Два брати
Казка.
Записана в Чигирині від подолянина
(народився і мешкав у селі Конькове
Могилів-Подільського району) Іващука А.А.,
1933 року народження.
Жили собі два брати. Один був багатий, а другий – бідний. Якось їх обох покликав родич із сусіднього села на весілля. Старший брат мав гарних коней і зібрався їхати на свято фаетоном. А менший брат і собі зробив «фаетона» – взяв два колеса, дерев’яну вісь, а зверху – дошку. Збоку дошки – дві ріжні*, щоб триматися руками. Запріг менший брат стару конячину, сів з дружиною, підібгавши ноги, на дошку і поїхали потихеньку на весілля. Старший брат із своєю дружиною на справжньому фаетоні обігнали їх і набагато випередили. Десь на півдорозі догнав старший брат якогось старця, який попрохав підвезти його. Але старший брат тільки поскаржився, що немає у фаетоні місця і не взяв старця. Через деякий час і менший брат наздогнав старця, зупинився сам і запропонував старому підвезти. Старець згодився, усівся між чоловіком і дружиною, обнявши їх за плечі. Коли доїхали до поворітки, старець попрохав зупинитися, став на землю і, відійшовши вбік, підізвав до себе меншого брата. Запропонував старець йому – або мішок грошей, який буде дома після приїзду, або такий розум, що можна розуміти мову птахів чи тварин, навіть слухати і розуміти їхні думки. Вибрав менший брат такий розум. Старець тільки попередив – якщо дружина дізнається про це, то чоловік зразу помре.
Пішов менший брат до свого «фаетона» і вже хотів їхати далі, коли глянув на свою стареньку кобилку і прослухав, що вона думає: от якби я зараз поскубла зелененької травички, то я веселіше побігла. Випріг брат кобилку, дав їй попастися. За деяким часом знову «слухає», що думає тварина: гостей на весіллі уже запрошують за стіл і треба швиденько їхати. Запріг менший брат кобилку і швиденько приїхали на весілля до родича.
Приїхали брати з весілля додому. От якось вийшов менший брат із хати і чує, як на дереві два ворони розмовляють, що в сусідньому селі була одна криниця з водою, але зараз там води немає, бо треба прочистити джерела, які її наповнювали, а за це староста села і громада дадуть велику винагороду. Поїхав менший брат до сусіднього села, відновив криницю і заробив не тільки грошей, а ще й бричку з кіньми. Розбагатівши, менший брат вирішив якось покататися на конях вдвох з дружиною. Чоловік вибрав собі коня, а дружина – кобилу. Чоловік гарно нагодував коня, почистив його, а дружина свою кобилу і не нагодувала, і не почистила. Коли чоловік з дружиною виїхали за ворота, то кінь і кобила поділилися між собою про те, як за ними доглядали хазяї. Кобила назвала свою хазяйку кур…ю. Чоловік, послухавши кінські переговори, голосно розсміявся. Дружина питає його:
– Ти чому смієшся?
Чоловік, пам’ятаючи про попередження старця, не сказав жінці правди. Та ж наполягає на своєму – розкажи… розкажи… Довелося чоловікові зізнатися, що він помре, якщо розповість правду. Дружина наполягає – умри, але розкажи. Чоловік каже їй сердито, щоб та кликала людей на його похорони. Дружина покликала людей, замовила домовину, а чоловік ліг у домовину і ще раз перепитує дружину – чи розказувати правду. Та – наполягає. В цей час уже й бублики розпочали роздавати. Отримали свої бублики пес та півень. Півень дзьобає бублика, а пес каже півню:
– Дурний наш хазяїн, бо замість того, щоб відшмагати свою дружину, хоче розповісти їй правду…
Почув це чоловік, встав із домовини і почав шмагати свою дружину:
– Оце тобі, щоб знала як вимагати смерті свого чоловіка!
Дружина просилася, що більше не буде вимагати розказати про таємницю. Так і прожили вони до кінця свого життя.
