"Валерій Олександрович, до Вас з міністерства!" - перелякано сповістила Людочка начальника одного із районних управлінь МВС міста Києва Щедряка Валерія Олександровича.
Щедряк не встиг прибрати всі папери зі столу, як до кабінету зайшов незваний гість із Міністерства.
Він міцно закрив за собою двері і з порога прикрикнув:
- Погано працюємо, Валерію Олександровичу! До Вас гості прийшли, а у Вас на столі ні чарки, ні пляшки!
- У тебе ж виразка Стьопа! - весело відповів Щедряк впізнавши у гості з Міністерства свого старого товариша Ляха Степана Васильовича.
- Валєрік, у мене нерви і дебіл зять, якого в цілях безпеки людства треба запроторити до в'язниці. Але перш ніж це зробити, треба повбивати всіх тих мудаків, які дали йому диплом лікаря.
- Стьопа, ти два роки нічого не пив, бо твій зять не може правильно поставити діагноз! - зареготав Щедряк.
- Смійся, смійся, а ми в Міністерстві якраз вирішили поновити автопарк твого відділу.
- Стьопа, вип'ємо ...
Пляшка коньяку була вже напівпорожня, коли Стьопа змінивши веселий тон по-діловому звернувся до Щедряка:
- Валера, у тебе останнім часом в районі почав зростати рівень злочинності. Злочинність зростає, а людей в тебе мало. Валера, візьмеш до себе мою людину, - чи то запитав, чи то наказав Лях.
- Стьопа, скажи чесно, ти через це до мене прийшов?
- Валера, давай без цього... Не треба... Валера, людина в мене хороша і машини хороші, нові. Валера, твоєму відділу машини потрібні? - сказав Лях, бажаючи змінити тему розмови.
- Стьопа, а ти знаєш скільки мені пропонують за таке працевлаштування люди з мерії? Тобі відомо на скільки років мене обіцяє запроторити за грати прокурор, якщо я не візьму його людину? - агресивно розпочав Щедряк, - Стьопа, а якщо я твою людину не візьму - ти що, машини забереш?
- Валєрік, ти мене за стерво не тримай, - образився Лях, - я тобі хорошу людину пропоную. Валера, я тебе хіба колись підводив?
Щедряк заспокоївся. Дійсно жодного разу не було так, щоб Лях його підставив. Лях скоріш був навпаки, його янголом-охоронцем і зовсім не раз прикривав Щедряка, коли той попадав в опалу.
- Добре, Стьопа пробач, - заспокоївся Щедряк, - просто здавалося місяць тому всіх сук і стукачів на чисту воду вивели, як відчуваю що в відділі вже нова суках з'явилася. В районі банда орудує і так наче нічого геть не боїться. Третій раз виїжджаємо по наводці, а маємо лише закатованих інформаторів.
- Знаю я про твою банду Стьопа. - знов повеселішав Лях. - Давай так, якщо мій хлопець візьме твою банду з тебе поляна. А за мерію і прокуратуру ти не переживай, розберемося...
- Добре, Стьопа, візьму я твою людину. Тільки якщо цей хлопець такий прудкий, як ти його вихваляєш, чого ти його до себе не візьмеш?
- Та я б його до себе взяв та боюсь хлопець молодий з вищим керівництвом характерами не зійдуться. Ти ж їх молодих знаєш: їм все по своєму треба, досвід зовсім не поважають.
- В нього характер, так ти його значить до мене? - посміхнувся Щедряк.
- Ну слухай мені що його на вулицю викидати через його характер. А в тебе він якраз перевиховається, - почав підлещуватись Лях, - це в Міністерстві розбиратись не будуть, що молодий, вони ж звикли що перед ними всі плазують. А в тебе він перевиховається. Ти пригадай скільки шпани ти з вулиці витягнув, скількох нормальними людьми зробив. Валера, не пожалкуєш.
Щедряк від цих слів буквально розцвів і великодушно виніс своє остаточне рішення:
- Добре Стьопа. Не переживай. Сказав візьму - значить візьму.
