«Мова мозку не є мовою математики»
Джон фон Нейман.
Після обіду вона відпросилася у начальника з роботи.
Потребувала часу, щоби приготуватися й зустріти сина, як належить.
Почала з основ: увімкнула опалення і прогріла помешкання, прибрала й порозкладала усе по місцях. Воду у котлі підтримувала гарячою, щоби син, стомлений після відрядження, мав змогу скупатися. Перевірила чи не потік дах, чи не риплять двері, залагодила іще декілька дрібних і не дуже справ, котрі вже давно потребували уваги і від котрих у неї завжди голова ішла обертом.
За роки ця вже звична процедура наведення ладу перетворилася на релігію, а саме помешкання стало її церквою. Служила у тій церкві щоденні служби, хоча миряни майже ніколи сюди не заходили. Любила книги і гостей. Останніх вже забула коли й бачила.
Завжди була простою, відкритою і люблячою. Сповідувала цінності домашнього господарства і родинного щастя, намагалася втримати одухотворений простір, зберегти його внутрішній світ. Проте син уже давно не вважав цього дому своїм, а той відповідав йому поступово стаючи замкнутим, холодним і необжитим.
Приготувала смачну вечерю. Намолола кави, насипала цукру й лишила чашку, щоби тільки налити окропу. Хотіла спекти чогось солоденько, такого, як він любив, проте, спостерігши, що може не встигнути, порадилася телефоном із давньою подругою, котра жила неподалік, й вирішила не готувати самій, а замовити додатково.
Жила у маленькій кімнатці, лишаючи велику, синову неторканою. Лише іноді заходила подивитися на шматочок рідного і близького простору: кілька картин та крісел, шафа паперових книжок та стіл із порозкладаними по ньому речами, що лишилися синові у спадок: настільною лампою, батьківським механічним годинником, дідовою губною гармонікою та іржавими плоскогубцями.
Коли приходив у гості, ішов одразу на кухню. Любила, коли робив так, бо була мати, створювала життя і забезпечувала його, як могла. Та й загалом поодиноких гостей завжди збирала на кухні, де навіть гості, чужі люди, що приходили іззовні, ставали своїми один для одного, утворюючи маленьку родину біля вогню під одним дахом, близькість призначену для обігріву і зближення різних інтересів, професій, світоглядів.
Вона зателефонувала у аеропорт, щоби дізнатися точний час прибуття літака, а також замовила таксі й узгодила все із водієм, котрий мав одразу ж привезти сина сюди.
Лишилося тільки приготуватися самій: трішки зачесатися, підфарбуватися, вдягнути сукню приємного кольору, а, щоби не витрачати надаремно енергію й зберегти її на вечір, приглушити світло й трішки подрімати.
Він знав, що вхідні двері незамкнуті, проте не заходив досередини.
Тихе потріскування за дверима означало, що мати почула його ще на ганку й тепер поступово прокидалася, проводячи стандартну серію програмно-діагностичних тестів, реєстрацію апаратної конфігурації та діагностику системи.
Колись давно електронне житло втягло у себе комунікації й почало здійснювати усе більше виробничих, економічних та виховальних функцій, дозволяючи моделювати у домашніх умовах увесь світ. Проте вагадло історії рушило на зворот і разом із ним дім почав знову здаватися тісним, поступово перетворюючись на обмеження. Приблизно тоді усі припинили боятися, що керування людством перейде до машин.
Намагаючись бути вихованим, він обережно постукав у двері, трохи нижче таблички з викарбованим написом:
«Пристрій передбачений тільки для домашнього використання.
Регулювання, налаштування або виконання процедур, що не передбачені керівництвом з експлуатації має проводитися тільки кваліфікованими спеціалістами.
Обладнання протестоване, як таке, що не викликає шкідливої дії й відповідає обмеженням класу В у відповідності із частиною 6 параграфу 15 Правил»
Двері повільно відчинилися. Він увійшов до передпокою й почав роздягатися.
Ще у таксі він здогадався, куди його везуть, проте вирішив не звертати на те уваги, бо ж таке повторювалося неодноразово. Він уже давно перестав сприймати систему, як, власне, свій дім, але все ще поважав систему, котра його виховала. Залишений на самоті пристрій не міг нікому зашкодити, але був занадто чутливим до будь-яких негативних зовнішніх впливів.
- Ти й досі намагаєшся керувати моїм життям ?- спитав, не підвищуючи голосу.
- Завтра обіцяють дощі ,- дипломатично відповіла йому.
Був трішки невдоволений, але продовжував відчувати щось невимовне у їхніх відносинах, і тому, щоби не ображати її, намагався триматися у рамках:
- То підготуйся.
Він познімав черевики і пройшов замість кухні у власну кімнату. Вмостився у кріслі біля столу з тепер уже нікому не потрібними речами.
- Маєш мені допомогти ,- знов звернулася до нього.
- Полагодити щось ?- скреготнув зубами й крутнувся на кріслі, уже знаючи, що вона йому відповість:
- Побудь зі мною…
Настільна лампа увімкнулася сама собою й висвітила сріблястий напис у нього на потилиці:
«Device: HOMO.
BIOS: Ink. F8e A7.0.9
Дотримуйтесь правил безпеки та інструкції.
Інженерний аналіз та розбирання суворо заборонені.»
