Завтра! Завтра! Завтра!
Все почнеться саме завтра. Нове життя. Наповнене неясним-незрозумілим фантастичним змістом.
Мазохістське задоволеня набирати текст при світлі монітора, не вміючи набирати досконало насліпо. Недовчився. Як і все у житті. Недо… Універсальний префікс.
Але завтра все буде інакше. Не буду пити, почну займатися спортом. Подоробляю усе недороблене на роботі (що «висить» уже місяцями). Вернуся у сім’ю. Працюватиму над собою. Скільки цінних-важливих речей можна зробити. Ще можна встигнути зробити. Але завтра.
Звичайно, шо всі ці думки значною мірою від «ожиріння». Тобто. Коли приходиш з роботи і не маєш на що потратити енергію. Тобто, на роботі не було божевільного дня. Після яких, зазвичай, уже не до творчих мук. Або не було чергового дня народження, кінця тижня, іменин, обмивання покупок, виставляння кимось могоричів за дійсні, надумані або майбутні послуги, вливання у колектив, відходу у відпустку, проводів на пенсію. Приїзду-перебування-від’їзду всіляких комісій та перевіряючих, семінарів, конференцій по обміну досвідом, нарад, науково-технічних рад, відрядження (усі дні за винятком дня приїзду), днів народження родичів, п’янок з причини поганого настрою у когось або в тебе, професійних свят українських (у тому числі день студента, день знань, день науковця, день борців з курінням, день миру, день матері, день валентина, восьмого березня, день армії, день незалежності, день конституції, день злуки, день возз’єднання, день роз’єднання, день соборності), свят радянських (23 лютого, 7 листопада, двох днів конституції - 7.10, 5.12, дня міліції, днгя військово-морського флоту, дня прикордонника).
Але то все завтра. Тобто, нове житя почнеться, якщо завтра не буде жодного з вищепелічених приводів його не почати.
По суті – магічне слово. Оце чому в темноті набираю. Тому що позавчора лампочка згоріла. І шоб не ризикувати – треба виключити комп’ютер, викрутити лампочку, вкрутити нову лампочку, ввімкнути світло, ввімкнути комп’ютер. Що є дуже складно як максимум і не раціонально як мінімум. Тому що ЗАВТРА (третій – ні, четвертий день) можна буде винайти момент, коли комп’ютер буде вимкнений і тоді змінити лампочку.
А от якби я її ще позавчора не поміняв. То про що би нині так довго писав. І взагалі, здається щось у тому є. В цих тяжких муках при моніторовому освітлені. Нагадується, що колись до електрики при свічках порядні люди писали. Теж не 100 ват освітлення. І Сальвадор Далі згадався, який вжягав максимально тісні мешти і тяжко від них мучився, вважаючи шо то позитивно на його творчість впливає.
Та менше з тим. Все це вкотре (вдесяте, всоте, втисячне) відкладається на завтра. Щоб визріло. Щоб поперло. Фонтаном.
А сьогодні ше можна випити пива, подивитися футбол, чи якусь дебільну телепрограму, ще можна почитати книжку якусь для «усереднених мізків-читатів». І піти спати. Щоб прокинутися у чарівному омріяно-напланованому ЗАВТРА.