- Готуй поляну Валера - усі бандити будуть сидіти тепер за гратами. До речі під моїм контролем наступного тижня "наркушніки"* будуть серйозних ділків брати. То можеш якраз подивитись як мій протеже працює. Ось побачиш хлопець просто ас у своїй справі. Готуй поляну Валєрік.
Ну добре, досить мені його вихваляти, не на заручинах, - вирішив змінити тему Щедряк, - Давай краще ще по одній...
* Відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків.2. Червона Феррарі.
По трасі на шаленій швидкості мчала червона Феррарі з відкидним верхом. За нею навздогін мчало п'ять міліцейських машин, ввімкнувши сирени.
- Давай, давай, тисни дорогий, швидше! - весело підбадьорював молодого водія дорогої машини його супутник, колоритний бородань кавказької зовнішності, років сорока.
- Нічого, зараз відірвемось! - галасував модно вдягнутий молодик, щоб перекричати завивання міліцейських сирен.
Звичайно довго така погоня тривати не могла. Водій Феррарі збільшив швидкість і ось відстань між втікачами і переслідувачами почала помітно збільшуватись. Спочатку п'ять метрів, потім десять, двадцять, тридцять. Коли ж відстань між машинами збільшилась до п'ятдесяти метрів, то погонею це взагалі вже не можна було назвати. Можна було подумати, що п'ятірка міліцейських машин переслідували червоний Запорожець або синій Жигулі, які везли у місто клієнтів з літовища. Зрозумівши всю марність погоні перша міліцейська машина загальмувала, зупинилась. З неї вийшов генерал Лях, зробивши пару кроків навколо машини, він сів на узбіччя і взявся руками за голову. Тоді з машини вийшов водій і запитав.
- Що будемо робити, Степан Васильович? - і виправдовуючись додав, - Я ж казав не здоженемо, у них машина швидка дуже.
Лях підвівся, сплюнув і зібравшись з думками спокійно промовив:
- Нічого я знаю куди ці пташки полетіли.
Вже через півгодини червона Феррарі була в центрі міста і зупинилась біля кафе, яке було схоже на тисячі інших кафе, які є в місті Києві.
За одним з столиків сиділа Карина і Руслана, дві подруги які стомлені липневою спекою, вирішили відпочити в кафе, поласувавши шоколадним морозивом. Спостерігаючи як браво вискочили із машини молодий хлопець і бородань, Карина сказала спокійним безтурботним голосом:
- О, здається до нас зараз будуть чіплятися!
Руслана обернулася, озирнулася довкола і так само спокійно промовила:
- Ні. У тебе за спиною ще двоє таких як ми сидить. Так що можеш спокійно доїдати своє морозиво.
Дійсно у Карини за спиною сиділи дві вульгарно нафарбовані молодиці, які демонстративно нудились, повільно потягуючи свої коктелі. Карина обернулась, уважно подивилась на суперниць і всміхнувшись сказала:
- Давай так, якщо вони почнуть чіплятися до них - плачу я, якщо до нас
- ти.
Руслана поміркувавши, що якщо чіплятися почнуть таки дійсно до них, то за морозиво доведеться платити не їй, а залицяльникам швидко погодилась. Тепер залишалось чекати. Бородань і молодик тим часом підійшли до столика з нафарбованими дівулями, зупинились. Дівулі всміхнулись, Карина ображено зімкнула вуста. Але тут бородань розвернувся і голосно звернувся до Карини і Руслани:
- Дєвушкі, можна к Вам подсєсть.
Карина посміхнулася і дзвінко промовила:
- Так!
Поки ж молодик і бородань сідали за стіл, вона обернулася і з задоволенням спостерігала, як дві розфарбовані ляльки дістали дзеркальця і розгублено розглядали себе в них, певно списуючи свою поразку на погано підведені брові, чи на занадто яскраву помаду.
- І як же звуть таких чарівних дівчат? - солодко промовив молодик.
