В кабінеті у Бочкарьова задзвонив телефон. Бочкарьов відірвався від паперів і підняв слухавку.
- Вітя, там у тебе по пограбування квартири колекціонера проходить якийсь музикант. - лунав із слухавки голос Андрія.
- Ага, скрипаль. Станіслав Станіславович Мазовецький.
- Можеш випускати його. Це не його робота. Працювали гастролери. Вони тільки, що хотіли ще одного колекціонера пограбувати, а там якраз ми з Шереметою. Ми ж його теж підозрювали, думали замовник. Тож давай випускай свого музиканта. Чао.
- А я думав ти концерт хотів послухати. - якось дивно промовив Бочкарьов і поклавши слухавку процідив крізь зуби. - Теж мені Пінкєртон. В цей момент в двері постукали. Хтось не сміливо відчинив двері і в кабінет заглянула жіночка. Це була Олександра Іванівна Мазовецька - матір затриманого.
- Пробачте, можна.
- Пане старший лейтенант, ну зрозумійте не міг мій Стасік пограбувати ту квартиру. Він же ніколи не водився з поганими компаніями. І в нього все є. Розумієте ми йому ніколи не відмовляли в грошах. - намагалась достукатись до серця Бочкарьова Мазовецька.
- Шановна, я Вас чудово чую. Але Ви говорите це як матір. Ви просто не уявляєте скільки зараз таких хлопців як Ваш Стасік скоюють злочинів. Звичайно ви йому давали гроші. Але йому могла знадобиться значно більша сума ні ви звичайно йому давали. - незворушно промовив Бочкарьов, думаючи яку ціну заломити за великодушне звільнення Стасіка на поруки.
- Але навіщо Стасіку велика сума грошей. - мало не розридалася матір обвинуваченого.
- Картярський борг, або наркотики. - одразу випалив Бочкарьов.
- Стасік не вживає наркотики. - заволала бідна матір.
- Це ви так думаєте. - продовжував обробку свої жертви Бочкарьов. - він у Вас до речі грає на скрипці, а Ви знаєте скільки серед музикантів вживає кокаїн.
Матір Стасіка знов заридала. Бочкарьов зрозумів пора переходити до завершальної фази його плану. Наступної ж миті обличчя Бочкарьова змінило строгий вигляд на маску співчуття і милосердя.
- Хоча з іншого боку нікому від того, що Ваш Стасік загримить до в'язниці краще не буде. Нічого хорошого він там не навчиться, хіба що "мурку" на скрипці грати. Але зрозумійте мене правильно. Якщо я буду всіх підозрюваних відпускати то начальство мене з роботи вижене. Крім того Ви розумієте, що якщо я відпущу головного підозрюваного то я можу без премії залишитись. А мені ж жити на щось треба.
Обличчя жінки враз проясніло.
- Панове старший лейтенант, а якщо ми Вам цю премію просто відшкодуємо. Я можу навіть зараз. Ось цього вистачить. - проказала жіночка і швидко дістала із сумочки двісті гривень. Вона спеціально приготувала ці гроші, щоб запропонувати слідчому, але ніяк не могла наважитись. Краща подруга їй теж говорила, що треба просто "підмазати". Але вона в це просто не могла повірити, бо її перший чоловік був полковник міліції. І хоч вона давно з ним розлучилася, але пам'ятала, як той одного разу отримав строгу догану через те, що один з його підлеглих прийняв в якості подарунка корзину яблук за те, що знайшов вкраденого мотоцикла. А тут молодий парубок особливо не приховуючи своїх намірів натякав, що вона має дати йому гроші.
- Боюсь, що тут тільки половина. - бездушно заявив Бочкарьов.
- Пане старший лейтенант, я Вам обов'язково відшкодує всю суму. - засмутилась жіночка, відчуваючи знов втрачає Стасіка.
- Ну що ж, я Вам вірю і навіть накажу, щоб його відпустили прямо зараз. Але пам'ятайте, що тепер ми з нього не будемо спускати очей. - зжалився Бочкарьов, розуміючи що так чи інакше, а молодого скрипаля йому доведеться випускати.
- Дякую, дякую вам. Я за вас молитися буду. - на радощах заплакала жінка. Бочкарьов скривився, від молитов грошей в гаманці ще ніколи більше не ставало.
Через два дні після того як Станіслав Мазовецький був звільнений Бочкарьов спізнився на роботу. Ні він не проспав, просто зранку до нього завітали батьки його колишньої подруги. Виявилось, що Галя, його колишня подруга після зустрічей з Віктором завагітніла і батькі сподівалися, що Бочкарьов тепер одружиться на ній. Бочкарьов намагався переконати їх, що він ніколи не розглядав Галю як наречену і ніколи не мав що до неї серйозних намірів. Коли батьки Галі переконались, що дитину їм доведеться самотужки вони почали апелювати до батьківських почуттів Віктора. Це зайняло ще годину. Врешті-решт Бочкарьов зірвався і почав обзивати Галю брудними словами, відмовляючись при цьому від батьківства. Після короткої бійки батьки Галі змушені були покинути квартиру Бочкарьова. Майбутній дідусь при цьому весь час прикладав до носу хустинку, щоб хоч якось зупинити кров. На прощання мати Галини кинула: "Мільтон" і "Яке щастя що ця людина не буде виховувати наших онуків". Звичайно під час цієї сварки Бочкарьову було не до того, щоб дзвонити по телефону у відділок і сповістити про причину свого спізнення. Коли ж він побачив, що спізнився вже години на три, то вирішив на роботу не телефону, а пояснити все начальнику, як тільки приїде у відділок. Однак по дорозі Бочкарьов потрапив у затор, як наслідок він втратив ще півтори години.
Коли Бочкарьов відкрив двері відділку то на якийсь момент навіть застиг від подиву. Кожен хто заходив міг побачити збільшену фотографію Бочкарьова з наклеєною чорною стрічкою. Біля фотографії стояв стопка горілки накрита шматком хліба. Всі хто в цей момент побачили Віктора пороззявляли рота і притиснулися до стіни, даючи пройти Бочкарьову, який від подиву сам нічого не міг запитати. Коли він почав підходити до кабінету Валерія Олександровича в нього навіть почало паморочитись в голові, а сам він зблід. Так він ще більш почав нагадувати привида. Бочкарьов зовсім очманів, коли побачив перед самим кабінетом начальника свій мармуровий бюст.
В цю мить з кабінету як раз вийшов Щедряк. Побачивши Бочкарьова він теж зблід і застиг. Першим в цьому філіалі музею воскових фігур оговтався Щедряк:
- Що за чортівня! Ми думали ти того - помер, чи тебе вбили. А ти живий, правда трохи блідий.
- Що це таке? - запитав Бочкарьов вказуючи на свій бюст.
- Із меморіальної контори "Мазовецький і Ко" кур'єр привіз. Ще конверт якийсь з грошима передав. Ми думали на похорон. Тоді вирішили Галі зателефонувати, з якою ти до мене на день народження приходив. А вона тільки ридала, що ми нічого розібрати не змогли. Слухай тебе ці Мазовецькі, що так залякують?
- Ні я просто з ними поспорив, хто кого сильніше здивує. - перше, що прийшло в голову відповів Бочкарьов.
- Схоже в них це вийшло краще. - бадьоро констатував Андрій, який якраз повернувся у відділок з вінком з тієї самої меморіальної контори. - Але я думаю ти зможеш їх здивувати сильніше якщо сповістиш, що справу по якій проходив син власника контори вже закрито, так як справжні злодії спіймані.
Сказавши це Андрій повісив Бондарьову на шию траурний вінок із написом "Бойовому товаришу від колег по роботі". Андрій посміхнувся, розвернувся і пішов. В самому кінці коридору він повернувся і крикнув Бочкарьову:
- А бюст до речі класно зроблений. Сам Цезар собі захотів би такий.Чорний Ніссан.
- Нам в відділ прийшов факс із Харкова. У них є покійник. Без документів. Замість обличчя котлета. Але є татуювання: ВДВ - 1985 і тигр. Такі татуювання мають бути у Батона. Нас також повідомляють, що перед цим в Харкові відбулась низка збройних нападів схожі по почерку на банду Батона. Треба з'їздити, з'ясувати ситуацію. Може то дійсно банда Батона.
