Варто було вченим довести, що назви вулиць впливають на настрій, а то й долі їхніх мешканців, як Місто охопила лихоманка перейменувань. Але ж не можуть усі вулиці називатися лише Сонячними, Казковими чи Щасливими? Неодмінно виникне плутанина. А якщо, подбавши про листонош та нечисленних приїжджих, пронумерувати їх, то не варто й розпочинати ті перейменування: от ви, скажімо, згодилися б жити на Тринадцятій Щасливій вулиці? А на Двадцять сьомій Казковій? А чим від вас кращі ті, у кого квартира на Першій Сонячній?
Що не кажіть, а це були нелегкі дні для ради Міста. Зрештою, усі зійшлися на тому, що перейменовувати вулиці слід дозволити лише тим, хто запропонує дійсно оригінальну нову назву.
«Вулиця Нещасливого кохання» - назва, без сумніву, оригінальна і навіть поетична, але трохи… якась така. Вам не здається?
Що поробиш, таку назву вибрали поети Міста, а їх права, як і права будь-яких інших мешканців, і повинна була відстоювати рада. Спершу, щоправда, у декого виникали побоювання: а раптом у Місті не набереться поетів аж на цілу вулицю? То що, половині будинків залишатися порожніми: хто ж сповна розуму, тобто, вибачайте, не маючи тонкої душевної організації, згодиться жити на такій вулиці? Чи це не марнотратство? Але становище врятували молоді люди, розчаровані в коханні. Вони з’являлися на вулиці час від часу, інколи навіть встигали потоваришувати з аборигенами, а потім, підгоївши душевні рани, перебиралися деінде, за більш звичною адресою.
Для стороннім вважається поганим смаком з’являтися на цій вулиці, особливо – молодятам та щасливим парочкам. Але пліткарі вперто твердять, що деякі хлопці, всоте зримувавши «кохання-зітхання» у віршованому зізнанні та остаточно скуйовдивши чуба, потайки, у сутінках, пробираються на цю вулицю і звертаються по допомогу до когось із місцевих поетів. Як правило, ті не відмовляють, але такі справи вимагали неабиякої уважності: Боже вас збав сплутати справжніх поетів із скривдженими закоханими. Останні вийшли на ґанок не задля того, аби помилуватися на захід сонця, а тільки щоб всоте обсмоктати з таким же сусідом єдину думку: «усі чоловіки бридкі» або «усі жінки зрадливі». А неуважний прибулець може нарватися на неприємності. Добре, як справа скінчиться бійкою, а як сам, довірившись аргументам співрозмовника, опинишся на цій вулиці?
А ще кажуть, що дехто з громадян потай приводить сюди похвалитися своїх заїжджих родичів: де ще знайдеш таку вулицю? А таке турботливе ставлення до поетів, яким, як відомо, найкраще пишеться тоді, коли серце крає нерозділене кохання?
Щоправда, говорять, був собі колись в Місті поет, котрий не поспішав оселитися на вулиці Нещасливого кохання: він твердив, що найкраще йому думається за містом, в полі або ж тоді, коли він йде зранку на роботу (що й казати, це був незвичайний поет) і бачить, як прокидається Місто. Ну що поробиш, коли його надихало сонечко, а сум змушував далеко закинути ручку й блокнот і йти на гостину до когось із знайомих або й просто завернути до найближчого кінотеатру. Звісно, інші поети ставилися до нього поблажливо, визнаючи, що як тільки-но хлопець переживе справжнє почуття, може, щось з нього й буде… А так, для перших спроб пера, непогано-непогано…
Але з дивака так і не вийшло нічого путнього: він так ніколи і не оселився на вулиці Нещасливого кохання, осівши чи то на Бузковій чи й на банальній Сонячній, одружився, мав двох чи трьох синів. Одним словом, звікував, як усі. Щоправда, він інколи продовжував писати вірші, знаходилися і люди (як би делікатніше висловитися?) без надто розвиненого смаку, яким навіть подобалися його твори.
Але справжні поети, як-то і личить невизнаним митцям, в серці яких так і не загоїлися рани від нещасливого кохання, лише поблажливо знизували плечима. Хто ж із серйозних людей звертає увагу на такі нісенітниці? А де в Місті знайдеш більш серйозних людей, ніж ті, які мешкають на вулиці Нещасливого кохання?