- Карина, - дзвінко пролунав голос Карини.
- Руслана, - представилась Руслана.
- А чи можемо ми дізнатись як звуть наших кавалерів? - поцікавилась Карина.
- Ох уж еті женщіни, всьо ім надо знать? - посміхнувся бородань.
- Прошу пробачити мого друга, але він просто дуже соромливий. Знайомтесь прямий нащадок графині Шереметьєвої і шаха Арабян і просто його світлість Артур. Зараз він проживає у вигнанні, оскільки його злий молодший брат вирішив захопити всі плодючі землі, якими володіє їх рід і найняв ватагу найстрашніших шибайголів Вірменії, щоб вони принесли йому голову Артура.
- Слухай, скільки разів тобі казати я із Азербайджану, Азербайджану! - раптом швидко затороторив українською Артур.
- Азербайджан, як цікаво! - мрійливо промовила Руслана.
- Так, Азербайджан, я згадав. Шибайголови переслідували його аж до українського кордону. Вони переслідували його і далі, але наші відважні прикордонники зацькували їх собаки. Оскільки собаки були дуже голодними, то тепер вже вони переслідували бандитів до кордону Вірменії.
- Азербайджану, - аж зарепетував Артур.
- Так Азербайджану. Але і на Україні Артур не був у повній безпеці. Адже він був як дві каплі води схожий на свого двоюрідного брата по материнській лінії, якому вдалося обікрасти нашу вітчизняну мафію. Така схожість дорого обійшлася Артуру. Мафіозі всієї країни почали полювати на нього. І ось тоді ми з ним познайомились. Я знайшов його вночі на вулиці. Він лежав непритомний, в крові на холодному асфальті. Я його тоді підібрав і виходив.
- Карина, Руслана ві єво нє слушайтє. Он только баснямі корміть і может. А такіх дєвушек нє баснямі корміть надо. У нєго просто нікогда нєт дєнєг. А ви знаєтє как умєєт угощать Артур. Мнє для такіх дєвушек как ви нічєго нє жалко. Офіцант!!! Офіцант, бістро сюда всьо самоє лучшеє что єсть в етом чудєсном шатрє.
Коли офіціант приніс пляшку червоного вина і шашлики, Артур встав і голосно, так щоб міг почути кожен відвідувач кафе промовив:
- Я хочу сказать тост за двух прєкрасних дєвушек, за … Андрєй бистро на пол. Они здесь. Якщо поквапимось зможемо втекти. - Швидко змінив тон Артур на різкий. І сам впав на підлогу. Після цього Андрій і Артур почали як можна тихіше плазувати по підлозі вже не до машини, а зовсім в іншу сторону. Що явно свідчило про їх наміри втекти через двори. К кафе під'їхало п'ять міліцейських машин.
З машин висипались люди всі з чорними масками на голові і з автоматами. Із першої машини вийшов кремезний чоловік, з гуком закрив дверцята машини, підійшов до червоної Феррарі і голосно вигукнув:
- Так і знав, що ми їх тут знайдемо. Швидко оточили територію і щоб жодна душа не проскочила.
Андрію і Артуру вже майже вдалося досягти своєї мети і непомітно залишити кафе, як автоматники в чорних масках оточили кафе. Тоді вони так само тихо розвернулися і поплазували до столика дівчат, вочевидь вважаючи, що там їм буде безпечніше. З першої машини вийшов ще один чоловік. По його обличчю було зрозуміло, що він не відноситься до головних героїв драми, що ось-ось мала розгорнутись в цьому маленькому кафе. Він сам із зацікавленістю спостерігав за діями автоматників і їх командира.
Тим часом генерал Лях повільно підійшов до одного з столиків і почав роздивлятись чи не сховався хтось під ним. Поки він це робив, із під столика Карини і Руслани показалась рука, яка простягла дівчатам золотий ціпок. Карина і Руслана заклякли і тому не могли простягнути руку, щоб забрати його. Тоді рука кинула ціпок у чашку з морозивом і сховалася. Коли ціпок почав тонути у розталому на спеці морозиві з під столика почувся шепіт:
- Дівчата, це Вам. Ви самі вродливі. Вибачте, що так вийшло. Може зустрінемось ще якось, якщо залишимось живі?
