Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47442
Рецензій: 92262

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

ТРИЛЕР

© vanda, 11-07-2008
Дев’ятикласники Олег і Вітя бадьоро крокували вулицею, обговорюючи свої справи. Стояв теплий осінній день, який не віщував ніякої біди.
Попереду кроків за тридцять понуро тягнув рюкзака Федько з 7-А. Федько –  класний сусіда, хоча й на два роки менший за Олега й Вітька. За своє життя він прочитав силу-силенну книг. Останнім часом, відколи йому купили комп’ютера, Федько постійно зависає в Інтернеті й там теж постійно щось читає. При цьому  Федько не з тих, що відмовляються допомогти. І реферат скачає, і якусь ілюстрацію знайде й скине  на диска. Потай від татка (бо той не дозволяє) може скачати фільм чи гру. Одне слово, класний пацан. Трохи, правда, слабак. Фізична підготовка у хлопця слабкувата, шкода, що він приїхав до нашої школи лише рік тому.
Але Федько подобається дівчатам. Причому це було помітно ще  з самого початку. Ну, зрозуміло, новенький, та ще й розумненький… Ввічливий, посміхається стримано. Втім, на дівчат він не звертав особливої уваги, ні на кого не задивлявся, записок не писав, персонально не телефонував. На тому дівчата й заспокоїлися, і всі  до Федька ставилися нейтрально-привітно. Хто ж знав, хто знав…
Олег тим часом розповідав фінал нового трилера:
– І тут з печери почулося вовче виття… Вдарила блискавка…
– Диви, Федя зник! – пхнув його в бік Вітько.
Олег глипнув очима, хотів говорити далі та й замовк, роззявивши рота.
Хлопці спинилися.
– Тю, де ж він дівся?
– Кажу тобі, зник! Ось так йшов і раптом немає!
– Інопланетяни?
– Та сплюнь.
– Впав у люк?
– Немає там люків! Сунув прямо посередині вулиці. Хіба що в інший вимір провалився?
– Звідки тут інший вимір? Хоча все може бути. Якась геозона... Ось так люди й пропадають…
– Що будемо робити?
Вони розгублено подивилися одне одному в очі. У обох в очах був розпач.
У цей момент щось ніби верескнуло і одразу непомітно для них на шляху знову з’явився Федько. Він ніби завис у стрибку, а потім якось одразу з ходи перейшов на біг. Явно хотів від когось втекти. Не озираючись, він зник за рогом.
Хлопці все ще стояли стовпами. Федя зник, розчинився, а тоді знову з’явився. І нібито від чогось чи від когось утікав! Оце так-та-а-ак…
Вони невпевнено рушили з місця, уважно вивчаючи асфальт. Нормальна вулиця, подекуди є вибоїни. Але ж зникнути у них неможливо! Пройшли кілька разів туди й сюди по ділянці, де зникав Федько, подивилися на дерева. Дерева як дерева, всі ростуть за парканами. Паркани у тому місці з обох сторін були глухі й високі, хотів би – не перелізеш за якусь мить. Вітькові здалося, що з-за паркану за ним уважно стежать чиїсь очі. По спині у нього пробіг холод.
   – Казна-що, трилер якийсь, –  прошепотів він, пересмикнувши плечима. –  Спитаємо Федька?
– Ні! Давай самі розгадаємо таємницю. Будемо стежити, –  теж чомусь пошепки відповів Олег.
Наступного дня вони чекали Федька за рогом школи і, коли той відійшов на чималу відстань, пішли слідом. Федько йшов понуро і  приречено, аж ноги йому запліталися. Порівнявшись з високими парканами, він зіщулився і, здавалося, хотів дременути. Хлопці не спускали з нього очей. Раптом праворуч прочинилася хвіртка і… Жах!
Звідти простяглися величезні лапи й схопили нещасного Федька  за груди! Він мовчки пручався, розчепіривши ноги й руки, щоб не потрапити у хвіртку. Нарешті він вирвався з лап, мало не впав і побіг вулицею, затуляючи від жаху обличчя.
ЩО він там побачив?!
У будь-якому разі, ні Олег, ні тим більше, Вітько ЦЕ побачити не мали бажання. Вони пригнулися, ніби непомітні, і, зігнуті удвоє, побігли навшпиньки у провулок. Відсапалися вже на іншій вулиці. Дорога додому виявилася довшою, але безпечнішою.
– Що це було? – нервово торохтів Вітько. – Його загіпнотизували! Його викрадали!  Давай викличемо міліцію! Нам повірять…
Олегові забракло слів і він лише хитав головою.
І втретє хлопці знову вирушили за нещасним Федьком. Цього разу вони йшли за ним кроків за двадцять, для сміливості розмахуючи величезними палицями, ніби збиралися воювати з собачою зграєю. Вони не крилися: Олег щось насвистував, а Вітько робив вигляд, що балакає з ним, для сміливості голосно запитуючи якісь дурниці:
– Як ти думаєш, сьогодні буде дощ? А завтра, як ти думаєш, буде дощ?
Федько озирнувся, побачив хлопців і привітно махнув рукою. Плечі його сміливо розігнулися, він пішов впевненіше й повільніше. Ось і глухий паркан праворуч. Хлопці, не змовляючись, замовкли, тихо наздоганяючи Федька.
Знову! Хвіртка прочинилася навстіж, дві величезні лапи схопили Федька, який вже не чекав нападу, і затягли у двір. Почулося голосне людожерське „ЧМАК"! і Федьків писк. Раптом він – живий! –  вистрибнув спиною на вулицю, мало не впав і дременув щодуху. З хвіртки визирнув страшний людожер і переможно дивив услід Федьку, мовчки взявши могутні руки в боки.
Хлопці зігнулися удвоє і непоміченими шмигонули навшпиньки в провулок. Через деякий час вони покидали палиці і впали на шпуриш, задихаючись від сміху.
– „Геозона!” „Міліцію!” – передражнював Вітька Олег. – Любу-футболістку ніяким бісом не злякаєш!
Вітько тицьнув його в плече:
– От блін - Люба-футболістка! Не можу! Вона ж на цій вулиці живе, як ми забулися?! – він качався зо сміху.
Так, за високим парканом жила товстуха Люба з 8-В. Вона грала у захисті в   юнацькій футбольній команді класу. І як грала! Любка-футболістка була така грізна й велетенська, що її ні обійти, ні облетіти не можна було. І кулаки в неї – гай-гай…
Трохи пересміявшись, Олег сказав:
– Це… не трилер. Це любов!
– Ги, по-твоєму, Любина любов – це не трилер?!
– Умгу. Ти правий. – Олег зітхнув і на мить насупив брови. – Взагалі, неподілене кохання – це теж жахливо. Бідна Люба! Немає нічого гіршого від неподіленого кохання…
– Особливо жіночого! – гигикнув Вітько, знову переводячи все на смішки. – Федькові її поцілунки не припали до серця… Треба виручати пацана.
– Будемо виручати. Нічого йому не кажи, просто завтра проведемо  оцим провулком. Він, дурень, мусить знати іншу дорогу додому.  
– А „бідна” Люба?
– Облом Любі. Рано їй ще, – солідно додав Олег. – У футбола нехай грає.  А то з любові  виходить трилер...

10.07.2008



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

це Любов!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 11-07-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94223999977112 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …