Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47035
Рецензій: 91440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Перевтілення

© Оля Биндас, 23-07-2008
Я починаю писати свою першу книжку. Це історія мого життя і не лише мого і не лише життя...

І ось вона іде, вся така зачарована ніжна, закохана. Сонячне проміння ласкаво ніжить кожен міліметр її тіла. Вітерець гойдає її світло - каштанове волосся. А пташки, що тільки
но попрокидались, як і сама природа, співають лише для неї. Ще вчора світ здавався не таким яскравим, а сьогодні все по іншому, адже вона закохана...
- Ей, Яночко почекай! Давай я тебе проведу. Ти куди на роботу?
ЇІ серденько затріпотіло, Женя знов тут стоїть перед нею ,а вона заніміла від радості,
Навіть не може з себе видавити слова.
Напевно, я не зрозуміло виглядаю, треба взяти себе в руки і не давати стільки волі емоціям (подумала про себе Яна).
- Т-так, а ти що тут так рано робиш?
- Хіба я тобі вчора не казав? Я люблю прокидатись разом з природою, і з самого ранку йду гуляти в цей прекрасний парк. Так  приємно бачити цю ніжно-ніжно чисто росу, що краплинами стікає по травинках. А це вранішнє повітря таке солодке, що його можна взяти в руки і помастити скибку хліба, хіба це не прекрасно!?
- Звісно, я також йду кожного ранку через цей парк  і не можу надивитись на цю красоту, так би і залишилась працювати тут, ще якби комп’ютери попереносили сюди і весь офіс, було б дуже весело.
- Комп’ютери...Навіщо ж псувати таку красу?
- Ну так ти правий, вони перетворюють живу енергію на мертву, але ж без них також важко обійтись.
- Яночко, а що ти сьогодні будеш робити увечері  в тебе є якісь плани?
- Так, я збиралась піти з друзями в кіно, там будуть показувати мій улюблений фільм
“Якщо тільки” називається. Хочеш підемо разом?
- Звичайно із - задоволенням!
- От ми і прийшли.
- Жаль, що дорога така коротка, приємно було тебе побачити, ти дуже хороша.
- І мені приємно, з тобою спілкуватись .Ну що, тоді до вечора?
- В 20:00 тобі буде зручно!
- Так.
- Я буду тебе чекати, там де ми вчора познайомились.
- Гаразд. До - зустрічі.
- Па - па!
      Яна не розуміла чому їй так легко, спілкуватись з Євгеном. Вона тут сама вже третій рік, і навіть нікому не давала наблизитись до себе в душу. А тут така зміна.. Здавалося всі друзі були поряд, але насправді вона лише проводила з ними деякий час, інколи відпочивала, проте не відкривалась, а Жені  могла розказати що завгодно.
Дівчина була досить успішною. Не побоявшись вирватись з  маленького передмістя і справді добилась винагороди. Працюючи редактором в досить солідному виданні, вона зловила два зайця одночасно, по-перше заробляла пристойні гроші, і отримувала від роботи не аби яке задоволення. Це була справа її життя .
      Сьогодні день йде надзвичайно, довго. Коли ти в очікуванні чогось приємного це завжди так важко, проте кожна згадка про нього додає їй сили. Дівчина подумала: “Займусь після роботи собою, сходжу в перукарню, куплю симпатичне платтячко, і час мине значно швидше.”

      Коли Яна підійшла до перукарні, довго вагалась ,що їй такого зробити щоб вразити Євгена. Так і не придумавши нічого, вирішила повністю довіритись стилісту. Результат був вражаючий, довге каштанове волосся, виблискувало і вигравало золотавим відтінком, пасма були шовковими і легкими,  хотілось постійно торкатись до них, і спостерігати за собою в дзеркалі. Тепер ще залишилось купити сукню.
      Поблизу був магазин одягу. На вітрині красувалось ніжно-голуба сукня. Примірявши, відразу без всяких вагань купила його. Яна йшла по вулиці і відчувала на собі захоплені погляди перехожих, вона відчувала себе королевою.
