Якось то треба було мені з’їздити на наш базар. Бо підводка сі скінчила, та й блиску для губ нема. А я з неблискучими губами ходити не буду! Та й поїхалисьмо. А то все є - біля нашого ринку нема де поставити машину. Але ми знайшли котресь місце. Во, тай пішли ми з Петром, вибирати мені той блиск. Народу купа, кожен йде то з пиріжком, то з чебуреком. Смалець скапує, як з тих чебуреків, так і з тих людей, шо їх їдять. О, вроді бачу там котрась стоїть з мальовидлом.
- Пані, маєте блиска для вардзулів?
- Та, маю звичайно – сказала жіночка мимоволі допиваючи каву і доїдаючи свою порцію ринкового пиріжка.
- І шо, може навіть підводку „робі роуз” маєте?
- Угу.
- О, ну то файно, давайте – сказала я, простягуючи 20 гривнів.
Вот. Ну менше з тим. Купили ми то шо намірили, і чимдуж до машини. Приходим, дивимось машини нема.
- Хм , кажу я до Петра, може то ми не тута примістились? (бо то таке, думаю, сонце в голову світить, всяке буває)
- Та як не тут, а де? Я точно пам’ятаю шо тутка.
- Ну давай людей сі спитаєм, хтось же мусів видіти як крали.
- Ну давай!
Скільки ми не ходили з моїм мужем – ніяк не могли добитись якоїсь конкретної відповіді. Якась жіночка вусата, продаючи лівчики і труси, коли ми спитались її, чи не бачила тут пежо партнер білого кольору, почала кричати: “Тікайте , а то і вас заберуть, бо тут таких випадків багато, то люди пропадают, то машини. Бійтеся вони вже йдуть!”. Вже ми обходили всі довколишні місця , та й всьо думаєм то тре в міліцію дзвонити. Аж дивимось шось стирчить з під капця, папірчик приклеєний якийсь . Я беру в руки той обліплений болотом папірець. І, о, ужас! Бачу, а на ньому пише: “ машину Пежо партнер АН 1223 забрав евакуатор, звертайтеся за довідками по телефону 22-33-56”. Шо ми пережили за тих пару хвилин, чи думали ті безсовісні евакуаторщики, який стрес ми перенесем. О так: опляя – і нема машини. Подумаєш скільки там того, була машина – нема машини. Шей додумались залишити клаптик якогось паперу недогриженого з своїми координати і повідомленням.
Коли ми дзвонили, то нам сказали , що машину можна забрати протягом години і шо вони закриваються скоріше, бо то нинька неділя і день скорочений. А перебування тої машини там буде коштувати чималі гроші! О, забула сказати, ті евакуаторщики замутили не поганий бізнес такий, бо за кожну машину власник шей мав заплатити 250 грн. То ж треба таке!
Довго ми звичайно шукали транспорт, шоб добратись, і ту адресу, яка знаходилась на кудикіній горі, але все ж найшли.
Коли ж приїхали то побачили, що не одні ми такі були. Всі машини привезені евакуаторщиками вистроїлись в ряд, а пузаті хлопці, тільки руки потирали, коли виїжджали на новий об’єкт і як вовк з “Ну пагаді “ збирали ті машини , пакували та відвозили в машинячу тюрму. Вот так вот. О то на другий раз буду знати, шо на базарі блисків не тре купувати!
