Баба Ніна славилася у селі своєю мудрістю. Всі йшли до неї за порадою, а в її колись добротному, а тепер старенькому будиночку доброго слова вистачало для всіх: для молодих невісток та новоспечених свекрух, для подружжя, що посварилося, для тих, хто збирається одружитися, чи прийняти якесь важливе рішення. А ще, вчила вона дівок Різдвяним ворожінням... Та все у неї виходило до ладу! Тільки із чоловіком Микошкою була одна проблема: у Різдвяну ніч уже цілих сорок років він з своїм кумом Василем на полювання ходили. Хто ж вночі полює, та ще й на свято таке? Гріх та й годі! А він брав рушницю, пляшку, одягав теплого кожуха, вовняні рукавиці, та й ішли собі з кумом «байдикувати». Як не умовляла його баба Ніна вдома хоч раз залишитися у такий вечір, та куди там! "Ця традиція народилася ще до нашого весілля і помре разом зі мною!" – казав старий Микошка і ні разу не підкорився умовлянням.
Говорять, що ворожіння, яким старенька вчила дівок на виданні, справді збувалися... Коли Ніна була ще дівою, то її сусід, а зараз уже чоловік, розповів, як його бабця ворожила на Різдво. Бабця та вже давно померла і ніхто не знає, чи правду розказував парубок, чи ні, але спробувати треба. Сподобалося Нінці, зібрала вона подруг і пішли вони вночі за околицю села у покинутий старий будинок. Під тим будинком був підвал, з маленьким вузьким отвором для входу. Треба було накрити голим задом отвір і чекати... Якщо "нечистий" злегка стьобне по сідниці теплою гладенькою долонею, то це значить, що дівчина знайде собі бідного жениха, а якщо проведе своєю волохатою, то, значить, буде багатою...
Бабця Ніна до цих пір пам’ятає дотик "волохатої руки". Так гладила її ота нечиста сила, що, навіть, страх пройшов і не хотілося підніматися, та шкода, дівчата у черзі стояли, чекали своєї фатальної години.
Коли баба Ніна розповідала цю історію, то дід Микошка лише посміхався і вуса підкручував. Тільки перед смертю він покаявся, що грішний... Сорок років підряд у Різдвяну ніч вони разом із кумом у підвалі сиділи, дівкам сідниці гладили: то голою рукою, то в рукавиці.
"Однoго тільки шкода, що там темно там було. Але скажу тобі, моя дорога дружино, ось що: такої сідниці як у тебе, ні в однієї жінки в окрузі немає! Я її у темноті впізнав серед інших, тоді й закохався ще більше. А потім... Та хто ж відмовиться дівчатам долю таким засобом передбачувати, якщо бажаючих завжди вдосталь?" Великим жартівником був дід Микошка, навіть у такий тяжкий для себе час жартував та інших підбадьорював, щоб не сумували... Розказав старий усю правду та й через декілька днів вмер, не дочекавшись наступного Різдва... А баба Ніна пробачила його "грішок".
В добрі та злагоді прожили вони з дідом Микошкою, а багатими були на корисні поради, любов і веселі жарти.
А ви говорите, що вигадки усі ці ворожіння!
Дуже сподобалася мені імпровізаця Василя Романа (сторінка автора - http://virchi.pp.net.ua/publ/0-0-281-0-17 ) на цю мініатюру:
Люблю Різдво, бо я січневий!
і коляду ще більш як блюз!
та розсмішили тут мене Ви,
бо грішний я - жінок люблю!
із кумом не сидів в підвалах,
але якби було знаття,
що отвір ми не там шукали
в Різдвяну ніч й усе життя!
були рушниці й рукавиці,
і пляшка з кумом, та якби
я знав про ті мякі сідниці
дівчат вкраїнських й ворожби
в різдвяну ніч, то за кутею
я не сидів би в коляду...
почну з Різдва... не сплю... до неї
у тепле ліжечко піду!