      На годиннику 19:45 і  вже час іти на довгоочікуване побачення. Красуня вже доходила до місця зустрічі. З далеку , вона побачила Євгена, і посміхнувшись запитала:
-     Ти теж маєш звичку приходити швидше на зустрічі?
- Я з таким нетерпінням чекав, так хотів швидше побачити тебе, що вирішив вийти завчасно.
“Знав би ти як я чекала, подумала Яна “, але вирішила, що ще зарано казати щось подібне.
- Ти дуже гарно виглядаєш!
- Дякую, приємно це чути. Ну, що тоді підем, мої друзі вже чекають. А ось і СМС прийшло: “Ми вже тут, ти де?” Оленка.
- А про що цей фільм? Ти ж ніби казала, що бачила його. – запитав Женя.
- Тобі буде не цікаво дивитися, якщо  будеш знати все на перед.
- А ти мені всього не розказуй, тільки в загальному сюжет.
- Це історія двох закоханих. Жили вони, зустрічалися, аж тут сталася біда, попала в автокатастрофу головна героїня і відразу ж на місці померла. Хлопець дуже переживав, адже це було кохання всього його життя. Прийшовши до дому, він гірко плакав і навіть не відчув як заснув. Коли ж  зранку прокинувся, то так, ніби нічого й не сталося,  кохана спала поряд. Він думав, що це такий жахливий сон, але події протягом дня розвивались точно як у день, коли сталася трагедія, тоді хлопець вирішив всіма можливими методами, відвернути це лихо робив все навпаки. Проте долі не обманеш, діватись було нікуди  і ...І вгадай хто загинув?
-     Хлопець?
- Ну..., не знаю, подивишся фільм. Хочу залишити хоч якусь інтригу...
- Ну тий інтриганка - посміхнувшись сказав хлопець.
- Ми вже підійшли. А ось і мої друзі. Знайомтесь - Це Оленка, Світлана, Христинка, Дмитро і Сергій- а це Євген.
Друзі так дивно переглянулися , і Христя запиталась:
- Це ти про кого?
- Яна не розуміючи нічого подумала: ”От не виховані, хоч би привітались, можливо він їм не сподобався, але ж не можна бути такими невихованими.”
-     Ну що пішли !- сказав Сергій.
- Треба ще купити якогось пивка, чіпсів-сказав Дмитро.
- Йдемо тут поблизу є магазин.- запропонувала Оленка.
     Яна не могла думати про фільм. Друзі слова не промовили до Жені, і він також сидів нахнюплений нічого не розуміючи .
    Коли закохані йшли до дому, була надзвичайно чарівна зоряна ніч, складалось враження що  зорі хтось намалював, повітря чисте-чисте,  а місяць такий величний такий загадкових, що, можна дотягнутися рукою.
- Давай забудемо по моїх невихованих друзів і просто будемо насолоджуватись чарівними сумерками.
- Та ну , вони не невиховані, просто в кожного свої смаки, і вони мене не сприйняли, от і все. Мене останнім часом часто люди не помічають, навіть друзі стали якісь дивні, перестали зі мною спілкуватись .От я й усамітнився.  
- Давай про щось інше поговоримо. Як тобі фільм?
- Фільм справді чудесний, я мало не заплакав, але подумав, що не дуже гарно, коли дорослий хлопець плаче дивлячись мелодраму.
- А я завжди плачу під цей фільм,  у вирі емоцій  не можу стриматись.
- Давай присядемо, я хочу помилуватися тобою у місячному сяйві. Ти така чарівна і чому я тебе раніше не зустрів? Жив 28 років навіть не здогадуючись про твоє існування.
- А чим ти зараз займаєшся ти десь працюєш? Ні наразі ніде .Я раніше мав з батьком фірму, по виготовленні меблів,. але після смерті батька я її продав, морально я більше не міг цим займатись. Так що наразі, мені хватає того що є, а дальше буде видно.
- Вибач що я зачепила таку болючу для тебе тему.
- Та ні, нічого.
Яна заглянула в його сіро-голубі очі, і по її тілі пробіглись мурашки, вона не відчувала такого ніколи.
- Ти знаєш можна безкінечно дивитись на три речі: на вогонь на воду і на твої очі.
- Ой Яночко, здається дощ починається.
- Жаль така була чудесна погода.
- Давай мерщій, треба кудись сховатись. Біжимо, я проведу тебе до дому.
-     Хоча це  дощ , але він настільки приємний...,- подумала Яна.
- Я так не хочу з тобою розлучатись, давай ще хоч трішки побудемо в під’їзді.
- Але ж ми повністю мокрі, ти хочеш захворіти?
- Мене гріють сильні почуття до тебе.
- Якщо хочеш, можемо зайти до мене, але не подумай що я легковажна, бо в другий день знайомства запрошую тебе в дім.
- Я так не думаю, ти дуже хороша!
- А твої батьки, що про мене подумають.
- Мама з татом живуть зовсім в іншому місті, далеко, звідси, вони лише рідко приїжджають до мене, я за ними дуже сумую. А вдома лише живе кіт Васька. Я думаю він не образиться.
- Ну тоді підем!
Дівчина вагалася чи зробила вона правильно, але їй так хотілось ще хоч трішечки побути з Женею, що вона не змогла втриматись.
- В тебе так затишно.
- Дякую, я тут все придумала сама. Я вважаю що людина має сама створити інтер’єр квартири в якій  живе, щоб вкласти частинку себе в цей дім. Давай я тобі принесу рушник і чисту одежу. А ти звідси далеко живеш?
- Ні, десь хвилин двадцять іти.
- На візьми футболку, вона хоч і моя,  але досить вільна, тому не буде дуже помітно, що це жіноча.
- Ходи до мене.
      Яна підійшла і Женя пригорнув її в обійми, і так ніжно поцілував, що та стояла як заворожена ,не втрималась і його поцілувала....
   Коли Яна прокинулась зранку, то Євгена вже не було.
От я зробила дурницю!- подумала дівчина.
Вона ходила по кімнаті, їй стало так боляче. Все нагадувало про вчорашній вечір. Аж тут відкрились двері і зайшов Євген з  квітами. Яна була дуже вражена, ніхто ще для неї не приносив зранку в ліжко власноруч назбирані квіти.
- Привіт кохана, ти вже прокинулась? А я вирішив зробити тобі приємне, і з самого ранку пішов  в наш парк.
- Дякую, це так зворушливо,  я спочатку подумала що ти залишив мене.
- Я б не зміг, кожна секунда з тобою, важить для мене дуже багато. Якби ми могли залишитись з тобою тут на вічно.
- На жаль я маю йти на роботу. Але сьогодні п’ятниця і ми зможемо на цих вихідних провести більше часу.
- Аякже.
- О, ти вже в своєму одязі. Він  висох ?
- Так, мені пощастило. А то я зранку прокинувся  і уявив як це виглядатиме, коли я в твоїй кофтинці збираю квіти.
- Ну, це було б смішно.
- То що я тебе проведу , а потім піду до себе.
- Так і зробимо
- Я буду чекати тебе ввечері , гаразд?
- Дякую за запрошення я неодмінно буду!
Цілий день на роботі, Яна була як окрилена, їй хотілось літати, співати, танцювати. Навіть співробітники помітили, що Дівчина якась не звичайна, вся “світиться”. Вона ще ніколи нікого не кохала. Всі попередні стосунки, були не справжніми, це була лише розвага, Яна чекала свого “принца” і нарешті це сталось. Це справді було кохання з першого погляду, Женя просто підійшов до неї, коли вона йшла парком з роботи. В ніч перед цим, їй приснився дивний сон, ніби вона летить над своїм домом ,пролітає свій квартал ,минає місто. Хмарки густі-густі, як вата, вона настільки далеко, що будинки здаються маленькими цяточками. А весь час перед нею ледь помітний зовсім не чіткий образ юнака, чимось подібним на Євгена.
Це ж треба, це напевно, був віщий сон- подумала Яна. Дівчина вже давно помічала за собою дивні речі : інколи вона чула якісь дивні голоси, які більше ніхто крім неї не чув, то вона подумає про когось і невдовзі зустрічає цю людину, або ще до того як співрозмовник щось сказав, вона вже наперед знала що почує. Спочатку її це дивувало, а потім звикла. Закохана , вона сиділа мріяла, аж тут задзвонив мобільний телефон, це телефонувала Світланка.
- Привіт Яночка, що поробляєш?
- Та нічого, як завжди папери, робота, статті.
- Ти вчора була така сумна , з тобою все добре?
- Я була не сумна, а зла. І ви після вчорашнього називаєте себе моїми друзями? Могли хоча б привітатися до людини. Я від вас такого не чекала.
- Ти про кого?
- Як про кого про Женю. Хлопець, що вчора зі мою був.
- Яночко ми вчора нікого не помітили біля тебе, і подумали, що ти пожартувала.
- Як можна було не помітити людину, це ж не голка, не заколка до волосся.
- Я не знаю що й думати, ну можливо ми всі й справді такі сліпі.
- Давай я сьогодні до тебе ввечері зайду. Ми щось покулінаруємо і заодно я вибачуся перед Євгеном.
- Ну добре, але це буде твій останній шанс з ним познайомитися.
Ввечері Яна поверталася до - дому і вирішила зайти в супермаркет, адже невдовзі мала бути вечеря і потрібно було купити продукти. Полиці супермаркету як завжди були закладені всякою всячиною. Монотонна музика звучала і заворожувала покупців, а цей приємний аромат кави , викликав сильне відчуття голоду.
Що ж це б таке приготувати?-подумала дівчина.
-     Придумала,  зготую запечену курку з картоплею і овочами.
Яна купила всі необхідні інградієнти і поспішала до - дому. По дорозі зустріла Світланку.
- Привіт! Ти ще ображаєшся на мене?
- На тебе ні, ти хоча б передзвонила і вибачилася, не те що деякі..
- Не ображайся і на них, просто вони також нічого не розуміють і їм шкода , що так сталось. Оленка до мене телефонувала і невдовзі й до тебе задзвонить.
- Ну добре, не будемо про погане, вони ще мають шанс виправити ситуацію.
- То що ми будемо готувати, що твій Женя любить?
- Я ще добре не знаю його смаків, але вирішила ризикнути, тому ми зготуємо курку з овочами.
- Хороший вибір!
- Давай я помию її, а ти почисти овочі.
- А коли має прийти Євген?
- Десь незабаром має бути.
- А коли ви познайомились?
- В середу ввечері, коли я йшла з роботи.
- Він справді тобі дуже подобається?
- Так дуже, зі мною ще такого не було. А от і він .Привіт Женя!
- Привіт кохана, дай я тебе поцілую.
- Світлана, що ти стоїш як вкопана, привітайся до людини.
- Але ж тут нікого крім нас не має?!!! Яна ти здорова ?.
Всі троє стояли здивовані, ніхто  нічого не розумів.
- Світлана, біля мене стоїть Женя, я його зараз обіймаю.
- Я підійду і помахаю рукою, щоб показати тобі що тут нікого нема. Бачиш?
В цей момент Яна побачила руку Світлани, яка пройшла крізь тіло Євгена, а  хлопець  став розмитим і нечітким. Яна знепритомніла...

       Дівчина опритомніла вже в лікарні і побачила біля себе стривожену Світлану.
- Яночко, ти як? з тобою все добре?
- Що сталося?
- Тобі хтось ввижався, ти знепритомніла і я викликала швидку. Як ти себе почуваєш?
І тут Яна заплакала. Вона не зрозуміла, що з нею твориться.
Може я й справді з розуму сходжу? Може я собі це все понавигадувала? Але як я  могла кохатися з плодом моєї уяви? Такого не буває. Ще й Жені не має поруч-подумала Яна.
І тут зайшла медсестра.
- Хворій потрібен спокій. Попрошу відвідувачів покинути палату!
- Ну гаразд, тоді я пішла. Ти тримайся, не хвилюйся все буде добре. На роботі я попереджу, що ти не добре себе почуваєш. Відпочивай, - сказала Світлана і пішла.
Яні було так боляче і так хотілось ще хоч раз побачити Женю, навіть якщо він не справжній, все одно.
Відкрились двері і в кімнату увійшов Євген.
- Привіт кохана! Як ти себе почуваєш?
Яна так зраділа. Сльози відразу зникли з її очей.
- Привіт сонечко, нормально. А як тебе впустили сюди? Світлану звідси випхали.
- Мене просто не помітили. А що таке з Світланою, чому вона мене не бачить?
- Я не знаю, я хочу думати, що це все страшний сон.
В цей момент зайшла медсестра, щоб дати пігулку і  не побачивши хлопця пішла геть. Яна почала розуміти, що лише вона його бачить.
- Женя, пам’ятаєш ти казав мені, що тебе останнім часом  часто не помічають люди? Від коли це трапляється?
- Ну я не знаю десь місяць-півтора. А в твоєму житті ставалось щось кардинальне перед тим.
- Ну в принципі, я нещодавно попадав в автокатастрофу і чудом вижив в ній.
- А чому ти питаєш?
- Справа в тому, що тільки я тебе бачу.
- Я не розумію. Я що не справжній?
- Я не знаю коханий. Я знаю одне, що останні 3 дні були найщасливішими в моєму житті. І вони були ще справнішими ніж всі попередні.
У Яни задзвонив телефон. Це була її мама:
- Ало, доню привіт!
- Як твоє здоров’я? Мені подзвонила Світланка і сказала, що ти у лікарні. Може в тебе нервовий зрив?
Ну ця Світланка - подумала Яна.
- Ні мамо все добре!
- Це все твоя робота, треба інколи й відпочивати.
- Мамо тут робота нідочого, в мене все гаразд, просто маленьке непорозуміння.
- Ну тоді добре доню. Бережи себе. Я тобі ще передзвоню
- Давай я з тобою тут залишуся поряд, а завтра ми все вияснимо щодо тебе. Ти поки що не хвилюйся і спи, тобі треба відпочивати.

Наступного дня, у неділю, Яну виписали з лікарні. І вони з Женею пішли до неї додому.
- А в тебе є якісь друзі, які спілкувалися з тобою раніше - спиталась Яна ?
- Є
- А, давай ми підемо до них розпитатися про тебе. Тобто ти хочеш дізнатися чи я насправді є?
- Я хочу дізнатися хоч щось. Невже тобі не цікаво, чому тебе не бачать інші люди.
- Цікаво, але я боюсь дізнатись правду.
- Все ж таки її потрібно буде колись дізнатись. Ну то як?
- Ми можемо піти до Олега. Це мій колишній найкращий друг.
- Гаразд, тоді так і зробимо.
Олег жив в будинку через два квартали , тому їхати далеко не прийшлось.
Коли Яна підійшла, то побачила великий двохповерховий котедж біля якого красувалася пишна алея квітів.
- Гарно живе твій друг, - сказала  дівчина.
- Звичайно, ти б гарно не жила, якби твій тато був директором великої провідної компанії?
- А, ну тоді все зрозуміло. А він сам щось із себе представляє? Він також напевно в таточка працює.
- Аякже!
Підійшовши до подвір’я Яна натиснула на червону кнопку на заборі і перед нею відчинились двері. Біля входу в будинок стояв хлопець років двадцяти восьми, одягнений у сіру футболку і білі спортивні штани. Він був досить великої тілобудови, як на свій вік і манери в нього були як у так званого “ крутелика” , але в очах був присутнім якийсь сум.