В цей момент кожен слідчий, який з'явився на нараду к Щедряку пожалкував, що вчора його не підстрелили. Хтось ризикував здійснити подорож у Харків і це в таку спеку, замість того щоб відлежатися на вихідних на дивані, філософствуючи над питанням чим займались наші предки, коли не було телебачення.
- Валерій Олександрович, післязавтра - субота. - в один голос обурено сприйняли звістку.
- Знаю, що субота. В мене теж календар є. Тільки в понеділок зранку мені треба знати що за покійничок об'явився у Харкові.
- Добре, давайте тоді тягнути жереб. - вставив капітан Шеремет, який підозрював, що Щедряк хоче саме його відправити у Харків.
- Не треба жереб, я поїду. У мене товариш там в УБОЗі працює. - раптом рішуче заявив Андрій. - Він мене швидше в курс справи введе. Заодно і службу згадаємо.
- От і молодець, от і вирішили. - полегшено зітхнув Щедряк. на один привід для образ на нього у відділку стало менше.
- Тільки я на поїзді не поїду. Я коли поїзд їде заснути не можу. - так само рішуче продовжував Андрій.
- Так що ж для тебе літак замовляти. - насторожився Щедряк.
- А Ви мені свій Ніссан дайте. - пішов у ва-банк Андрій.
- А дев'ятка тебе чим не влаштовує? - одразу дав відсіч Щедряк.
- Дев'ятка мене влаштовує. Тільки я тоді повернусь не в понеділок, а через місяць. - Андрій бачив, що шеф ніяк не хоче жертвувати своєю машиною і змінив тактику. - Я ж акуратно на ній Валерій Олксандрович.
Щедряку не залишалось нічого іншого як погодитись. По виразу його обличчя було зрозуміло, що за інших обставин він Андрію не те щоб на декілька днів, але й на годину не дав. Щедряка можна було зрозуміти - Ніссан йому дістався дорогою ціною. Точніше безкоштовно, Щедряк виграв Ніссан, взявши участь у акції однієї пивної компанії. Але у акції взяв участь чи не весь внутрішній відділ, навіть ті його працівники, які роз'їжджали на новеньких мерсах. Довідавшись, що Ніссан виграв начальник райвідділу вони почали розкручувати Щедряка, закидаючи йому переслідування і створення нестерпних умов роботі пивзаводу. Щедряку не давали дихати спокійно півроку поки на роботу в міністерство не перейшов Лях. Одного його дзвоника було вистачило, щоб Щедряка залишили в спокої.
- Привіт! Якими вітрами! - радісно вигукнула Карина, коли в п'ятницю зранку до неї заїхав Андрій.
- А мені не треба щоб мене вітри до тебе несли. Мої ноги самі несуть до тебе. - відповів Андрій і поцілував Карину. - У тебе по міжмісту подзвонити можна?
- Телефонуй.
- Яка поки поговорю ти збирайся швиденько. Ми з тобою сьогодні їдемо на пікнік.
- Ура! - крикнула Карина і теж поцілувала Андрія.
Поки Карина збирала речі Андрій набирав дзвонив.
- Толя, здраствуй. Дякую друже, все пройшло так як я і планував. - почула Карина. Потім голос Андрія стих. Вислухавши щось від Толіка він знов заговорив. - Слухай ти добре подумав стосовно двадцять третього. Всі наші будуть... Як це начальник не пускає. Ну так я теж з Києва тобі надішлю факс, що в нас з'явився якийсь ваш авторитет, тебе і відпустять. У Вас хто там давно у розшуку... Гамлєт? Ну напишемо, що об'явився в нас Гамлєт, так і сяк приїжджайте забирайте тіло на малу батьківщину. Ти приїжджаєш, гуляєш з нами, а потім повертаєшсь до начальника і кажеш, що помилочка вийшла... ну думай... Слухай, а це правда, що Женя-радіст в Севастополі в прокуратурі працює... Слухай дай телефон, може в нього мій Батон теж об'явиться... Угу, дякуй, прощавай.
