Привіт
Привіт! Дивлюсь у дзеркало.. Привіт! Давненько не бачились-не чулась. так давно.
Як усі “порядні”, чемні діти осотогиділо нічим не займаюся. Смішно але справді сюжетів розвитку життя (неподібних) дуже мало. більщість їх описав ще Шекспір, а потім ми майстерно, а хтось не дуже, переписуємо-перемальовуємо їх. Ніби заново!))) І люди всіх століть і часів такі однакові… І кольорів у веселці 7. Змішуй не змішуй – все одно їх лише 7. І більше не буде
Ні я не страждаю готичною лірикою в стилі – “Усе довкола чорна, і я чорна і моя душа така ж”, чи “Я можу воятувати світ, лягти грудьми на амбразуру”. Це все неактуально. Гітлер також “очищував” світ від євреїв і циганів, сам він це звірством не вважав.
Не страждаю, ну тобто не особливо страждаю, також і на любовну хворобу. не проливаю тонни сліз ( і все в одну подушку-подружку), ну не вмію я так, навіть коли дуже зле. Просто замикаюсь у собі, мовчу, але вже не плачу.
Чи я знаю, що таке любов? Ні!!! Тепер я це точно розумію, я знала пристрасть, велику і глупу, знала приниження і ще багато всякої гидоти. А любов я бачила лише чужу і чужому виконанні і також не завжди ідеальну, а брудна і заляпану часом і людьми, їх думками і словами.а все це заради чого? Щоб зрозуміти, що от я приїду додому - а там - болото, пощерблений асфальт. і руда моя псина. І тепер я точно знаю, що я за всім цим сумувала, того і сохла без нього
Моя довга дорога у дюнах… Довга дорога додому…
Я не буду отруювати себе чадним газом згорілих надій. Просто буду знову і знову розпалювати новий вогонь, поки він не обігріє мою льодяну душу. І буду вірити що все не так як у пісні –
Вот и встретились два одиночества
Розвели у дороги костер
А костру розгоратся не хочется
Вот и весь расговор
Буду шукати своє небо, бор якщо я вода то наді мною повинне бути небо, таке саме як я, грізне і ніжне, навіть ліплене з того самого тіста, лише у іншому стані. така ж душа і суть.
Деколи я питала себе що ж таке воля, де вона ховається??? Кожен ж її шукає де хоче, хтось у воді, хтось у вітрі. А я от знайшла у вогні , (дивно в приницпі як для людини як себе вважала водою). Але все ж вогонь, вогнище, пожежа - розмах, сила, неспокій, вічний рух.
Вогненна музика сильних і вільних душ. Музика. що обпалює порожнє, вбиває ніщо, закутане у людське тіло (шкіру і кості, звички, чужі моралі і закони, думки і власні помилки).І коли те все раптом побачиш стає так легко то все зруйнувати без тіні жалю, бо то все для тебе особисто чужорідне і твоя душа рано чи пізно відторгне ті думки.
Думки про все що не хоч)) Навіть ту одну з найважливіших - чого я боюсь найбільше?
Нельсон Мандела вважав що ми боїмося як сліпці світла. яке коли раптом прийде то спалить від сили і несподіванки наші очі, ми боїмося бути кращими ніж ми є.
А я от найбільше боюся вмерти від простуди…
