– І що, вона точно сказала, що це опублікують?
– Пообіцяла, якщо не буде зовсім тупо.
– А якщо, не опублікує?
– Ну то не опублікує – пошлемо в … Ну куди не будь придумаємо!
– А якщо лоханемося? І люди сміятимуться?
– Та замучив Ти із своїми питаннями! Можна подумати, що той журнал хтось читає!
– А що у нас народ читає?
– Ну «Експрес». «Факти», «Бульвар», «Команду». Звідки я знаю, що народ читає? Моя мама виписує «Експрес».
– Набір серйозний. Туди і порозсилаємо в разі, якщо з подругою не вийде.
– Ти довго думав поки таке надумав? Краще б подумав про що писатимемо.
Такий діалог двох молодих людей можна було почути в одному з кафе нашого міста. Молоді люди були схожі на студентів-четвертокурсників. Тобто, вже не діти, але ще і не «матьорі» мужичищі. Столик був закладений бокалами з пивом і без пива. У попільницях було вже немало недопалків. Один з письменників потягуючи пиво поглядав на монітор ноутбука. Інший просто пив пиво. Дискусія продовжувалася.
– Ну – фантастику, я правильно зрозумів?
– Та ж не книгу «1000 рецептів приготування з нічого конфетки».
– Не пришпилюйся. Те ж мені – Лук’яненко.
– А Ти ще крім Лук’яненка когось читав.
– Звісно, що ні. Я «Варти» дивився. Усі! А ще дивився цих, як їх – хоббітів чи що? «Володарів перстнів».
– Набір серйозний!
– А може візьмемо жіночий псевдонім. Не так паплюжити будуть. Жіноча фантастика. Що з неї вимагати?
– Давай про це потім подумаємо. Пізніше. Коли напишемо хоч щось.
Думай краще, про що писатимемо?
– Про орків, звісно. І ельфів. Це гаряча тема!
– Та яких орків? Про космос краще. Міжзоряні перельоти. Раси гуманоїдні всілякі. Про орків тупо.
– Та який космос? Що ми знаємо про космос – крім Юрія Гагаріна?
– Те ж саме, що ми знаємо про орків.
– Треба якусь свіжу ідею. Оригінальну. Інакше точно буде жіноча фантастика.
– З орками буде нормально. От зобразимо ніби навпаки, Нещасні орки. Тупі, немиті, вимираючі. І супротив хитрющі всілякі маги ельфійські, які постійно заманюють орків у якусь халепу.
– Щось у цьому є! І що далі.
– От! Ідея! Ельфійська принцеса закохується в орка. Зраджує своїх і очолює армію орків.
– І скільки Ти випив пива – поки Тебе так накрило?
– Ну не бачиш? Друге допиваю. А що погано. Яка фантастика без всякого такого типу кохання.
– Ідея нормальна. Але треба це все в космос перенести. Орків і ельфів у космосі ще не було.
– На... космос!
– А я кажу буде модно. Більш наукоподібно.
– Та який космос? О дивися яка ідея. Ельфи захоплюють у полон принца орків. Або не принца, а їхнього якогось полковника. Допитують його, а він мовчить під всіма тортурами мужньо. Бо дебіл. І дельфійська принцеса захоплюється його стійкістю, мужністю.
– І тупістю.
– Не перебивай. Вона допомагає йому втекти. Ні – втікає разом з ним.
– На космічному кораблі.
– «Запікано».
– Крім того, вона краде ще щось чарівне: перстень, кристал, жезл, чи щось таке. Без чого вся магія ельфів йде по жіночому статевому.
– О! Можеш, коли обматюкати трохи.
– Коротше кажучи сцена перша, битва орків з ельфами. Вагони орків потрапляють в різного роду пастки, магічні підлянки і масово гинуть. Головний герой потрапляє у полон.
– Щось типу того.
– Сцена друга: головного героя довго і нудно допитують в присутності всієї ельфійської еліти-знаті. Принцеса теж то все бачить і в процесі закохується.
– А про що допитують? Що їм може бути невідомо – якщо вони всесильні маги – «раз» та перемогли розбили років – «два». Що вони випитують?
– Чекай. Не все зразу. Щось придумаємо! Може ельфи щось загубили, а орки знайшли. Або орки щось вкрали. І от тепер пацана питають, а де ж крадене золотце? Через то і війна.
– Логічно.
– А насправді то вкрала наша контужена принцеса.
– Ні – то вже за складно.
– Ти пишеш?
– Пишу-пишу! А як принцесу зватимуть? З орком думаю простіше. А ельфійок такі імена у фільмі були кучеряві. На «дрель» закінчувалися. Галадрель типу? Чи що?
– А орка як назвемо? Якщо його простіше!
– Як, як! Петро!
– Орк Петро? – навіть не смішно.
– Орк Петро , але навпаки Ортеп.
– Оригінально-сс! Але в прикрий час могло би бути. Орк Ортеп.
– А принцеса?
– Марія навпаки плюс дрель як буде?
– Яірамдрель!
– Ольга? Аглодрель. Оля краще! Ялодрель.
– Намана! Ортеп і Ялодрель!