Перед тим як їхати на пляж Андрій і Карина зупинилися біля супермаркету купити щось поїсти і попити. Швидку напхавши повну тацю продуктів Карина Андрій зайняли чергу в касу. Коли касирка порахувала їх покупки і почали вибивати чек у вітрину супермаркету в'їхала червона Ауді. З неї вискочило трійка озброєних чоловіків в чорних масках.
Перший з них одразу вистрілив у охоронця. Другого охоронця який був поруч просто оглушили ударом приклада по голові. Знов роздався вистріл. Цього разу у стелю.
- Всі на підлогу, а то порішу. - вигукнув один із нападників. - А ти швидко гроші сюди швидко давай. - Простягнув нападник сумку касирки.
- А тобі що особливе запрошення треба? - звернувся нападник до Андрія, який єдиний не ліг на підлогу і направив на нього рушницю.
- Падла, ти на чиїй території працювати задумав. - перебив його Андрій.
Після цих слів грабіжник не наважився спустити курок.
- Гніда, ти на кого ствол взагалі наводиш. Ти хоча б знаєш хто я такий. Я - Батон, а ти вирішив залізти на мою територію. Ти знаєш, що з тобою за це на зоні зроблять.
- Та я думав, що це нічийне. - пробубонів перелякано грабіжник. Він вже не дивився на касирку, а дивився тільки на Андрія. Стало помітно, що його руки почали тремтіти. - Братан, пробач, ми того випадково.
- Я тобі не братан. Мій батя не на кожну я тобі скажу залазив.
Після цих слів двоє інших грабіжників теж відволіклись від інших кас і почали нервово дивитись на Андрія. Той грабіжник, що стояв біля Андрія зовсім знітився і поволі почав опускати зброю. Цього Андрію вистачило, він схопив пляшку пива і з розмаху вдарив її по голові бандита. Поки бандит приходив в себе Андрій вже заволодів його рушницею і вистрілив в одного з нападників. Той зойкнув і впав. Залишався ще один грабіжник. Він вже націлився в Андрія. Андрій пригнув і сховався під Ауді. У стрибку він почув постріл. Там де він тільки, що був з'явилася дірка від кулі. Грабіжник почав поволі підходити до Ауді. Тепер Андрію було ризиковано підійматись, тоді він вирішив притиснутись до підлоги якнайміцніше. Так Андрій побачив як до Ауді з іншої сторони наближаються дві ноги. Почувши пролунавший з під самої машини постріл, грабіжник відчув нестерпний біль в нозі. Одразу пролунав ще один постріл. Тепер шалений біль пронизував і іншу ногу. Грабіжник впав. Тоді Андрій виліз з-під машини і направився до грабіжника.
- Твою мать, ноги. - стогнав грабіжник.
Андрій нагнувся, взяв з підлоги другу рушницю і вдарив прикладом по голові бандита:
- На, це тебе заспокійливе. - проконстатував Андрій і почув під вікнами супермаркету завивання міліцейських сирен. Першим через вибиту вітрину в супермаркет вірвався Шеремет:
- Стій, не з місця. - скомандував він, бачачи тільки спину Андрія.
- Ваня не стріляй, всі свої. - швидко випалив Андрій, знаючи, що снайпер з капітана непоганий.
- Овва, а ти тут як опинився? - здивувався капітан.
- Потім розкажу. Слухай ти можеш не говорити Саничу, що ти мене тут бачив. Скажеш сам всіх бандитів постріляв. Я тебе дуже прошу.
- Андрюха, ти що. Нам як подзвонили з супермаркету і сказали, що крім грабіжників тут ще Батон об'явився то Санич першим на виклик виїхав. Він просто там з прокурором по рації розмовляє.
Обидва міліціонерів обернулися і побачили, як в супермаркет через вхід заходить Щедряк.
- Ну все мені хана.
- Та не бійся ти так, щось придумаємо.
Коли Щедряк підходив до Ауді, то побачив що за нею метушиться капітан Шеремета.
- Що там таке? - гукнув да капітана Щедряк.