Тим часом генерал Лях оглядав вже другий столик, а кільце автоматників поступово звужувалось. З'ясувавши, що під другим столиком теж нікого немає, генерал Лях нарешті підійшов до столика Карини і Руслани. Дівчата, незважаючи на літню засмагу, сиділи білі мов крейди. Вони не знали чого більше боятися: чи того, що їх посадять за грати через золотий ціпок, який їм тільки, що підкинули; чи очікувати стрілянини, в якій вони можуть стати випадковими жертвами. Коли генерал зупинився біля їх столику вони вже готові були впасти на підлогу разом з їхніми новими знайомими.
- Спіймаю цього вірменина - приб'ю! - голосно сказав генерал.
- Товаришу генерал, скільки раз Вам казати: я з Азербайджану. Розумієте з Азербайджану. - Раптом вискочив з-під столика Артур.
- Нічого страшного, ти коли в Київ вперше приїхав теж спочатку думав, що це Росія. - Процідив крізь зуби генерал.
- Да, він навіть Кремль просив йому показати. - Вискочив з-під столика тепер вже Андрій.
Скоріш за все Андрій і далі продовжував би свою розповідь, наприклад про те як він із кращих намірів хотів таємно провести Артура у Маріїнський палац, але Лях не витримав і зірвався.
- Підарас, я тобі, що сказав - як тільки операція закінчиться все одразу повернути: машину, костюм, ціпок - все. А ти що? В канцелярію переведу. Все життя в папірцях копирсатись будеш.
- Товаришу генерал, дозвольте доповісти, мені не можна в канцелярію. В мене алергія на пил і клей. Про мою алергію навіть один професор медицини хотів наукову роботу писати. Йому вже ООН мало грант виділити, але…
- Замовкни. - Обірвав Андрія Лях, не бажаючи далі слухати його сповідь. І щоб не давати йому можливість продовжувати цей цирк далі, звернувся до Артура. - Артур, ти ж майор, як ти міг? Пішов на попутній у цього телепня. А ти, - знов звернувся Лях до Андрія швидко знімай піджак, мені його через півгодини, треба в магазин повернути. Давай роздягайся. Сорочка теж не твоя.
Андрій на диво спокійно зняв з себе одяг, а коли залишився в одній майці заявив Ляху:
- А краватка моя, - вихопив з купи одягу краватку і швидко її надів. Краватка і моряцька майка не менш дивне видовище ніж поблажливе ставлення генерала до своїх підлеглих.
- Тепер ціпок! - суворо скомандував Лях.
- Ось! - простяг Андрій Ляху чашку з морозивом.
Лях тяжко зітхнувши глянув на Андрія, але розуміючи всю безперспективність розмов з Андрієм розвернувся і пішов до машини. І зупинившись лише біля самої машини, повернувся і вигукнув:
- Андрію, до речі познайомся, це - Валерій Олександрович. Через два тижня ти переводися у його відділок. Вважай це підвищенням за бездоганно проведену операцію. Все. - Валерій Олександрович, я гадаю ми з Вами вже сьогодні досить потряслись у цій машині. Сідайте сюди, я поведу. - І двоє друзів сіли в червоний Феррарі.
- Моторний. Дійсно. І прудкий. Дякую, що не збрехав. - вимовив Щедряк, коли Феррарі рушила з місця.
- Валера… - неначе виправдовуючись почав Лях.
- Та не турбуйся заберу я його. Я ж обіцяв, значить зроблю. - Далі розмова стихла і після паузи Щедряк запитав: - Слухай, а хто він тобі, що ти їм так опікуєшся.
