Став гумористом я випадково. З початку я навіть не знав, що я - гуморист, але спасибі друзям сказали. Було це так, приходжу одного разу на заняття, а мої товариші мені й кажуть: "Ну ти й насмішив! Ми й не знали, що ти такий гуморист. Одразу видно - талант. Прийми наші найщиріші привітання з вдалим творчим дебютом." І так цілий день, хто мене не побачить, обов"язково підійде, висловить своє захоплення моєю творчістю, та побажає і надалі так натхненно писати… Що мені бідолашному було робити, зібрав я всіх своїх ліпших друзяк і кажу їм: "Не погано було б той дебют, трошки того… щоб одразу було видно, що це справжній творчий дебют. Бо справжній талант не проп"єш." Тож збігав я швиденько за півлітрою і тим, що до півлітри. Поналивам своїм друзякам і слухаю, що вони скажуть. А вони казати-то кажуть, але вже все те, що я чув, що в мене витончений стиль, оригінальна творча манера і незвичайний погляд на банальні речі. Довелося знов біжати за півлітрою. А вони знов, що в мене талант, що я гордість нашого факультету і так далі. Дивлюсь другу пляшку випили, а я досі нічогісінько не знаю про своє обдарування. Думаю, може то вони змовились, щоб на дурняк випити. Але трохи повагався і всеж побіг за третьою. Та не те щоб побіг, а скоріш пошатавсь, бо вжеж не одну чарку випив. Так ото після третєю вони мені точнісінько так "нарозказували" як я біг. А пили ми доречі в гуртожиткун; і до господаря кімнати постійно заходили сусіди щось позичити, і завжди щось таке, що довго шукається. Так як господарь вже не міг нічого шукати то гостей запрошували випити з нами. А кого не запрошували, то вони заздрісно дивилися на нас і потім багатозначущо казали іншим сусідам: "Бач БОГЕМА!!!" Аж ось заходить ще один сусіда, але вже не позичати, а по позичене; а господарь йому й каже: "Пробач, але я забув, що саме ти мені позичав…" Сусід як почув те, одразу почав сваритися. А я собі думаю, - зараз він мені все і розповість. Кажу йому: "Та не сварися ти так, а візьми краще чарку і випий з нами!" А він і каже: "Так би і одразу. А топозичиш чарку, а потім ніяк не забереш. То наливайте вже швидше." А я йому: "Зачекай. Розумієш в чому справа, я як і наш гостинний господар вже багато чого позабував. От щойно забув, як я став гумористом. Поки не скажеш, що я таке талановите написав чарки не дочекаєшся." Той на мене так дивиться і питає: "Ти до стінгазети статтю писав?" "Писав. Так там же нічого смішного немає. Чого всі регочуть, хіба ж я написав там щось такен веселе?." "А ти ту статтю від руки писав." "Так. Я ж не буржуй який, неможу я собі дозволити різні там сучасні технології." "І про що ти там написав?" "Написав, що Боно, соліст гурту "Ю-ТУ" виступив в Оксфорді з лекцією на тему необхідності допомоги бідним країнам. Написав, що йому всі аплодували, і студенти такі як ми, і професори." "Ага. Це ти піди редактору стінгазети розкажи. Він не міг розібрати, що ти понаписував і вирішив довідатись в деканаті, хто з наших студентів в Оксфорді лекції читав. В деканаті всі пересварилися, один одному дорікали, що не напрвацьований контакт з студентами. Бо така подія, така честь для факультету, а деканат про це нічого і не знає. Одразу зібрали голів всіх кафедр і вирішили зобов"янзати викладачів, щоб готуючись до лекцій вони звертались не менше як до сотні джерел. Адже якщо наші студенти читають лекції в Оксфорді то їм звичайна лекція не підійде. Редактору стінгазети, щоб не вештався під ногами сказали, що в нас кожен студент такий розумний, що може прочитати лекцію будь-якому оксфордському професору. Редактор тоді напився і надрукував в стінгазеті - ЗГІДНО НАКАЗУ ДЕКАНАТУ КОЖЕН СТУДЕНТ МАЄ ПРОЧИТАТИ КУРС ЛЕКЦІЙ ОКСФОРДСЬКІЙ ПРОФЕСУРІ…" "Досить,- обірвав я оповідача. - слухай ти краще скажи мені, то чого всі так сміються?" Він витримав паузу і сказав: "Смішно, мабуть те, що тебе і досі не вигнали…"
Мене з того часу всі вважають за талановитого гумориста. Довелося писати різні смішні речі. Тільки, щоб веселе я не написав моїм близьким друзям найбільше подобарється ота стаття: "Всім нам добре відомий Боно нещодавно прочитав в Оксфорді лекцію… "