- Доброго дня! – сказала Яна .Тут живе Боковицький Олег?
- Так тут, це я –сказав хлопець в спортивних штанах. А ви на рахунок чого прийшли?
- Я на рахунок Ярка Євгена. Ви знаєте такого?
- Знав, - сказав хлопець опустивши голову.
- А чому знали, з ним що щось не так?
- Не так, він вже 4 місяці як помер....
Яна не витримала з її очей почали одна за одною стікати краплинки сліз. Те чого вона боялася найбільше - сталось, Ії не хотілось вірити  .Вона подивилась на Женю, Женя також був в шоковому стані, тепер йому стало все ясно. Чому всі від нього відвернулися і ніхто його не помічав.
- А як це сталося? Стривожено спиталась Яна.
- Він потрапив в автокатастрофу, довгий час лежав в комі, потім пішов на поправку. Ми всі так раділи, думали все –одужає. Але як би ж то, потім різке погіршення і зупинка серця. Похорони були дуже важкі, адже молодий хлопець. Він був моїм найкращим другом ,про нього є що згадати хорошого. А ви власне хто йому будете?
- Я його хороша знайома, Яна - схлипуючи сказала дівчина.
- Дивно, він про вас ніколи не розказував.
- Та ми з ним не так довго спілкувались, може й не розказував.
- Якщо маєте бажання, можемо зайти до будинку, випити чаю, подивитись фотографії з Євгеном. Коли він був живим ми частенько подорожували, от і фото назбиралось вдосталь.
- Звичайно з радістю!
Сидячи вдома перед каміном Олег довго розповідав Яні про Женю. Всі фото були дуже вдалі: тут вони з Олегом в Карпатах, тут в Єгипті, а на тому знімку в Римі. Зелені очі Жені на фото, виблискували від радості , а наяву хлопець сидів і гірко плакав. Він згадав як йому хороше було дружити з Олегом. Той завжди підтримував його у важку хвилину, ніколи не відмовлявся допомогти, а ці відпустки з ним були вражаюче цікаві! А тепер він тут сидить перед ним і навіть не уявляє як до нього достукатись.
- Якщо хочете можемо піти до нього на могилу, він недалеко похований.
Яна подумала, що такого стресу вона не переживе, тому вирішила відмовитись.
- Давайте іншим разом, я трішки поспішаю.
- Ну як вам завгодно, коли будете мати бажання телефонуйте. Ось вам мій номер, - сказав хлопець даючи візитну карточку.
- Дякую вам що прийняли і розповіли.
- Та немає за що, приходьте як захочете поговорити.
Що ж робити? Як бути ?- Йдучи додому думала дівчина .
    Коли Яна прийшла у своє помешкання, довго не могла оговтатись від прийдешнього. Все життя перемололось неначе через м’ясорубку.
        -Що справжнє, що не справжнє? Де правда, де брехня? Можливо все це чийсь невдалий жарт?
Думки переплітались, повіки, ставали важчими, і вона опустилась в глибоку безодню під назвою «сон».

Наступного дня, дівчина прокинулась настільки ватяною, неначе спала цілу вічність. На дворі падав дощ, і так не хотілось йти на роботу, що вона вирішила взяти вихідний.
- В шлунку бурчить, а в холодильнику – пусто, так і бути, піду в цю жахливу погоду в магазин-подумала Яна і вирушила за покупками.
На дворі так лило, що навіть зонтик не допомагав, весь одяг промок до нитки, проте їсти  хотілось, і навіть це не зупинило її. Назустріч Яні йшов якийсь старий, одягнений в сірий дощовик, весь горбатий і зморщений, він наближався все ближче і ближче. Дівчина зрозуміла що він йде прямо не неї , діватись було нікуди, вже за мить він стояв поруч глибокі сірі очі були не просто страшні, а в них закінчувалось все: життя, існування, буття. Кажуть, - що очі це дзеркало душі, складалось враження що вона тут відсутня…Старий простягнув свою мокру поморщену руку і дівчина знепритомніла…

Очі Яни помало розплющувались, вона молила Бога щоб це все було несправжнім. Але ні, опритомнівши, побачила коло себе того самого старого.