– Давай перекуримо бо…
– Давай. А як поперло!
– Я шокований!
Обоє засміялися.
– Ну то на чому ми зупинилися?
– Третя сцена. Втеча Ялодрелі з паралельним визволенням Ортепа.
– Що ж тут не зрозуміло? Вночі вона прокрадається в тюрму, всіх задаровує, звільняє цього Петра і вони на конях втікають на північ.
– З цим все зрозуміло. А от, що далі? Ну – втекли вони, прискакали в розташування війська орківського.
– А в цей час ельфи збирають невеликий спецзагін і кидаються в погоню.
– В загоні брат Ялодрелі. Його не хочуть відпускати, але він переконує начальство. Каже, що не вірить ніби Ялодрель могла зрадити ельфійський рід.
– Повільніше-повільніше! Я «запісиваю».
– От. Вони прокрадаються у стан орків і вбивають закоханих.
– Тоді вже логічніше і простіше, що вони їх наздоганяють десь по дорозі. Та й коротше буде, а то вже епічний твір вимальовується. Задовбаємося писати.
– Добре. Можна й так. Значить вночі вони нападають на них. І застають Ялодрель в обіймах Ортепа.
– Можна буде натякнути, що інакше не могло статися: тупий орк і напівдитя наївна-закохана принцеса.
– От дивися який фінал. Першим ділом вбивають Ортепа. Вбиває при чому брат Ялодрелі. Після цього він будить її. Вона бачить в його руках закривавлений клинок плюс коханого з перерізаним горлом. В стані афекту вихоплює свого клинка і заколює братця. Після цього вона зрозумівши, що вчинила. А ельфу ельфа вбивати суворо заборонено, вона проколює ще себе.
– Перед тим як зарізати братця, ще діалог треба втиснути. Але ж таке вже було! «Майстер і Маргарита», ні не то: «Ромео і Джульєтта» там така фішка є.
– Діалог треба але зовсім тупий типу:
– Іване!
– Марійко!
– Івааааане!
– Марііііііііійко!
– Іване, що Ти наробив? – і обнімає ще теплого Ортепа.
– Іван починає її відтягати. А вона просить її залишити. Тут її переклинює – дістає кинджал і далі по тексту.
– Тут на шум приповзають решту напарників. І бачать сумну картину. Три трупики. Брат з сестричкою (принцеса та принц) та орк.
– Мабуть і все. А т, що на Шекспіра схоже, то й що? Який справжній любитель фантастики читав Шекспіра?
– Гірше навпаки, те що більшість читають Шекспіра і забивають на фантастику.
– То може під Шекспіра написати якусь п’єсу, де в кінці всі помирають?
– Давай спочатку цю фантастику допишемо. А потім подумаємо.
– Щось воно дуже легко нам далося – сюжет придумати7 Підозріло!
– Та ніби не дуже тупий сюжет. У мене навіть не виникає бажання жіночий псевдонім брати.
– Якби було складно, то про тих орав та гоблінів не писало би вже 200 чоловік народу.
– Логічно. Але це не передова наукоподібна фантастика.
– Це фентезі.
– Для справжньої фантастики треба щось глобальне придумати. Типу людина-невидимка, лазер, клонування, щось таке злобне, чого ще нема. Але якщо би таке було, то все у світі складалося зовсім інакше.
– А дивись яка ідея злодійська. Генератор хвиль, які впливають на якісь хитрі центри в чоловічому мозку і викликають імпотенцію. Або на яйця впливають. Заспокоюють сперматозоїди. Після чого ті забивають рухатися до яйцеклітини і пробивати її оболонку.
– А злобно-злобно! Такого я ще не чув. Треба погуглити. Оце ідея! Скидаю шапку. Я записав. Може пізніше візьмемося за неї. Оце Ти видав.
– От, а розповсюджують ті хвилі мобільні оператори. Як варіант.
– Записав. У гуглі про такий генератор ніби нічого нема. А гарно ж посиділи, продуктивно. Я сьогодні ввечері посиджу почну. Ти приїдеш?
– А дивися, першу сцену теж можна опустити. Зразу з допиту почати і вже там усіх ввести в курс. Давай може по сценах. Ти першу я другу. Зв'язок по асі.
– Добре, тоді битву опускаємо. Я пишу допит Ти втечу.
– О - слухай , яка фраза для тортурованого орка: «Так от яке ваше благородство».
– Може ще вимагати чесного двобою з будь-яким ельфом.
– Бо він 2-хметровий, «косая сажень» в плечах і гора м’язів. А ельфи худенькі і щупленькі. Вони з луків чи з арбалетів у фільмі стріляють.
– Тому в нього закохується Ялодрель.
– Не вирішено – що ж украла Ялодрель?
– Магічний кристал?
– Карту укріпленого району.
– Кристал тупо, а що?
– А нічого вона не крала.
– Бо дурна.
Обоє знову розсміялися.
– Так і запишу. Може тоді вже досить? А то вже стомився. Давай флешку скину Тобі. Хочу пива нормально попити.
– Як скажеш. Скидай. Ніби все ясно. Буде бомба?
– Бомба ні. Але може хоч ганьби не буде.
І то добре.