- Пам'ятаєш у мене дочку трохи не викрали, коли вона їздила в Югославію фільм знімати. Так це і є той герой, що увірвався в табір викрадачів і ніхто звідти вже живим не вийшов. Він там тоді миротворцем від ООН був. Та ти їм теж задоволений будеш… - Лях хотів сказати ще щось, але мотор заглух і машина зупинилася, - Сука, весь бензин витратив. Тепер доведеться за свої заправляти.
Тим часом Андрій розгублено стояв в кафе, тримаючи руки в кишенях. Артур згадавши про якісь справи поїхав в одній із машин. Андрій переминався з однієї ноги на іншу, вочевидь щось розмірковуючи, повернувся в сторону дівчат і запитав:
- Дівчата чи не пригостите ви чашкою кавою бідного охоронця порядку.
Так! - миттю відповіла Карина і згадавши, що сьогодні платить Руслана додала: - Тільки такому мужньому чоловікові не личить ласувати однією кавою, в цьому кафе кажуть готують чудовий борщ і смажену картоплю…
3. Як би люди не були вдячними ...
- … та я вже й отруту залишав і капкан ставив - нічого не бере. А головне, що мені через цього щура теща скоро печінку виїсть. - жалівся Галущинський своєму колезі по відділку, коли до кабінету зайшов Щедряк разом з Андрієм Недільним. Щедряк зайшовши неголосно кашлянув, але досить, щоб це почули підлеглі і звернули на його увагу. Підлеглим не треба було пояснювати з якою метою кашлянув їх начальник і вони одразу стали струнко. Зрозумівши, що Щедряк завітав до кабінету виключно з метою ознайомлення робочого колективу з новим працівником про якого вже другий тиждень по відділку ходили різноманітні чутки, Галущинський і його товариш капітан Іван Шеремет полегшено зітхнули і почали з зацікавленням розглядати їх нового колегу. На перший погляд він нічим особливим не відрізнявся від інших відомих їм колег, такі самі прості риса обличчя, така сама статура. Внаслідок цього у Галущинського і Шеремета одразу виникли сумніви у дійсності всього почутого, а також впевненість в тому, що його колишній шеф скоріш за все любив робити із мухи слона.
- Прошу уваги, це наш новий співробітник - Андрій Неділя. Оскільки банда Батона і досі не спіймана ближче познайомитесь потім. Швидко введіть його в курс справ і о третій я Вас чекаю у себе в кабінеті. Поки все. І пам'ятайте, поки банду не зловимо ніхто у відпустку не піде.
- Валерій Олександрович. - в один голос почали Галущинський і Шеремет.
- Я теж. Так, що будемо пектись в цій конторі разом. Сподіваюсь зрозуміло. - буркнув Щедряк і вийшов із кабінету, в якому залишились Андрій і трохи розлючені Галущинський і Шеремет.
- Іван, - коротко відрекомендувався Шеремет, зробив крок вперед і простягнув руку Андрію. Андрій її потис і на всякий випадок нагадав:
- Андрій.
Галущинський підходити не став, а просто обперся об стіл, склав руки і лише тоді представився:
- Юра! Що у вас там по "наркоті" нового.
- Травлять щурів сльозогінним газом, - знайшовся одразу Андрій, - у мене одна газова шашка і досі десь вдома валяється.
Обличчя Галущинського в цю мить просто засяяло від щастя.
- Вона плакала, проси що хочеш, вона плакала, - зустрів у понеділок Галущинський Андрія, коли той ввійшов в кабінет.
Причина такого піднесеного настрою Галущинського була та сама газова граната, яку йому напередодні вихідних подарував Андрій. Озброївшись газовою гранатою Галущинський поїхав на дачу разом з сім'єю раніше ніж звичайно. Ніхто із родини не міг повірити, що їм всім довелося встати о п'ятій годині ранку, тільки для того, щоб чим швидше вижити щура з сараю. Навіть наймолодший, який найбільш за всіх любив татка скиглив всю дорогу. Але дужче всіх Юрію допікала його теща - Варвара Спиридонівна, яка відчитувала його всю дорогу за те, що він підтримав старшу дочку у її прагненні покинути музичну школу. Намагання довести, що музична школа відчутно відбивається на родинному бюджеті, а сама ж дочка за всі попередні роки так і не проявила жодних талантів до музики призвели ще до більшої сварки. Та досить було Галущинському приїхати на дачу, як він забув про всі негаразди і розпочав полювання на щура. Спершу він ретельно оглянув нору біля сараю, при цьому він весь час при цьому дивно посміхався. "Ну якої ти тепер заспіваєш щуряча морда? Так знай же: помста - найсолодша річ на світі!" - думав він про себе. Слід зазначити, що учасниками цього дивного ритуалу були також двоє синів Галущинського, яким кортіло чим швидше побачити як татко смикне за кільце гранати. Підбадьорений зацікавленістю дітей Галущинський врешті-решт смикнув за кільце, швидко проштовхнув гранату у нору сантиметрів на двадцять, після чого ретельно накрив нору трьохлітровою банкою. Галущинський з дітьми з цікавістю спостерігав, як в банці почав клубочитися газ. Дивлячись на це, Галущинський уявляв як газ заповнює нору, як щур тікає зі сльозами на очах і вже ніколи більше не повертається в цей сарай, який став свідченням його слабкості перед здатністю людини всіма можливими засобами виживати своїх конкурентів зі своєї території. Минуло п'ять хвилин і Галущинському набридло спостерігати як газ клубочиться в банці, до того ж шлунок нагадав, що з ранку він перехопив тільки бутерброд і склянку чаю і Юрій вирішив пошукати чогось поживного на кухні. Він покрокував до дачного будиночку. Коли він ввійшов будинок то одразу відчув щось дивне. В будинку було чутно якийсь стогін. Стогін доносився якраз з кухні. Наступної ж миті Галущинський кинувся до машини, де в нього був схований пістолет і озброївшись Юрій увірвався в кухню.
- Стояти, падлюки, хто поворухнеться - стріляю. - вигукнув звичну для себе фразу Юрій.
Але ніяких злодіїв на кухні не було, натомість Варвара Спиридонівна і Ксеня, дружина Юрія якось дивно ридали. Помітивши як з під кухонної шафи клубочиться дивний димок Галущинський все зрозумів. Він схопив дружину і тещу і виштовхнув їх з кухні. Коли він вибіг на вулицю, то в нього також почали навертатися сльози.
Ксенія і Варвара Спиридонівна плакали іще півгодини. Коли ж вони заспокоїлися, то були такі виснажені, що не могли навіть слова сказати. На кухні було відкрито всі вікна, але навіть коли звідти вивітрився весь газ вони туди панічно боялись зайти. Як наслідок Юрію з дітьми довелося всі вихідні вгамовувати голод яблуками, грушами і огірками. Але головне, що Варвара Спиридонівна всі вихідні промовчала. Газ подіяв на неї якимось дивним чином. Можливо вона просто почала побоюватися, що зять наступного разу дістане нервово-паралітичний газ. Як наслідок Галущинський вперше за останній рік мав змогу виспатись. Тож в понеділок Галущинський прибув на роботу радісний як ніколи, хоча трохи голодний.
- Вона плакала, проси чого побажаєш.
Андрій в руці стискав фоторобот Карини. Того дня коли вони познайомилися йому так і не вдалося дізнатися більше нічого - ні де вона живе, ні номер телефону. Річ в тім, що коли Андрій якраз вирішив перейти до ближчого знайомства к кафе під'їхала біла Волга з якої вискочив кремезний чоловік із словами: "Так ось з ким ти мені сука рога наставляєш!", почав бійку з парою, що вже закінчувала обідати. Звичайно Андрію довелося втрутитися. Дівчата захоплено спостерігали як Андрій легко відвертався від ударів розлюченого рогоносця, який був такий розлючений, що не звернув навіть уваги на те, що перед ним працівник міліції, тим паче так дивно вдягнутий. Аж раптом в Руслани задзвонив мобільний. Телефонна розмова тривала всього пару секунд, коли вона скінчилась Руслана звернулась до Карини: "Професор з'явився, він на факультеті до другої буде. Побігли ми ще встигнемо йому залік здати!". Почувши це Карина з жалем подивилась на Андрія і зібравши сумочку вибігла з кафе. Двадцятьма хвилинами пізніше, здаючи залік, Карина думала тільки про те, що треба було через офіціанта передати телефон для Андрія. А Андрій тим часом розправившись зі своїм противником, помітив, що проґавив дівчат і від розгубленості неначе застиг посеред кафе.
- Да Андрюха справа не з легких, - сказав Галущинський вислухавши всю історію і обміркувавши скільки людей доведеться опитати, щоб отримати хоч якусь зачіпку. - Та не журись - і не таких ловили! - вирішив він підбадьорити Андрія і взявши копію фоторобота рушив на пошуки Карини.
"Розпочинати будь-який пошук треба з бабць, які цілими днями сидять під під'їздами і обмінюються досвідом про те хто, коли, з ким і навіть як." - думав Галущинський обстежуючи квартал за кварталом.
- Бабуню, Ви цієї дівчини ніколи не бачили? - запитав Юрій бабусі, яка як він помітив почала придивлятися за ним, коли він опитував таких як вона бабусь біля сусіднього під'їзду.
- А навіщо Ви її розшукуєте? - запитала бабця спочатку уважно оглянувши посвідчення Галущинського і тільки після цього звернувши увагу на фоторобот.
- Підозрюється у вбивстві. - не задумуючись збрехав Юрій. Слід відзначити, що зробив він правильно. Почни він розповідати про любовь-морковь бабця або не повірила б жодному йому слову, або дала волю своєму язичку і невдовзі весь район би думав, що міліція замість того, щоб ловити бандитів крутить романи. Галущинський це добре усвідомлював. Крім того це була не перша бабця, якій він вішав локшину. Змінювалася тільки стаття карного кодексу за якою Галущинський розшукував Карину - розповсюдження наркотиків, ухилення від сплати податків, інтелектуальне піратство і навіть розбещення неповнолітніх.
- І кого ж вона вбила? - зацікавилась бабця.
- Вона тільки підозрюється. Вбито власника одного дорогого магазину. Відпрацьовується версія - вбивство через ревнощі. Власник був великим ловеласом. - вирішив відкрити перед бабцею всі подробиці неіснуючої справи, щоб вона швидше почала згадувати чи не бачила вона де не будь Карину.
- Ні синку, не бачила я такої. - нарешті відповіла бабця.
- Ну що ж тоді прощавайте. - зітхнув Юрій і пішов далі. Йому вже почало набридати роль Амурчика. Крім кожна така бабця випитувала найрізноманітніші подробиці при цьому не даючи у відповідь ніякої інформації. Через п'ять хвилин після того як Галущинський поговорив з бабцею з під'їзду вийшла Карина і привіталась з старенькою.
- Здрастуй Кариночка, - привіталась також старенька, пильно вдивляючись їй услід. Коли Карина зникла вслід за Галущинським на першому поверсі відчинилось вікно і з нього друга старенька.
- Віра, я тобі зараз таке скажу, ти знаєш, що ця фіфачка розбещує неповнолітніх…
- Всі до Санича, - заглянув в Кабінет Андрія капітан Шеремет.
Андрій зайшов в кабінет останнім. Відчувались, що всі нервували. Як тільки всі всілись, Валерій Олександрович почав:
- Вітаю, повний бардак розвели. Мало того, що банду Батона спіймати не можемо так тепер ще прітон під самим боком розвели. Ось тільки що отримав інформацію. Громадянка Добронравова Карина Миколаївна займається розповсюдженням наркотиків, розбещує неповнолітніх. Нещодавно з метою усунення конкурентів замовила одного місцевого авторитета. В квартирі можуть бути вибухові пристрої.
- А Усами бен Ладен в неї не переховується. - вставив Шеремета і зловивши погляд Щедряка одразу осікся.