- Батона нема пане полковнику. Хлопець якийсь з дуру назвався. Хотів половину бабок таким чином загребти. А грабіжникам багато здалося, вони йому голову і прострелили. Я прикрив, бо жінки як побачать то ще знепритомніють.
- Слухай я вже думаю, може нема на справді ніякого Батона. Так ходить по району легенда. - сумно промовив Щедряк.
- Може й так, пане полковнику. - погодився капітан. Весь цей час він пильно слідкував за діями свого начальника.
Щедряк спостерігав як з під накритого тілом ганчірки тече кров. Поступово ця калюжиця злилася з іншою калюжицею, яка брала свої витоки від іншого небіжчика і утворила мініатюрне озерце крові. Щедряк нарешті вирішив переконатися, що тіло під ганчіркою справді не належить Батону. Він стяг ганчірку. Холодний піт виступив на його чолі і Щедряк гірко прошепотів:
- Це ж Андрій. Бідний хлопець йому ще жити і жити. На Карині одружився би. Вона йому діточок понароджувала б. А тепер буде йому за дружину холодна земля на кладовищі. І не ми йому весільної заспіваємо, а чорний крук на хресті закаркає.
В цей момент по обличчю "небіжчика" потекли сльози. Чи то Андрія зворушила промова шефа, чи то до нього докотився дим і запах горілого від гриля, який був на території супермаркету.
І від журналістів буває користь.
- Кажу я Вам не було ніякого притону. - роздратовано казав Щедряк розфарбованій молодичці. - А я Вам надалі раджу змінити джерело інформації, яке володіє достовірною інформацією, а не якимось неймовірними чутками.
Андрій виявився правий, Щедряк раз згадавши журналістів накликав їх на свою сиву голову. Цілий тиждень Щедряку довелося відбивати журналістське нашестя. Навіть ті журналісти, з якими Щедряка мав більш-менш дружні стосунки не оминули можливості поставити начальнику райвідділення не одне гостре питання. Щедряк неодмінно вбив би того, якби дізнався через кого заварилась вся ця каша. І ось коли здавалося всі питання поставлені і райвідділ навіть зміг зберегти свій авторитет в очах громадськості до Щедряка в кабінет вдерлася ще одна журналісточка.
Після тижня активного спілкування з пресою Щедряк не боявся, що йому можуть поставити запитання на яке він не зможе відповісти. Його турбувало інше - весь вираз обличчя журналістки свідчив про те, що вона сюди прийшла робити скандальний матеріал.
Щедряку вдалося відповідати на поставлені питання так, щоб матеріал вийшов сіреньким і непомітним. Журналістка навіть почала позіхати від нудоти. Щоб добити її до кінця Щедряк вирішив видати "звернення до громадськості". Цей монолог одного разу почув Міністр, коли інспектував одне з сільських відділень. Виголосив "звернення до громадськості" сержант Петренко, алкоголік зі стажем, якому зять з міста, спеціально перед приїздом Міністра написав промову. Промова Міністру сподобалась і він почав її виголошувати в кожному відділені, яке йому доводилось інспектувати. Підлеглі розтлумачили цю промову, як своєрідне слово в моді і почали її проголошувати де треба і не треба. Були навіть випадки, коли такі промови можна було почути на похоронах загиблих міліціонерів, у судді, у прокуратурі. Але найбільше через ці промови страждали журналісти. Щоправда всякому міліцейському чиновнику, який виголошував таку промову вони дошкуляли як могли - фотографували так, щоб жертва виглядала на фотографії щонайменше дебілом.
- ... ми завжди поспішаємо туди, де чекають нашої допомоги. - закінчив нудну десятину хвилинну проповідь Щедряк і задоволено розкинувся в кріслі, спостерігаючи як журналісточка розчаровано опустила очі.
- Допоможіть! А-а-а. Ґвалтують! - почувся раптом жіночий крик, який лунав із одного з приміщень райвідділу.
Всі хто були в кабінеті сполошилися. Кожен вважав, що почути таке в міліції не можливо, але по очах інших розумів, що всі інші теж чули цей крик.
- А-а-а! Караул! На поміч! - знов донісся крик.
- Будь-ласка, залишайтесь тут! - сказав Щедряк журналістці і зірвався з місця. Він вискочив з кабінету з швидкістю, якою не завжди міг похизуватись у молодості. В коридорі він побачив Шеремета і Галущинського, які так само вискочили зі своїх кабінетів. Вони всі дивились на двері кабінету Андрія Неділі. Щедряк ринувся туди і з ходу вибив двері.
- Допоможіть! - знову почув він. - Ґвалтують!
Цього разу крик був трохи тихішим. Скоріш за все білявка, яка кричала втомилась здіймати такий лемент. У білявці Щедряк пізнав Світлану Моцик. Не так давно Світлана залишила професію "нічного метелика" і зайнялася шантажем. Ходили чутки, що це сталось після того як її одного разу мало не вбив клієнт. Відтепер Світлана клеїла на вулиці чоловіків і запрошувала їх до себе в гості. Потім вона рвала на собі плаття, кричала, а її колишня напарниця викликала міліцію. Без напарниці Світлана не працювала - був великий ризик, що сусіди "поглухнуть" і не будуть дзвонити в міліцію. Міліція складала протокол, а "ґвалтівник" отримував від Світлани пропозицію за "маленьку" винагороду зам'яти справу. Міліція розуміла, що сприяє шантажу, але ніяк не могла знехтувати свідчення сусідів про крики о помочі. Тож жертва платила гроші, а Світлана міняла квартиру, щоб ошукані чоловіки не змогли знайти її.
- Що тут діється? - суворо запитав Щедряк у Андрія.
- А Валерій Олександровичу! Ставимо слідчий експеримент: намагається згадати як саме вона кричала, коли на неї напав ґвалтівник. - випалив Андрій, а потім сказав ту фразу, яка буквально шокувала Щедряка. - Ой, нас знімають, а я не голений.
Щедряк розвернувся за його спиною стояв оператор з камерою. Далі за справу взялася журналістка:
- Скажіть Вам тільки, що погрожували. Ваше здоров'я було у небезпеці? - звернулась вона до Світлани.
Реакція Світлани на камеру була вражаюча. Вона закрила обличчя руками і закричала ще сильніше. Звідкись у неї взялися сили, щоб знову кричати і здіймати лемент.
- Сука, не знімай мене. Не знімай мене, я сказала.
В цю мить у Щедряка і Неділі спрацювала професійна інтуїція. Було очевидно, що Світлана володіє якоюсь інформацією і має через це переховуваться. Можливо через цю інформацію її можуть навіть вбити.
- Світлана, ти така красива дівчина і не хочеш потрапити у телевізор? Світлана, це зовсім не страшно. Світлана, чому б тобі не дати інтерв"ю? - почали вмовляти Світлану разом Щедряк і Андрій.
Світлана перелякано подивилась на слідчого і його начальника і зрозуміла, що видала себе.
- Не треба! Я не хочу! - почала репетувати Світлана.
- Ну хіба тобі важко буде дати інтерв'ю для телебачення. Оператор зніміть її ще раз будь-ласка. І візьміть обличчя крупним планом. - дав команду Щедряк.
- Ні, не треба! Він думає, що я мертва, що я утонула.
Тепер треба було давити.
- Хто він! Кажи хто він, кажи! - почав кричати Андрій.
- Батон. - тихо прошепотіла Світлана.
В кабінеті запанувала тиша. Здавалось в цей час в управлінні замокли абсолютно всі, навіть миші і таргани.
Журналістку і оператора Щедряку довелося брутально випровадити з відділення. Перспектива нарешті взяти Батона вгамувала його острах "засвітитись" в пресі не найкращим чином. За наступні дві години Андрій і Щедряк дізналися, що свого часу Світлана зняла дуже багатого і щедрого клієнта. По паспорту клієнт був Сергєєв Микола Петрович 1977 року на народження, але на справді це був Мельник Олег Андрійович 1975 року народження, більш відомий і в кримінальних кругах, і слідчим як Гандж за своє надмірну любов до маріхуани. Ганджу було мало отримати тілесні від Світлани, йому треба було похизуватися своїми досягненнями в кримінальному світі. Коли ж він курнув то тоді дав своєму язичку повну волю. Гандж гордо розповів, що вже два місяця він тусується з Батоном. Досі у функції Ганджа входила тільки обов'язки по забезпеченню банди Батона машинами, дівками, горілкою і їжею. Але вчора йому дали можливість брати участь у нападі на кандидата в депутати, місцевого підприємця. Батон не цікавився політикою, але від суперника кандидата було обіцяно великі гроші. А завтра вони мають здійснити ще один напад на докучливого прокурора, який сильно копав під замовника Батона.
- Стривай, стривай, а коли це було? - перебив розповідь Світлани Щедряк.
- Ну як коли? - перед перевиборами. А як раз на Першомай. - почала згадувати подробиці Світлана.
- Ага, а третього було вбито Васю Шевченка. Копав він на багатьох, але з політиків на Лациса, Бойченко і Малинко.
- Але у Лациса така "служба охорони" серйозна, що вони розібралися б без Батона. Малинко вже тоді ходив під ковпаком у СБУ і якби він замовив когось з конкурентів ми б про це дізнались. А есбешніки його навіть на параші прослуховували, значить і прогавити ніяк не могли такої інформації. Коли есбешнікі його взяли то замовлення Васі на нього на суді не фігурувало. Значить це не його рук справа. Отже залишається тільки Бойченко.
- Тим паче він здається в юності в одній колонії з Батоном сидів. Треба буде цей момент його біографії глибше покапати, може ще якісь зв'язки знайдемо. Ти чого? - звернувся Щедряк до Андрія, в якого на обличчі з'явилась дивна посмішка.
- Та нічого. Цікавий у нас політичний бомонд в районі.
- Добре, що ти ще знаєш? - повернувся Щедряк до свідчень Світлани.
Ганджа зовсім не міг тримати язика за зубами і наступного разу, коли Світлана його знов побачила у нього до ніг була прив'язана брила. Вона чула як він благав не вбивати його, але вже наступної миті він разом з брилою був скинутий з мосту. Потім була черга Світлани. Вона не пам'ятає як її перекидали через міст, як падала, як впала на мілину. Бандити почувши плескіт води вирішили, що Світлана пішла під воду на віки вічні. Роздивитись чи потонула Світлана вони не могли, Батон спеціально вибрав ділянку моста, яка не освітлювалась. Світлана перебувала в воді до світанку. Коли почали з'являтися промені сонця її витягнув якийсь рибалка, який якраз вирішив перевірити ятери. Коли човен рибалки підплила до берега Світлана вискочила з неї і чим дужче побігла куди дивились очі.
Слухаючи свідчення Світлани Щедряка непокоїло лише одне - хтось в його відділі явно "зливав" інформацію Батону. "Стоп! - осяяло Щедряка, - а нехай стукач сам стане елементом пастки для бандитів!" Головне зробити так, щоб сьогодні ж всі його підлеглі знали про нового свідка по справі вбивств на замовлення і тоді Батон сам до них прийде. Але треба, щоб хтось поки забезпечив охорону Світлани і вів спостереження за квартирою в якій вона мешкає, адже Батон із бандитами туди просто зобов'язаний з'явиться. Щедряк вирішив, що доведеться все таки розкрити всі карти перед Шереметою (треба ж комусь довіряти) і Андрія (не тому що він людина Ляха, а тому, що "стукач" зливав інформацію ще до того як він з'явився у відділі). А Світлана може поки побути на дачі Ляха (мабуть не треба пояснювати, що тихий закуток з дачами працівників МВС охоронявся більш ніж добре і якби бандити дізналися, що Світлана перебуває там, то дістати її там вони не змогли б). А для Батона Щедряк "випише" якусь працівницю МВС. Вона загримується під Світлану і засвітиться на якійсь малині. Далі треба буде просто не спускати з неї очей. Потайки Щедряк сподівався, що до затримання Батона справа не дійди, а Бойченко сам його ліквідує щоб прибрати сліди. Тоді і його люди будуть цілі і бандитів менше на цій землі буде.
