-Чому ти такий сумний, Звіролове? – запитала Берегиня чоловіка одного вечора.
Мисливець повільно обернувся до жінки, погладив свою бороду, поглянув на шістьох дочок, що спали на сіні, та й відказав:
- От гадаю собі, постаріюся я, а хто мою справу продовжить, хто годуватиме вас, охоронятиме? Чим прогнівили ми богів? Чому не пошлють нам сина?
- Та не журися, соколе мій, добрі люди нас не покинуть у біді. Поглянь лише, які наші дочки ладні.
- Так то воно так, але сина мусимо мати. Піду я, жінко, до кудесника, запитаю його, як задобрити богів.
Берегиня не любила кудесника і боялась, не могла забути, як він забрав у неї першу дочку ще немовлям і відніс до Ясновиди. Кажуть, що замість молока вигодовували Віяну кров’ю диких звірів. Вже минуло двадцять п’ять літ, як не бачила Берегиня дочку. Чула, що готують із неї королеву, яка замінить Ясновиду, коли та загине у бою. Поки Берегиня думала про це, чоловік вже узяв смолоскип та вирушив на Храмову гору. Не встигла зупинити його, та й не посміла би, адже вона лише жінка.
Над ранком Звіролов увійшов до храму. Знайшов Аммія біля вівтаря. Він, як звичайно, зустрічав сонце у молитві. Довгий час мисливець стояв мовчки при вході до храму, аж поки кудесник закінчив і звернув на нього увагу.
- За чим ти прийшов, чоловіче? – звернувся до Звіролова Аммій, - чи бідує твоя родина?
- Ні, пане.
- Чи хочусь знати волю богів на якусь справу?
- Ні.
- Чи, може, захворів хтось із твого роду?
- Та ні, ні. Я не маю сина. От вже двадцять з лишнім років живу із жінкою, вона народила мені шість прекрасних дочок, та серце моє тривожиться за них. Хто за них подбає, як мене не стане, хто захистить? Може, підкажеш мені, як вблагати богів, щоби послали мені сина.
- О, та це зовсім просто, - відказав кудесник, - ти, мабуть, недбайливо збирав урожай і розгнівав бога плодючості Купайла. От що вчини. Коли почнеш збирати урожай, візьми перший оберемок збіжжя і постав його в хаті на видному місці. Так нехай стоїть у тебе аж до кінця роботи на полі. Коли впаде перший мороз, візьми своїх дочок та жінку, розпали вогнище на березі річки, переведи їх усіх через вогонь від найменшої до найстаршої і тоді спали той оберемок, а попіл від нього позбирай, та й вкинь у воду. Тоді побачиш, на другий рік при початку збору урожаю будеш мати сина. Тільки гляди, вчини все в точності, як я наказав.
Скоро почався збір урожаю. Наказав Звіролов дружині перший оберемок збіжжя поставити в хаті на столі. Так і вчинила Берегиня. Простояв той оберемок аж до кінця роботи на полі, та саме в той день, коли впали перші морози, наймолодші дівчата-близнючки Любомира і Людомила бавилися у хаті, та й повисмикували декілька колосків з оберемка. Як приносив Звіролов жертву, запінилася вода – не прийняв Купайло подарунок.
Не народила Берегиня дитини.
- Мабуть я вже стара і не зможу більше родити дітей, - мовила до чоловіка. Гадала, що зупинить його, щоб не йшов знову до кудесника. Та Звіролов був затятий – знову налаштувався на Храмову гору.
- Еге-ге, чоловіче, погані твої справи, - мовив до нього Аммій, - розгнівив ти Купайла ще гірше. Тепер тільки один вихід. Принеси жертву богині кохання Ладі, вона тобі допоможе. От що вчини. Візьми найкращу прикрасу твоєї жінки і в ніч повного місяця вкинь у швидку воду. Тоді матимеш сина. Богиня Лада страшенно любить прикраси. У ніч повного місяця русалки танцюють для неї і приносять найкращі скарби, знайдені у річках. Як будеш кидати, промов такі слова:
Прими мій дарунок, богиня кохання,
І сповни моє найщиріше бажання.
Але гляди: це має бути найкоштовніша та найдорожча прикраса твоєї жінки.
Повернувся Звіролов додму з новою надією.
- Де, - каже до жінки, - твій перстень, що дістала від матері?
- Там, у скрині, а пощо питаєш?
- Та мушу я цей перстень вкинути до річки в дарунок богині Ладі, тоді буде в нас син.
Промовчала Берегиня, та коли настала ніч повного місяця, подала чоловікові інший перстень, а він в темноті не розгледів.
Танцювали русалки під місяцем, а богиня Лада сиділа на великому камені й споглядала їхній танок. Та враз сплеснула у долоні, й почали морські діви підпливати до неї, та й підносити коштовні дарунки.
- Оце, - каже одна, -корали приносить молодиця Світозара, просить, щоби її коханий живий з війни повернувся.
Поглянула Лада на корали, замилувалася.
- Добре, - каже, - най так буде.
- А це, - говорить інша, - тобі дарунок від Березоля за те, що дарувала йому кохання милої дівчини.
Аж прицмокнула богиня, беручи з русалчиної руки коштовний браслет.
- Мисливець Звіролов приносить найкоштовніший перстень своєї жінки і просить для себе сина, - вклонилася третя русалка.
І перстень припав до душі Ладі. Взяла його, вділа на палець, помилувалася, а тоді промовила:
- Хай виконається бажання.
Але тут до богині підлетів великий кажан і зашепотів їй щось на вухо.
- Ах так! – скрикнула Лада, - вирішили обманути мене! За те народиться Звіроловові дочка, і то така, що приноситиме йому лиш тільки лихо.
Навесні народилася у Звіролова дитина.
- Маєш дочку, - рекла баба-повитуха.
- Лиха моя доля! – застогнав старий мисливець.
- Справді так, - відказав Аммій з порогу, - ця дитина проклята богинею Ладою за обман Берегині. Якщо лишите її живою, вона принесе лихо цілому родові антів. Принеси дівчинку в жертву богині води Дунаї, і , можливо, тоді вона помилуює тебе і подарує тобі сина.
Незважаючи на плач жінки і дочок, Звіролов мовчки взяв на руки немовля і поніс його до ріки.
Всередині зими у домі Берегині знову почувся плач дитини.
- У тебе син, Звіролове!
- Хвала богам!
Дівчата одразу ж скупчились довкола хлопчика.
- Він такий гарний, - мовила Любомира, - просто як маленький божко.
- От і справді, наречемо його Божком,- відказав батько.
