„До нас їде генерал, до нас їде генерал. Аааааааа!!!”
Паніка охопила солдат. Військова база стала схожою на велетенський мурашник, на який випадково наступили, а потім сказали мурашкам, що до них їде мурашка-генерал.
Автоматні черги офіцерів „поки що у повітря” якось розрядили ситуацію та заспокоїли метушливу натуру сучасного рядового солдата. І вже за декілька хвилин на базі доносилися лиш поодинокі відголоски паніки, що проявлялися у бурмотінні та скигленні чогось на кшталт: „до нас їде генерал”.
Так ми дізналися. Протягом наступних днів наша дружина пройшла від стадії депресії, пияцтва та забуття, до пофігізму і навіть оптимізму на рахунок прийняття такого високого й широкого гостя.
Варто пояснити непосвяченому читачеві, що паніка була зумовлена скромними успіхами військової бази щодо виконання її завдань, цілей, указів, статутів, розпоряджень, доручень, ультиматумів, прохань, благань та вимолювань до основного та додаткового складу військ. Вже не згадуючи противника і не говорячи про цивільне населення.
Той день настав якось дуже несподівано. Несподівано зійшло сонце, несподівано наступив ранок та підозріливо несподівано закукурікав півник з третього взводу. І нас, звичайних солдатиків, що нікому нічого поганого не зробили, повели шикуватися в формації, для офіційного прийняття гостя, Про якого ходять легенди.
„Він приїхав, він сходить, він простягає руку, він тисне лапу Петровичу”, - передавали передні ряди.
„Голосніше і чіткіше передавайте інфу”, - вигукували ряди задні.
Я ж стояв десь посередині і від тих вигуків, в мене починала боліти голова.
І ось нарешті він тут. Вже навіть десь на горизонті. І вже навіть ледь його видно: такий самий, як на постері, що в туалеті того бару куди ніхто не ходить.
Ніхто Не - японець за духом і українець за національністю, патріот за покликанням і рядовий за гроші, стояв ліворуч мене. Мене стояв біля мене і розповідав, що бачить.
„Приїхав на персональному потязі”, - зауважував Мене.
„Персональному потязі до всього прекрасного чи на такому виді поїзда?” - запитав я.
„Виді поїзда”.
Його заводять у ту палатку, де наливають офіцерам. Ось він виходить. Ось він йде. Ось 5. Ось 8. Ось навіть 10. Ну гігант. Аж десять кроків назустріч людям. Себто нам, себто солдатам, що так раді бачити його.
Семен Вельзевулович П’ятирічка - наш генерал, 56 років. ПРКМС, ВТВ і ГЗО – це тільки декілька титулів, яких не має цей чоловік. Зате він має набагато більше. Його рожево-фіолетова військова форма, що наче каже: „я суворий та крутий, але також я люблю to move it move it”. Його рожеві окуляри типу ”все буде ОК”. Його суперзначки за суперзаслуги, що так красують на супергрудях. Його середній ріст. Його несередній животик. Його вусики "а ля Адольф". Щось в цьому таки є . Це більше за якесь там ВТВ. Більше навіть за ГЗО. І якщо спитаєте мене, то я навіть сказав би, що ПРКМС не зрівняється з тим, що дають всі ті речі П’ятирічці. Це імідж. Це образ. Це харизма. Це шик.
Форма стилю „Елвіс повернувся”. Животик стилю „Елвіс любить пиво”. І вусики стилю „Елвіс – точно не єврей”. Цей стиль – стиль П’ятирічки. І зараз ми, якісь там жалюгідні солдатики, креветко, сиреньке м’ясо, кров з кефіром, маємо за честь споглядати цю неземну красу. П’ятирічка підняв руку і почулося „Hello Moto”. Над нами з’явився екран, на якому в профіль, в фас, і в нас красувався генерал. На його погонах виднілося дванадцять смайликів. Дванадцять. Це більше ніж в тебе і в мене. Це більше ніж в будь-кого (окрім звичайно Гуру ТойХтоБачивБога).
Генерал суворим, але доброзичливим поглядом провів по наших горлянках, уважно вивчаючи адамові яблука. Солдати піднявши голови, втупилися в екран, спостерігаючи за генералом, що проводив поглядом по їх горлянкам.
Нарешті генерал мовив: „Піс”.
І солдати загукали „Пііііііііііііііііііііііііііс”.
