

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12502
Рецензій:	19358

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оголошення

Проект "Митниця" - № 4: Київська обл.

© Володимир Вакуленко-К., 27-07-2008
Стартує 4 тур всеукраїнського проекту (поки що на інтернеті, а згодом, після підбиття підсумку, – буде альманах) під назвою «МИТНИЦЯ»! Фішка даного проекту полягає ось у чому: я подаю на розгляд близько 10 творів з однієї области, при цьому не вказуючи ні назву твору, ні його автора. Читачі самі обирають уподобані твори, а якщо не знаходять, на їх думку, вартісних, то один твір (не свій) на власний вибір надсилають на мою адресу, зазначаючи його назву, ім’я автора й область, звідки той походить. Особливе прохання адекватно визначати рівень твору і не накидати в коменти й скриньку різного мотлоху! Голосувати можна до безкінечности за будь-яку область. Далі будуть підраховані голоси і вибрані 4 автори на альманах від кожної області. Приймаються також якісні переклади сучасних молодих авторів з України й закордону на українську мову. Мій мейл: 7darkfog2@gmail.com Порядок голосування. Зареєстрований на сайті користувач віддає свій голос за один або кілька (не більше 5) вивішених текстів. Голосування буде проводитися в позитивному плані ( «я – за № 1, 5, 14...»), голосування проти не враховується. Перемагають ті, хто в кінцевому підсумку набрав найбільше голосів (перших 4 в порядку спадання). Приймаються і тексти тих, хто на даний момент перебуває за кордоном. Якщо автор упізнав у добірці свій твір, однак хотів би замінити його на кращий, хай подає свій варіант мені на скриньку. Твір буде замінено у випадку, якщо за нього не віддано жодного голосу. Після підрахунку голосів автори-переможці (їх список буде подано) мають право додати до альманаху ще кілька творів загальним обсягом не більше 10 сторінок шрифтом Times New Roman (кегль 12). Твори надсилаються мені на мило. 1: *** Воском Вилий Переляк Збери У жменю Відчай Твій час - Твій секундант І слідчий Ножі Хрест Навхрест Біле коло Стара ворожка Щось шепочеІ ти у тому Шамотинні Почуєш Щось пророче І раптом Виникне Спокуса Такого Неземного Землетрусу. 2: …не ту країну бачу уві сні де я не я і голоси незримих в мене вливають нездійсненні рими про сонце гадку про любов пісні і щастя – не за тими берегами заховане в кургани під ґрунти не та земля посходжена ногами в яку знеболений лягаєш ти повір я сню інакшими світами тамтешніми говірками мовчу стороння інша – та невже почув як ти болиш мені – поміж мостами і вирвищами – на межі плачу?! 3: Ти ж день, а я тиждень - ми різноминущі. Зворожимо вічність на кавовій гущі. Ключі підберемо до хмар і до скрипок, Прочинимо небо – нехай і зі скрипом. Чи перше, чи сьоме – яка нам різниця... Один у нас кучер, одна колісниця: Обіймемось, рушим – полинем, полинем... Ти ж день, а я тиждень, все решта - хвилини. 4: Увечері повернешся додому, Де по кутках висить тіней оздоба. Собаки злижуть з ніг твоїх утому, Собаки злижуть пил у тебе з лоба. По радіо із Києва самого Передадуть чиєсь тяжке мовчання. Собаки ляжуть на ніч під порогом, Собаки стерегтимуть до світання. Ніхто не запитає в тебе вранці, Куди ти йдеш, лишитись не попросить. Собаки слідом бігтимуть п’ять станцій І спиняться, подумавши, що досить. 5: Я скурвився давно вже як поет... Мені не вистачає слів і рими, Бо вечорами зимними Та злими Буття не склалося в сонет. Я скурвився давно вже як поет... Хоча, можливо, ним не був ніколи, Проте я був кометою Навколо Параду неживих планет. 6: Верлібри – каламутні і Кольорові бульки Розливаються в роті Хвилями й кульками Виробляють бурлескний Ляскіт І лопотять рулади У Мілані Верлібри каламутні й Вульгарні, але Лише, бо крилаті бурульки Урло-орлу-ороло-урулу! Ла-ло-лі-ли-урли! P.S. для мене “верлібри” – Це щось схоже на “зябри” І, водночас, словоплутанина. 