Дощ цюркотів зі стріхи, мов барабанщик котрий награвав мотив старої завченої пісні. раз-по-раз той стукіт заглушували машини, що пошмигали по вулиці під дрібним дощем шваркочучи по калабанях. Вітер тріпотів листям, зриваючи з них каплі і завивав тужним голосом в повітрі, до цього оркестру домішувався цокіт жіночих каблучків, що поспішали у невідомому напрямку і тихе звучання радіо з відкритого вікна багатоповерхового будинку.
Шух, шмиг, шух, шмиг, шляп, шляп, кап, кап, ля, ля, шпиг, шпиг, цок, цок, перемішувались звуки і одну єдину мелодію і захоплювали весь світ маленького міста. Він відкривши вікно, як завжди перед вечором насолоджувався останніми проблисками дня і дихав м’яке дощове повітря, що так тішило легені серед понурого бетону. Очі блукали по сірих покрівлях раз по раз зупиняючись то на червоній черепиці, то на сяючій вимитій дощем новій блясі, то на зелених кронах дерев. У низу мов гриби, під різнобарвними парасольками метушились по тротуарах люди і не зважаючи на погоду спішили кожен по своїх справах. Здавалось його поглинув цей невеличкий хаос, але це було не так, нараз його очі звузились немов у хижака, що побачив здобич, а вуста розплились в посмішці чеширського кота. Здається він помітив те що хотів. Його погляд з далеку слідкував за тонкою жіночою фігурою, він провів її до самих сходів, аж висунувся із вікна і трохи здивувався, коли побачив, що та зайшла в під’їзд його будинку. Це вже не вперше він спостерігав за цією незнайомкою. Цього тижня не було такого дня, щоб вона не потрапляла йому на очі, в місті, в магазині, на зупинці, в автобусі, на вулиці, біля його роботи і ось вже добралася до його дому! Складалось враження, що вона його переслідує, та не тільки на яву, а вже й в думках, бо йому страшенно хотілося знову її побачити. Дощ задріботів сильніше, каплі ставали більшими і глухо вдарялися об асфальт. На серці звучала весела мелодія, а думки турбувало лише одне: До кого вона сюди прийшла? Вловивши себе на дурному питанню він розсердився: „ Ти поводишся, як хлопчисько” сказав собі, але від цього усмішка лише поширшала, а веселий настрій побільшав. Незчувшись він засвистів щось, що спало на думку, і якась пташка, що сховалась в листю високого клена, мов би відповіла йому, підхопивши його мелодію. Дощ переставав, але небо не передбачало хорошої погоди, навпаки, воно насупилось, мов їх начальник перед нарадою, задумавши влаштувати профілактичну встряску для підлеглих. Вулиці опустіли, птахи замовкли, чекаючи продовження чогось грізного, вітер аж за надто розбушувався, постійно намагаючись вхопити фіранку. Він закрив вікно, пішов готувати собі каву. Незнайомка вертілась в уяві премило посміхаючись. Ця посмішка була підступна, вона наче приворожувала і притягала до себе даючи надію, і водночас контрастуючи з поглядом цинічно, зверхньо насміхалася і тримала його на відстані. Він ковтнув гарячої кави, відганяючи видіння і одразу згадав, що сьогодні по телевізору футбол. Забути таке? Цей факт видавався нонсенсом! Він швидко підвівся з місця.
Ніде не буває так затишно, як дома, перед телевізором у грозу. За вікном піниться дощ, стікаючи бистрою річкою по асфальту, вітер видирає зелене листя з дерев, а у хаті тепло, затишно і спокійно. Шум за вікном видається музикою, блискавка красивим видовищем, яке таки змушує відірватися від голубого екрану. Палахкочучи, сліпуча стріла, наче розкремсала небо, а вже після розкат грому заглушив усі звуки, відбившись відлунням у вухах. Після такого грандіозного феєрверку зникло світло і кімната потонула в сутінках. Він запалив свічку і зупинився біля вікна. Незнайомка знов виникла в уяві, струнка, тендітна, під крислатою парасолькою, така беззахисна на вигляд і така ніжна. Він стояв замислено дивлячись на стихію. Раптом у двері постукали. „Кого це на ніч принесло?” – роздратовано думав він, відкриваючи двері. На порозі стояла незнайомка.
- Добрий вечір, - заусміхалася вона, спантеличивши його. – Я ваша нова сусідка... Після цих слів запанувала пауза, яку ніхто не зміг заповнити, чи не наважився порушити, поки дівчина не зібралася з духом.
- У мене вибило світло, чи не має у вас зайвої свічки? – запитала вона і знічено замовкла. Він мовчав, здивований почутим повідомленням і розглядав новоспечену сусідку.
- Я боюсь темряви - додала вона, наче намагаючись його розжалобити.
- Тоді заходіть в гості – нарешті вимовив він і прочинив навстіж двері.