- Ти маєш врятувати його!-сказав дід
- Ви про кого?
- Про Євгена, хлопця з яким ти познайомилась тиждень тому.
- Як мені це зробити? Він ж мертвий.
- Душі, просто так не залишаються тут на землі. Він має ще не завершені справи.
- Скажіть як? Я зроблю все що в моїх силах!
- Тобі потрібно поїхати у вівторок в Львів і бути на вулиці Золотогірській дім 45, квартира 26 рівно о 17:00, якщо ти запізнишся хоча б на хвилину,то все буде втрачено. Я тобі дам напій, дасиш випити його Євгену, при цьому він має сказати такі слова:» Моє стане твоїм, твоє стане моїм»,-сказав старий і простягнув бордову пляшечку з вищезгаданим напоєм.
Яна оглядала дивний напій, нюхала, запах був також незвичайний, хотілось спитатись, що це за суміш, та коли вона підняла голову то старого вже не було. Вона глянула по сторонах і о-о-о Боже! Вона летить в низ з девятиповерхівки.
- Допоможіть, рятуйте – кричала дівчина
Вона наближалась до низу, смерть була близько і….
- Яно прокинься! Кричала Олеся штурхаючи її в спину.
- Що? Я спала?
- Так і дуже міцно. Я вже подумала, що ти щось випила. Я дзвонила в двері, грюкала, потім вирішила зайти, побачила тебе. Одним словом я дуже налякалась. Ти хоча б двері закрила, а то будь-хто може зайти.
- Та мені було не до цього, я вчора просто відрубалась, коли прийшла до-дому.
- А що щось сталося? В тебе все гаразд?
- Та так. якось тобі іншим разом розкажу… А яка це вже година?
- Пів на десяту.
- Ого, мені ж на роботу пора.
- Та я сама прийшла в редакцію, дівчата кажуть тебе нема, думаю подзвоню, ти трубки не береш, от я й занепокоїлась …Не йди сьогодні, краще відпочинь, я на роботі все владнаю, гаразд?
- Дякую Олесь,  щоб я без тебе робила, ти завжди мені так допомагаєш, чим я можу тобі віддячити?
- Краще розкажи, що там в тебе сталось?
- Та ні, все вже в порядку, не хвилюйся.
- Ну гаразд, тоді я пішла, а ти якщо щось потрібно, чи просто потеревенити хочеш-дзвони, домовились?
- Домовились!
- Ну все, тоді бувай, відпочивай.
Яна лежала, згадувала цей жахливий сон і довго не могла оговтатись.
- Це ж треба, що в мене в голові твориться- подумала дівчина. Вона вже хотіла йти вмиватись, як її погляд зупинився на тій самій пляшечці зі сну. Вона  стояла справжня - справжнісінька. Тоді Яна , поки вона не забула, побігла записати всю інформацію, що їй сказав старий.
- Львів, вівторок , Золотогірська 45, квартира 26, 17:00...
- Так їхати потрібно в вівторок. А який сьогодні день?
- Сьогодні вівторок 11:00! Отже треба мерщій бігти на вокзал брати білет, тільки де подівся Євген?
Євгена довго чекати не прийшлось, як тільки Яна подумала про нього, відразу появився, проте  не через двері як завжди, а просто секунда і він стояв поруч. Це напевно почала проявлятись його сутність тобто відсутність тіла. Яна була здивована, але десь глибоко в душі вона була готова вже до всього.
- Женя, потрібно поспішати. В нас є ще шанс врятувати тебе!
- А що сталося, куди ми їдемо, про який шанс ти говориш?
- Все потім , біжимо на вокзал, мені потрібно взяти білет.
- Ну гаразд, якщо так.
