Хіба життя не океан? Він у нас один на всіх. А от чи хотів ти неба, не питали. Все так, бо хтось давніше і сильніший сам вирішив, куди тобі іти.
Ти приймаєш все за належне. Ідеш назустріч океану, навіть якщо не вмієш триматись на плаву. Поринаєш у нього, віддаєш йому все, живеш для нього. Натомість, отримуєш притулок на Землі.
Вода дарує тобі свій блаженний спокій. Огортає синню нічного простору і не дає заснути. Пестить ніжним дотиком і тебе поглинає безодня. Ревнує до твоїх мрій та фантазій. Далі манить у глибини свідомості, затьмарює розум, грається тобою... наскільки все це божевільно, настільки й нереально. Та їм подобається. Вони навіть не скаржаться.
І все було б надзвичайно добре, та океан не завжди такий тихий, а хвилі його не завше такі теплі та гостинні, як здаються на перший погляд. Хочеш переконатися, то поглянь ще раз.
У небесній блакиті невідомо звідки беруться спочатку білі хмари. На них ніхто не звертає уваги. Потім вони перетворюються на сірі, що забирають у полон твою найбільшу втіху – сонце. Згодом твій океан огортає суцільна пустеля чорного небесного цвіту. Стало надто тихо та страшно. Починається війна. Війна не на смерть, а за життя. Ти кажеш: “Океан нічого не вартий” і взагалі тобі фіолетово? То чому в останні хвилини так борешся за нього?
Хвиля за хвилею вода затягує на дно, не враховуючи, що сили абсолютно нерівні. Опираючись, маєш шанс захлинутись в його величі. Годі чекати на допомогу. Її не буде. Дика безпорадність вбивчо занурює знову і знову у стихію, в якій тобі не вижити. Захлинаючись власним криком, не відчуваєш сліз, що розбавляють життя. Від цього воно стає ще гіркішим. Холод пробиває кістки наскрізь, крадькома проникає у серце. Що залишається такій безпорадній істоті як людина?
Зрештою, ти опинишся на дні або... Кіноплівка “уривки з океану” вже промайнула перед очима. В очікуванні невідомості починаєш діалог з Надією. Ти ж віддав усе, що мав. Чому ж океан так вчинив з тобою? Можливо, справа не в океані, а в тих “білих” хмарах, що спричинили ураган. Невже ти покинеш життя через якісь обставини. Як хочеш, лише не через них! Ні! Всі твої намагання змінити склад, колір, саму суть води ні до чого не приведуть. Хоч раз почни з себе...
...Могутні промені світла пробивають темряву, шукають твої очі. Цього разу вони тебе врятували.
Тепер я обираю небо. У ньому ти не втопишся. Можливо... виживши в океані, вчися літати...