П’ятирічка почав: „Радий вас бачити в доброму гуморі. Поранені можуть присісти. Мені доповіли про ваші успіхи, яких ви досягли у своєму районі. Пам’ятайте, ворог наш сьогодні особливо небезпечний. „Унітазна качечка”, ця зла корпорація, ці зомбі, готують контрнаступ. І ми їм дамо бій!!! „Туалетна курочка” покладається на вас, хлопці. Хто ж як не ви. Хто ж як не ви. Хто ж як не ви.”
І було щось тричі багатозначне в тому „хто ж як не ви”.
Генерал продовжував: „Хлопці, я знаю – важко. Я знаю часом – сумно. І я знаю дечим навіть гидко. Тому я привіз кілька дисків з диско. Щоб вам не було сумно. Треба добити сволоту. Що там в нас із військовополоненими?”
„Захоплено 250 споживачів, які чинили опір, виявлено 17 агентів розвідки Унітазної качечки, військові живими поки не даються”, - відзвітував Петрович.
„Добре. Добре. Гуру ТойХтоБачивБога особисто передав заплановані на наступне півріччя завдання: вибити противника з південного заходу, відбити стратегічні хімічні заводи, що необхідні для впевненого наступу, понизити самооцінку бійців противника шляхом розповсюдження інформації, що принижують їх гідність, моральний дух і таке інше. Також Гуру був вкрай незадоволений незадовільною організацією операцій, що не задовольняють нашим високим вимогам. Йосип Блінчик!!!”
„Я!”
„Ваші молитви до Гуру було почуто, ви переводитесь на Ямайку. Кажуть там класні апельсини – вітаю.”
„Млинець”, – почулося серед солдатів.
„Які в нас показники по реалізації нашої вітально необхідної продукції?” – цікавився генерал.
„Наразі цивільне населення чинить опір, ми збільшили реалізацію тільки на 10 %”, - відповідав Петрович.
„На 10 відсотків? А ви пояснювали їм, як гарно будуть пахнути їх унітази: лісова м’ята, меліса, лимон, тропіки, морська свіжість?”
„Пояснювали.”
„А казали про переваги продукту в порівнянні зі злою корпорацією „Унітазна качечка"? Можливість бронювання постійним клієнтам місця в раю, вічне життя, щастя. Успіх вже на Землі – матеріальне благополуччя, духовна рівновага, хороша карма.”
„Пояснювали”
„І що?”
„Їм це не цікаво. Вони б хотіли мир.”
„А ви пояснювали, що як тільки зла корпорація їх захопить, будуть відбуватися зомбування і вони автоматично потраплять до пекла.”
„Пояснювали.”
„І що?”
„Ми набрали вісім добровольців, що пішли воювати за свою душу і можливість 25% дискаунту, але це все.”
„Значить погано пояснювали. Невірно пояснювали. Мало пояснювали. А що з споживачами яких ви захопили?”
„Вони клянуться, що до кінця життя купуватимуть тільки нашу продукцію, при чому не лише для прямого користування, але й як замінник інших продуктів.”
„Оце дух. Оце ентузіазм. Оце наснага... Бачу все паскудно в вас. Петрович!!!”
„Я!”
„Летиш зі мною на тренінг-семінар „Тринадцять з половиною сходинок до особистого успіху і граблі для розкриття індивідуальної креативності.”
„Піс!”
„Так тепер до 17 роти. Всі ви поки що потрапляєте у пекло. Вам ясно?”
„Ясно, а коли зарплата?”
„Шо?! Хто?! Синку, йде війна, свята війна, білі й темні сили борються між собою за можливість реалізовувати продукцію серед споживачів. А ти питаєш про зарплату??? Третього числа. А тепер нове повідомлення: наш Гуру ТойХтоБачивБога, вирішив запровадити глибоко правильну і єдиновірну концепцію для грішних солдатів щодо реінкарнації. Тому пам’ятайте, якщо ви через певні проступки не потрапляєте в рай, але боретесь на світлій стороні „Туалетної курочки”, то вам буде дароване нове життя. Я привіз вам кінофільм і брошурку, що детально пояснить зміни, навіть ні – не зміни, уточнення сучасної єдиновірної віри, що проповідує живий Гуру ТойХтоБачивБога. І ще – придивляйтесь до ринку туалетного паперу, можливо „Туалетна курочка” буде розширювати асортимент продукції. Ми хочемо бути ближче до нашого споживача як ніхто. Піс."
