Спека. Страшенна спека огортала тіла своїх жертв. Вуличні сірі голуби випинали крила в різні сторони, але так, щоб подалі від розпеченого тіла; собаки пускали пар з вух та висолоплених язиків; горобці омивали пил і клопів у брудних стічних водах базару. Все катувалося та в’януло на очах, а люди стояли на зупинці натовпом, зганяючи з себе набридливих мух.
Вона пила холодну воду, відчуваючи, як ця сполука повільно просувалася стравоходом, роблячи температуру його стінок меншою аж на кілька градусів. Далі вода рухалася в шлунок, де вкінець втрачала свою холодну привабливість.
Надходив трамвай. Зволожений потом та іншими тілесними рідинами люд безцеремонно пер у зачинені двері. Зчинився ґвалт. Когось навмисно здавили в бою за місце. Почувся триповерховий мат. Пролунала двоповерхова відповідь. З останнім ображеним «Блядь!» інцидент вичерпався. Всі влаштувалися з максимальною можливістю зручності. Хтось розклав газету на голові сусіда, хтось повісився однією рукою на поручнях і зображував мавпу, що хитається на ліанах. Малолітній хлопець з цікавістю розглядав спітнілі груди тридцятирічної діви. За паспортом діва називалася Марією, друзі ж нарекли її просто – Маруся.
Та-що-пила-прохолоду сіла біля вікна, поставивши пляшку з водою між ніг. Дядько навпроти збочено посміхнувся їй золотим мостом, та вона не помітила, бо читала книгу. З іншого боку крісел отаборилася бабуся, озброєна політичним фетишем типу значок-прапорець. Бабуся повідомляла останні новини Верховної [З]ради не гірше, ніж будь-який російськомовний ІНТЕРнаціональний канал з українськими інвестиціями. Ткаченко Максим сотрудничает с Россией
Двері трамвая все ще відчинені. Кінцева зупинка. Спека діє на нерви. Десь безпідставно плаче дитина. Молода мати затикає її цукеркою. Дитина вдоволено замовкає, відчуваючи впевненість у собі. Та-що-пила-вологу підкреслює в книжці якусь фразу. Олівець з тріском ламається. Вона розчаровано тягнеться в сумку по ручку. Хтось гучно відкорковує пиво. Вносить своє масивне хворе тіло кондукторка. Корок летить повз неї та відчинені двері на вулицю. Кондукторка важко хвора на варикоз. Малолітній хлопець жадає мастурбації. Корок потрапляє комусь в потилицю. Кондуктор нахиляється, оголює целюлітну ногу та потирає сині набряклі віти своїх вен. Дядько із золотим мостом відчуває блювотні позиви. Хтось піднімає корок із землі з коронним ображеним «Блядь!». Дитина знов кричить на весь трамвай. У неї страшенна алергія на цукерки, вона безперервно чухає червоні щоки, покриті язвами. Хтось робить п’янкий ковток холодного пива. Тридцятирічна діва совається на стільці, бо їй хочеться. Малолітній хлопець вже готовий на все. Трамвай повен мух. Трамвай повен молекул. Трамвай повен спітнілих тіл. Всі думають про пекло. Чується пекельний голос водія: «Трамвай номер NN відправляється за маршрутом N».
Люд полегшено здригається…
Двері вже близькі до… зачинення, але їм заважають дві тіточки, які у свої сорок виглядають на шістдесят.
«Падумаць толька, - каже одна іншій, жирнішій, - он жа нєнармальний чєлавєк!»
«Ні абращай вніманія, - відповідає їй жирна, - што он знаєт в етай жизні…»
Двері демонстративно зачиняються, всі полегшено зітхають, зганяючи мух. За вікном мєнт жидівської національності гризе нігті.
«О, сматрі, - оживляється жирна, - вот он, далбайоб! А єшьо праваахраніцєль називаєцца!»
Погляди пасажирів повільно переповзають на мєнта; його волохатий живіт перевішується поверх штанів і вилазить з-під сорочки. Він продовжує гризти нігті.
Дядько із золотим мостом блює, героїчно віддаючи неперетравлені рештки їжі на розсуд двох тіточок.
Російський мат.
Завіса.