- Часу на жарти немає. Всі на виїзд. Не мені Вас навчати, але будьте обережні, схоже цій Добронравовій нема чого втрачати.
Хоча мало хто вірив, що якась дівуля може заправляти такими ділами, але нервовий настрій Щедряка передався всім. Єдиний хто прагнув цього виїзду більше всіх був Андрій. Ім'я "Карина" пробудило у нього спогади і в нього було враження наче він рушає у погоню за привидом.
Беркутовці вибили двері, одразу за ними в квартиру увірвались Шеремет і Андрій.
- Я в кімнату, ти на кухню. - На ходу скомандував Шеремет.
Андрій ринувся на кухню, за ним ще два беркутовці.
- Руки вгору! - викрикнув Андрій увірвавшись на кухню. Як раз в цей момент Карина знімала з плити каструлю з борщем. Чи то вона хотіла якнайшвидше виконати наказ озброєного чоловіка в якому вона ще не впізнала Андрія, чи просто з переляку, але каструля полетіла на підлогу. Добряча половина борщу при цьому прийшлась на джинси Андрія. Андрій поморщився, відчуваючи як борщ обпікає його ноги.
- Андрій! - здивувалася Карина.
- Карина! - отямився Андрій. - Карина, а що ти тут робиш?
- Я тут живу! А ти?
- Ловлю бен Ладена. - зніяковіло сповістив Андрій.
- Андрюха, що у тебе? - крикнув через стінку Шеремет.
- Все нормально - чисто! - дав знати Андрій.
- У мене теж. Так і знав, що якась туфта. - зробив короткий підсумок капітан.
В цей момент на кухню зайшов Щедряк.
- Чортівня якась, тепер і в Міністерстві, і в прокуратурі будуть думати, що ми за гроші знищили всі докази і відпустили урок на волю. - вилаявся він. - Ти вже вимазатися встиг. А якщо через хвилину треба було б інтерв'ю журналістам давати? Ти знаєш що б вони розпотякали.
- Не треба про журналістів, Валерій Олександрович, ще наврочите. - не дав продовжити Щедряку повчання Андрій.
- Це ти правильно кажеш. - сказав Щедряк і крикнув у коридор. - Ну що хлопці, інформація не підтвердилась. Будемо вважати цей виїзд тренуванням максимально наближеним до бойових дій. Всі по машинах.
- Товаришу полковник, ваші люди схоже залишили мене без дверей. Ви не могли б залишити цього молодого парубка для мене в якості охоронця поки їх не поставлять на місце. - раптом звернулась до Щедряка Карина.
- Так, так. Звичайно, добре. - погодився Щедряк, ще раз глянувши на штани Андрія.
- Ну що так і будеш стояти. Давай стягай штани. - посміхаючись сказала Карина Андрію, коли крім їх двох нікого в квартирі більше не залишилось. Поки Андрій отямився Карина вже підняла каструлю з підлоги і тепер тримала її в руках.
Андрій почувши таке швидко почав стягати з себе сорочку, скинув кросівки, швидко розстібнув джинси і не встигла Карина сказати слово, як він почав знімати з себе труси. Армія навчила Андрія швидко одягатись і роздягатись. І ось він стояв перед Кариною в костюмі Адама.
Карина побачивши Андрія повністю голого загадково посміхнулась. Андрій розтлумачив для себе цю посмішку як добрий знак.
- Тепер ти роздягайся! - сміливо сказав він. В цей момент він відчув як каструля, яку тримала в руках Карина опустилася йому на голову і залишки борщу розтікаються у нього по голові. На щастя залишки борщу були вже не такі гарячі, як перша порція, яку довелось "скуштувати" Андрію.
- За що? - почула Карина з-під каструлі. - Ти ж сама сказала, щоб я роздягався.
Карина підняла з підлоги джинси і попрямувала до ванної кімнати вигукнула:
- Я поки твій одяг попру. А ти бери ножа і чисти картоплю, бо я через ваші маневри залишилась без вечері.