7: — Денис, я розмовляла з лікарем. В батька дуже погано із серцем. — Ма, ти вже казала… — А я ще не раз тобі це повторю! — Ольга завелась миттєво. — Може, ти нарешті зрозумієш, що це ти розбив йому серце, коли сплутався з тою психованою Алісою! — Не психованою, просто вона трохи нервувала, відколи завагітніла… — Яка різниця! Я була вагітна — зі мною було все гаразд. Бачила я її "знервованість" — невже ти не розумів, якого болю завдаєш нам?! — Ма, ну я же пішов від неї. Як ти і хотіла… — Пішов! Через півроку. А за цей час у батька інфаркт через тебе був! Який же ти невдячний — ми все для тебе робили, душу вкладали, а ти проміняв нас на цю сатанистку! — Окультистку… — Не перебивай! Синочку, ну зрозумій, ми же все робимо для твого ж блага. Ми ж хочемо, аби ти знайшов собі гарну дівчинку, щоб у нас були внуки і все було добре… — Ну, у вас вже є онук… — Від неї? І не кажи мені цього ніколи! То не наш онук. Нехай сама з ним розбирається! Ти ще молодий, тобі не потрібна ця неввічлива хамка з її виродком! — Ма, ну я же все зрозумів. Ну чого ти так нервуєш — все буде добре. Тобі не треба так хвилюватись… Розкажи краще, що там з батьком. — Погано. Дуже погано. Лікар просив, аби я сьогодні до нього заїхала. Хоче щось розповісти. Вибач, синочку, розумієш, я дуже хвилююсь за татка… Вибач, будь-ласка… — Та нічого, ма, я все розумію. — Ти кудись йдеш? — Так, я домовився з друзями зустрітись… — Сподіваюсь цієї там не буде? — Ма, ну, що ти таке кажеш! Ми вже півроку як не бачились і не розмовляли… — Добре, мій маленький, все правильно — забудь її наче дурний сон. Ти ж не пізно повернешся? Не затримуйся будь-ласка, я буду хвилюватись. І не влізай ні в яку халепу — якщо з тобою щось буде не гаразд, батько може не витримати, ти ж це розумієш? — Ма, а може, давай я поїду з тобою до лікарні? — Ні, Дениско, краще не треба. Навіщо тобі все це бачити? Краще йди погуляй з друзями — тільки не допізна, а я приїду і все тобі розповім. Добре, синочку? — Добре, ма… Коли за Денисом зачинились двері, Ольга ще деякий час сиділа на кухні і дивилась у вікно. Потім дістала з шухляди заховану пачку цигарок. Палити Ольга почала, коли Денис сплутався з цією. Палила потайки від чоловіка і сина. Зараз, нервово затягуючись, Ольга сварила себе за те, що знову зірвалась і накричала на сина. Господи! Тільки б з Сашею все обійшлося! Денис повернувся і, здається, нарешті усвідомив, яким ударом для них був його зв’язок з цією… Саша одужає, і вони знову заживуть щасливо, як і раніше… Тільки б із Сашею все було добре. Отче наш, сущий на небесах, да святиться ім’я твоє, да прийде царствіє твоє, да буде воля твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам на сьогодні і прости нам провини наші, яко і ми прощаємо винуватцям нашім, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого…Господи, допоможи Олександрові, не лишай нас у біді…Благаю… Треба було збиратись до лікарні. Ольга прибрала сліди свого «злочину» — недопалок і попіл спустила в унітаз. Пачку цигарок знову сховала у шухляду. Та в останній момент витягла її й кинула собі в сумочку. Дорогою Ольга намагалась відігнати погане передчуття і щосили зосереджувалась на уявленні про те, як все буде добре, коли Сашу випишуть з лікарні і вони знову заживуть спокійно. А там може вона познайомить Дениску з якоюсь гарною скромною дівчинкою, яка буде поважати і самого Дениса і його батьків… — Що я можу вам сказати, Ольго, — Ігор Олександрович сидів за столом і уважно вдивлявся в обличчя жінки. — Новини невтішні. У вашого чоловіка був другий інфаркт. Ми зробили все можливе, але є межі людських сил. Потрібна термінова пересадка серця… — Я згодна! — поспішно сказала Ольга. — Так, добре, але є певні проблеми. Ми зараз не маємо серця для пересадки. — А коли з’явиться? — У тому то й справа, що це не від нас залежить, а трансплантація потрібна вже сьогодні. Я непевен, що ваш чоловік доживе до ранку. Тремтячими руками Ольга дістала із сумочки пачку цигарок, запальничку і, підкуривши, нервово затягнулась. Ігор Олександрович кинув несхвальний погляд, але нічого не сказав. — Що ж робити? — Ольга благально подивилась в очі доктора, намагаючись віднайти в них хоч якийсь натяк на порятунок. — Може все ж таки є якась можливість… — Якась можливість є, — задумливо промовив Ігор Олександрович. — Але тут є кілька моментів… — Що я маю зробити? — від проблиску надії Ольга підібралась, наче левиця, готова стрибнути на здобич. — По-перше, гроші. Це буде коштувати дещо більше, ніж планова трансплантація, бо пов’язано з додатковим ризиком… — Це не проблема. Будь-які гроші. Тільки б Саша жив. Не хвилюйтесь за це. В нас лежать гроші в банку, а як не вистачить — позичу. — Це добре. Але є і ще один момент. Так би мовити, етичного характеру. Пошук донора — справа досить делікатна… — Я не хочу про це нічого знати. Робіть, що маєте робити. Мені не цікаво, де ви знайдете це серце — Саша має жити. Решта — несуттєво. — Добре. Тоді я починаю готуватись. За дві години ви маєте принести, — Ігор Олександрович щось написав на папірці та показав його Ользі, — ось цю суму. Встигнете зібрати? — Ольга кивнула. — І ще стільки же — після завершення операції. Домовились? — Так. Коли Денис прийшов, хлопці вже зробили бульбік. Пару хапок — щоб зняти напругу. Їх було четверо — Денис, малий Колюн, Кєнт і Свєтка. Розмовляли мало. Навіть після драпу. Всі трохи нервували. Врешті Денис не витримав і підсів до Свєтки. Почали цілуватись. Кєнт і Колюн тактично відвернулись, але з кімнати не вийшли. Зрештою зі Свєткою по черзі трахались усі троє, так що особливих секретів одне від одного не мали. Денис задрав Свєткє спідницю і стягнув стрінги. Дівчина не пручалась. Рипіння дивану заспокоювало — такі звичні й милі серцю звуки. Натхнення додавав і Свєткін стогін. — Ден, кінчайте вже швидше, — хвилин за п’ять кинув Кєнт. — Скоро з Арменом стрілка. — Нікуди не дінеться твій Армен, — нервово озвався Денис. — Але Кєнт таки мав рацію, і Денис пришвидшив темп. За півгодини вони вчотирьох вже були у Куренівському парку, що знаходився неподалік дому. Вечоріло. Армен спізнювався. Нарешті, коли нервове очікування сягнуло апогею, той таки з’явився. — Прішлі? Харашо. Пакажітє бабкі. Денис витяг з кишені пачку баксів. Кєнт і Колюн також дістали свою долю. — Дєвачка чістая? — спитав Армен, роздивляючись Свєтку. — Ображаєш! Тільки спочатку покажи кокс. — Нє баісь, синок. Кокс — висший клас. У меня, как в аптєкє. Армен перерахував гроші і кинув хлопцям пакетик з порошком. Свєтка задрала спідницю і обперлась об лавочку відпрацьовувати свою долю. Армен драв дівчину довго і завзято. Аж раптом Колюн, що відійшов відлити, побачив ментівський патруль. — Шухєр! Менти! — Щосили закричав він і перший кинувся геть з парку. Якби в малого були міцніші нерви, то патруль їх напевно і не помітив би, але на галас Колюна відреагували миттєво. Прийняли усіх. Навіть Колюна наздогнали за два квартали. Хоча Колюну-то якраз хвилюватись треба було найменше. Неповнолітній, якось відмажеться. Гірше за все було Армену — його пальчики не перший рік гуляли міліцейською базою. Зрештою і Денис міг би сподіватись на сприятливий для себе результат: за інших обставин всього-то й треба було — дати матері знати. Вона якось би його витягла. Але зараз він не міг дозволити собі турбувати матір. Батько в лікарні — їй і без того непереливки. А тим більше, як батько дізнається, що він заплутаний у справі з наркотиками… Ні. Ніхто ні про що не повинен знати. Так вирішив Денис і, аби полегшити життя своїм батькам, на допиті почав косити під дурня. Нічого не знаю, нічого не пам’ятаю. Сам не з Києва. Родичів немає. Приїхав вранці, якісь бандюки по голові вдарили і пам’ять відшибло. Увесь день тинявся містом, а під вечір випадково з цими хлопцями познайомився. Ні, товариш начальник, раніше нікого з них не бачив. Які наркотики? Нічого не знаю. — А яка в тебе група крові, синку? — нарешті спитав його слідчий у справі. — Перша… — О, так