Перекладається за виданням Kazuo Ishiguro: „Never Let Me Go“, Faber&Faber, 2005.
Казуо Іcіґуро. «Ніколи не відпускай мене».
Мене звати Кеті Х. Мені тридцять один, і я вже більше ніж одинадцять років працюю доглядальницею. Я знаю, що це може видатися занадто довгим періодом, але там хочуть, аби я попрацювала ще вісім місяців, якраз до кінця цього року, тоді це вже буде повних дванадцять років. Тепер я розумію, що мене так довго тримають не через те, що я фантастична доглядальниця. Я знала кількох дійсно добрих доглядальниць та доглядальників, але їх протримали лише два - три роки. А ще знала одного, якого протримали аж чотирнадцять років, хоча від його роботи не було аж ніякого толку. Тому я не хвалюся. Хоча, зрештою, я добре знаю, що моєю роботою задоволені, і, за великим рахунком, у цьому моя заслуга. Мої донори завжди видужували швидше ніж звичайно. Кількість їхніх видужувань насправді вражає, і ще жодного разу нікого з них не класифікували як «збуджені», навіть після четвертого донорства, а таке буває рідко. Гаразд, може, зараз я і вихваляюсь, проте для мене це багато означає: з совістю виконувати свою роботу, а насамперед робити все, щоб мої донори залишалися «спокійними». Я знаю, коли слід бути поряд з ними і втішати їх, а коли слід залишити їх на самоті, коли потрібно вислухати усе, що вони намагаються сказати, а коли просто не звертати уваги і сказати їм облишити їхню балаканину.
У будь-якому разі мені нема на що нарікати. Я знаю доглядальників ні чим не гірших від мене, та яким пощастило набагато менше. Якщо ви один з них, то я можу уявити вашу образу, адже у мене є своя кімната, машина, а головне - я можу сама вибирати тих, за ким доглядаю. А на додачу до всього, я студентка Хейлсхама, а інколи й цього може виявитися достатньо, щоб люди від мене відверталися. Кеті Х., кажуть вони, вибирає підопічних сама, а вибирає вона завжди схожих на себе, людей з Хейлсхама, або когось з інших привілейованих закладів. Не дивно, чому у неї така чудова характеристика. Таке мені доводилося чути досить часто, і я впевнена, що ви це чули ще частіше, і, можливо, щось у цих балачках є. Але я не перша, кому дозволили вибирати, до того ж я сумніваюся, що буду остання. В будь-якому разі більшість часу я доглядала за донорами з різноманітних місць. Пам’ятайте, що до того часу, як я закінчу свою службу, за моїми плечима буде дванадцять років роботи, а вибирати мені дозволили лише шість років тому.
А чому б їм було не дозволити? Доглядальники не машини. Ти стараєшся і працюєш якнайкраще з кожним донором, але в кінці-кінців, це тебе вимотує. Твоє терпіння та енергія не обмежені. Тоді, коли тобі випадає шанс обирати, звичайно, ти обираєш зі своїх. Це нормально. Я б ніколи не змогла так довго протриматися, якби я перестала переживати кожен крок донорів на їхньому важкому шляху разом з ними. А крім того, якби мені не дозволили вибирати, то як би я зблизилася з Рут і Томмі після всіх цих років?
Та тепер залишається все менше донорів, яких я пам’ятаю, тому, практично, я не так уже багато вибираю. Мені здається, що робота стає набагато важчою, якщо немає глибинного зв’язку з донором, і, хоча мені буде не вистачати своєї роботи, це добре, що я закінчую в кінці цього року.
Так сталося, що Рут стала тільки третім чи четвертим донором, якого мені дозволили вибирати. В той час їй уже назначили доглядальника, і я пам’ятаю, яких це сил моїх коштувало, його замінити. Але зрештою я з цим впоралася, і в момент, коли я знову побачила її у тому оздоровчому центрі в Дуврі, всі наші відмінності, - а вони нікуди за весь час не ділися, - здалися не такими важливими у порівнянні з іншими речами, які нас об’єднували: наше навчання в Хейлсхамі, наші знання і пам'ять про речі, про які інші навіть не здогадувалися. Думаю, що саме з того часу я почала шукати собі у донори людей з минулого, і, як тільки випадала така можливість, людей з Хейлсхему.