Яна якомога швидше зібрала все необхідне. Їй  так не хотілось втрачати надії. Кожна мить для неї з Євгеном була незвіданою. Незрозумілим було, чи він залишиться тут чи зникне в невідомість. Тому вказівки дивного старого зі сну, були єдиним виходом із ситуації.
Коли вони прийшли на вокзал, на щастя їм натрапив поїзд, котрий мав вирушати о 13:00, тому молоді люди не зволікаючи побігли зайняти місця..
- Ну все, тепер в нас є час і ти мені маєш розповісти. Куди ми їдем і що за шанс?,-сказав Євген.
- Мені приснився сон, це навіть було більше ніж просто сон...Якийсь дідуган сказав, що я тебе маю врятувати і порятунок буде в якійсь містичній квартирі у місті Львові.
- Дивно, а звідки ти знаєш, що це не витівки твоєї уяви?
- Ось звідки!-сказала дівчина витягнувши бордову пляшечку зі сну.
- ЇЇ мені дав цей старий, і якось вона потрапила сюди, значить це правда.
Розповідь Яни перервала молода пара, що саме зайшла в купе поїзда, яка перелякано дивилась на дівчину що в емоціях, щось розказувала сама собі.
- Напевно якась хвора, - сказала незнайомка співрозмовнику.
- Я не хвора, - відповіла Яна. Просто люблю говорити в голос. Не хвилюйтеся все нормально.
Яні не залишалось нічого , як сидіти мовчки дивлячись в вікно. Одні сюжети змінювали інші. Закохана парочка навпроти постійно жартувала, цілувалась. Дівчина згадувала найщасливіші миті знайомства з Женею. Євген лежав поруч легенько похрапуючи, і цей храп чула лише вона..

- Ось він, той самий будинок! –сказала Яна.
Перед ними стояла дев’ятиповерхівка. Вся обшарпана, старенька. Стіни були всі повиті рослинністю, яка також давно засохла. Біля входу стояли якісь стривожені люди в їхніх очах був смуток.
-     Напевно тут сталась якась біда,-подумала Яна.
- Євген, коли ми зайдемо в квартиру рівно о 17:00 вип’єш, ту рідину що знаходиться в пляшечці і скажеш: “Моє стане твоїм, твоє стане моїм!” ,- Зрозумів?
- Так, але я все одно нічого не розумію...
Коли Яна з Євгеном зайшли до квартири, побачили моторошну картину:
В кімнаті зібрався натовп людей, які щось шумно обговорювали обступивши ліжко.
На ньому лежав молодий юнак. Було не зрозумілим чи живий він чи мертвий, проте ознаків життя він не подавав. Матір хлопця гірко плакала над ним голосуючи: “Вітя прокинься”, і стріпувала час від часу його тіло. Хтось із присутніх сказав, що швидка вже на підході. На годиннику була 16:58. Яна з Євгеном все зрозуміли. Діяти потрібно було оперативно. Євген не вагаючись витягнув пляшечку з дивною сумішшю і випив її. Сказавши при цьому потрібні слова.
Над хлопцем здійнявся вихор, це відчули всі присутні люди. Діватись було нікуди, вороття нема - подумала дівчина. Євген розчинився в тому вихорі, від нього й сліду не залишилось. Смуток і розпач охопили дівчину.. Єдина надія на порятунок не спрацювала і тепер вона залишилась сама, єдине кохання її життя втратило можливість свого існування. Вона вже хотіла йти, оплакувати своє горе, аж тут диво!
Всі присутні люди шептались і переглядувались, хтось крикнув:”Він живий!”
- Яночко, ти тут?- прошептів хлопець, що лежав у ліжку.
Яна не вірила своїм очам.
- Так тут, це ти?
- Я кохана!
Матір хлопця, не могла зрозуміти звідки ця дівчина і чому її Вітя називає  коханою.
Проте їй було не до цього , все було добре, адже її син живий....



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Вов

© Віталій Дерех, 24-07-2008

[ Без назви ]

© Зоряна, 23-07-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 11.77396607399 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …