ніздрі прилипають одна до одної.
Гасне світ. Вітер, відриваючи жмут волосся, знімає
скальп. Німіє тіло.
В кав"ярні навпроти я п`ю каву.
