| © Зоряна Биндас, 04-08-2008 |
Знову ти сумуєш, хмуришся. Мільйонами краплинок – дощем, опускаються на землю твої сльози. Ти плачеш, а я ... радію. Яка ж я егоїстична збоченка, радію твоїм сльозам. В глибині душі знаю, що кохаю не так тебе, як ці краплини води. Дивний стан ейфорії захоплює мене кожного разу коли ти ридаєш...
Бувають моменти, коли бачу твій сум. Тоді, я навіть не намагаюсь тебе розрадити. Я тільки благально дивлюсь на тебе і хочу, щоб сум став ще глибшим. Здається, інколи, я ладна почати молитись, щоб побачити твої сльози. Коли ти починаєш схлипувати і з’являються перші сльозинки – мені стає легше, так, ніби хтось дає додаткову порцію кисню. Далі вода лиється потоком, тобі варто почати плакати, а потім вже не можеш спинитись.
Твої сльози теплі і приємні.. Обожнюю в них купатись. Вони стікають по моїх щоках і приємно лоскочуть. Ти обіймаєш мене ще сильніше. Я вся мокра від потоку твоїх сліз, одяг повністю прилип до тіла і це дозволяє відчувати твої пестощі, я відчуваю ожну сльозинку.
Яка ж ти плакса... Але я така вдячна тобі за це. Ти робиш для мене дуже багато – розважаєш своїм плачем. Кохаєш мою радість, я – твій сум... Не знаю, мабуть, трохи дивне кохання. Я не хочу знати що кажуть про нас люди, мені байдуже. Одне, що я знаю точно: я кохаю твої сльози, небо, я кохаю тебе, ДОЩ!!!
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