групу крові ти пам’ятаєш, а як звати — ні? — А в мене наколка з групою крові, — сказав Денис, задираючи рукав. Наколка нагадувала події, які він з радістю забув би. В той день колишня дружина Аліса Лі, тоді ще його зоряна кохана, написала СМС, що він перевернув хлопцеві світ: "В нас буде маленький. Зараз йому двадцять днів від зачаття!". Алісу насамперед цікавила група крові чоловіка — адже у неї була перша, до того ж — міцна імунізація від інших груп (спадок окультних ритуалів та кривавих братань). Від Денисової групи крові залежало, чи житиме маля, яке поки що на моніторі УЗД нагадувало хвостатого головастика. Хлопець своєї групи не пам‘ятав. Мовляв, перевіряли у військоматі, але результати із голови випали. "Тож зроби у поліклініці аналіз та запиши собі на лобі," — із звичною прямотою порадила Аліса. На лобі, Денис, звичайно записувати не відважився. Але невеличку наколку Сашко йому зробив. Кілька тижнів майбутній батько радісно погладжував кривий напис І(0) Rh+. Дитинка мала всі шанси. А потім... Розлучення та люта ворожнеча. Мати все ж таки була права. Не треба було одружуватись на цій. Тільки наколка залишилася. Треба буде її звести чи забити якоюсь картинкою. І знов забути. І події того часу, і свою групу крові. — Ти диви, дійсно… А проблем із серцем немає? — Та ні… — І що ж мені з тобою робити? — Може, відпустите, а? — І куди ж ти підеш, якщо нічого не пам’ятаєш? — На вокзал. Я впевнений: там пам’ять повернеться. Я поїду з Києва і більше ніколи не повернусь. Відпустіть, а? — Може, і відпущу, — протягнув слідчий, думаючи про щось своє. Коли Дениса вивели, слідчий ще раз продивився результати пошуку по базі даних. На хлопця нічого не було. Ну то і добре, вирішив він і взяв слухавку. Набираючи номер, слідчий задоволено посміхався. — Алло, Ігоре Олександровичу? Так, це я. Здається, є в мене для вас клієнт. Так, перша група. Серце здорове. Родичів і близьких в Києві немає. Добре. За годину він буде у вас. Ольга стояла і дивилась у вікно палати. Всередину не пускали, але Ігор Олександрович сказав, що операція пройшла успішно, ніяких ускладнень немає. Ольга задоволено посміхалась. Господи, дякую тобі, він житиме. Він житиме… Тепер усе буде добре… Трохи непокоїло те, що Денис, незважаючи на обіцянку повернутись не пізно, взагалі не ночував, але таке вже траплялось раніше. Повернеться. Куди він подінеться від мамочки… Тепер все буде добре. В грудях у чоловіка б’ється нове, здорове серце. Денис не живе з цією. Тепер все буде добре… 8: вони недбало спльовують вони твої анатоми вони ідуть і нехтують перилами газонами піди візьми рушницю ні піди візьми гранату і виверни цю вулицю зсередини назовні найбільшого ефекту щонайменшими зусиллями вони ідуть на запах твій вони твої апостоли маленький хлопчик грається в велике божевілля усім маленьким хлопчикам це просто просто просто всі зайві речі зайві всі прості щораз простіші твій кожен вигин тіла їхня лють завчила миттю їм серед нас незатишно їм так смакує тиша вони ідуть на запах твій вони тебе ще вип’ють ти любиш їхні дотики і доти доки здатен ще тримаєш їх у фокусі на мушці свого „хто вони?” вони тебе уб’ють або ти сам помреш від заздрощів лежатимеш тонкий такий дивись який здивований я знаю їхнім пальчикам таки пасують ножики руків’я мов звірки сухі долоні гріють тільцями але ж їм нудно – божечки! – а присмерк ріже м’ятою а місто захлинається прибульцями тубільцями ти сядь ось твоя кава ось твоя велика гра як бачиш я не знаю її правил менше з тим ти скажеш я не бачу далі цих сталевих ґрат ти скажеш я слабка і я боюся з вами йти ти сядь ось твоя кава ось твій дім ось твоя музика ось знак мого лиця через тонку завісу диму ось те що нас уб’є я просто хочу цю ілюзію ілюзію тебе хоч трохи під ребром потримати тонкий сталевий ранок всі так міцно сплять сполохано прощайтеся з дзеркалами вони слабкі і кволі о ці маленькі хлопчики вбивають так закохано о ці маленькі хлопчики не виростуть ніколи 9: А Принцеса розбила чобіток з кришталю – Принц не знайде тепер Попелюшку свою! Колобок вкрав у Діда трофейний АК – Скоро стане червоною в лісі ріка. А Піноккіо виріс дуб-дубом, як був, План в під’їзді курив і в воді не тонув. А вона в Капелюшку Червонім пішла На проспект ліхтарів із червоного скла. І Бабуся Яга з глуздом знов не в ладах – За десятку в метро ворожить на руках. Вовчик-Братик від п’янства свій випустив дух Та інспектору митному вийшов кожух. І знекрилений в плузі чарівний Пегас, Ной ковчег розібрав – дров на зиму припас. І яєшнею стало Дракона яйце... Покажіть мені казку з щасливим кінцем! 10: запінились тополі весна як нитка в голку у вулицю ввійшла закоханий метелик на новому Подолі минає звуки вальсу і я така мала що між піщин гублюся як в лабіринті критськім трава на смак пісна в траві блукають квіти вони бувають рідко але якщо бувають то це-таки весна. 11: возвеличую вчинки на перший погляд малі на початку шляхів усі відстані ще нулі пасажири собою наповнюють крісла і шасі відриваються від землі прокладаючи шлях у сфері постійних змін коригуючи напрям і долю до восьмих колін літак перемелює милі на манну (крупу) ця турбіна – небесний млин і нехай кожен вірить що ще не прийшла пора але небо інакше у ньому десь є діра дивлячись знизу на білий хвилястий слід діти кричать «ура» певне куля приблизна форма для всіх планет стюардеса приносить каву і теплий плед пілот уявляє посадку по інший бік забігаючи наперед 12: еклектичні самовраження ніби обручі підсвідомості обрисовані кільцем ураження що облизує пальці вагомості уникати пожертви без пам"яті не ховатись у закутках сліз німих мене нудить від пошуків зайнятих політично забарвлених лідерів ошуканці у вбраннях причудливих галасливі пройдисвіти всесвіту богородиці діти приблудливі брилощокі пророки ганебності де слова пролягли - там є спікери непорушні творці діалектики тільки де пропозиції-снікерси що бруньками звисають з еклектики? 13: постійно страшно, що я не встигну, і що чекати ніхто не буде, і що пізніше мене не впустять. я забиваюсь в куток і скиглю, і завиваю свої страхи у жовтаву хустку. по всій Троєщині жовте листя, я їду в жовтій маршрутці з дому, дивлюсь і думаю. похмуро висне Московський міст, усі вчорашні калюжі висохли. сухо. сумно. 14: в цю ніч як завжди випадково лунає улюблена музика мого дитинства і лідери електрозварювання замовкають щоб випити молоко і найдивніші чоловіки цього світу прикурюють приму від радіоприймачів а я все одно думаю що я не можу просто фізично не можу кохати ще когось крім тебе це шокує моїх друзів це дратує їх подруг але розумієш моє щастя вперлося пикою в тролейбус який спить собі у депо і там добре всім навіть тим хто знаходить собі місце між рейок між пунктів призначення у вагонах які зайобують своїми мантрами ти кажеш - гроші а я думаю - насправді – гроші ти кажеш - де -інде пізніше і обличчя людей які походили на учнів тепер походять на обличчя чужих учнів і наш зіпсутий менталітет і наші недобрі передчуття весь час підказують - це і є як не ховайся твоя любов і моя любов і нічия любов і розчавлений плід і пігулки радості на пересадках все одно я пробачу все одно я покаюся все одно я буду боятися за тебе за себе за всіх і я буду молитися навіть знаючи що ніхто мені не вірить і не повірить ніколи і правильно мабуть зробить що тут ще скажеш - зістрибують зоряні іскри з верхніх поверхів новобудови вимикаються телевізори повертаються птахи поштові скриньки переповнюються рекламними оголошеннями а смітники забиваються презервативами будь-які докази зайві і слова також зайві відповідайте смайликами надсилайте ці безнадійні смайлики чекатиму ваше все ваше ніщо насправді - все все ваше
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0104339122772 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Проект "Митниця" - № 4: Київська обл.

Голосування на "Митницю" скасовую. Читайте умови.

[ Без назви ]